Постанова Дніпровський апеляційний суд № 179/1332/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8601/24 Справа № 179/1332/22 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року, на додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року, В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 05.12.2022 року до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому позивач просив стягнути відповідачки заборгованість за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2007 року станом на 09.11.2022 року у розмірі 734 891, 83 грн. та понесені судові витрати. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року узадоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» залишено без задоволення, а рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишені без змін. Постановою Верховного Суду від 26 червня 2024 року касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 січня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 19.10.2023 року від Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. Крім того, заявлена вимога скасувати додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що з 25.04.2014 року право вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2007 року належить саме позивачу, а висновок суду першої інстанції про те, що право вимоги є у ПАТ «А-Банк» є помилковим. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, зазначено, що розмір витрат у 10 000 грн. не відповідає критерію розумності, співмірності та справедливості, а тому підлягає зменшенню. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від відповідачки ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Салтисюк Юрій Валерійович надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що Договір відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року, укладений між ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» та ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є недійсним, так як прямо суперечить положенням ст.1083 ЦК України. Крім того, сам Договір відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року (в оригіналі) відсутній. Розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає складності справи та обсягу наданих послуг з боку адвоката, а тому є співмірними з заявленими вимогами, відповідно до вимог ч.4 ст.137 ЦПК України. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ Представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» Христян О.М. доводи апеляційної скарги підтримала та пояснила, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків, що позивач позбавлений права вимоги, бо таке право у позивача настало після підписання договору № 7 від 25 квітня 2014 року. Представник ОСОБА_1 адвокат Салтисюк Ю.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції. Наполягає на тому, що їх сторона ставить під сумність відповідність наданої банком копії Договору відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року оригіналу цього Договору. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи: 13.03.2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNM0GK00005356. (а.с. 8 - 10). Згідно п. 1 договору позивач зобов`язався надати Відповідачу кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 13.03.2007 року по 16.03.2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 12000 доларів США, зі сплатою за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 21 по 28 число кожного місяця. Позивач зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав Відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Відповідач не надав своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсоткам, комісією, зобов`язання за договором не виконав. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2007 року станом на 09.11.2022 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 20 100,98 доларів США, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 9 179,93 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 2037 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом в розмірі 360 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань по договору в розмірі 8 523,35 доларів США. (а.с. 5-6) 01.11.2007 року між ПриватБанк (Клієнт) та ЗАТ «Акцент Банк» (Фактор) було укладено договір факторингу № 1 (а.с. 11-12). Згідно до п. 1 договору факторингу Фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі, визначеній п. 8 цього договору в розпорядження Клієнта за плату, розмір якої встановлено п. 4 даного договору, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові у повному обсязі права вимоги до боржників, що випливають з договорів, перелік яких визначено у додатку № 1 до цього договору. За цим договором Клієнтом здійснюється відступлення прав вимоги на отримання на свою користь від Боржників платежів по кредиту, комісії, процентам, винагородам та іншим неустойкам, які існують у Клієнта відповідно до умов договорів на дату укладання цього договору згідно з розрахунком (додаток № 1 до цього договору). Згідно п. 10 договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року даний договір набуває чинності з моменту укладання його сторонами і діє до повного виконання зобов`язань. Згідно п. 11 договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року внесення змін до цього договору допускається лише за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі. Сторонами у договорі факторингу № 1 від 01.11.2007 року є фактор і клієнт, цим договором Клієнт ПриватБанк відступив Факторові ЗАТ «Акцент-Банк» своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у зв`язку із чим права кредитора набуло ЗАТ «Акцент-Банк». Договором факторингу № 1 від 01.11.2007 року, укладеному між ПриватБанк та ЗАТ «Акцент Банк», не передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі. 25.04.2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (Новий кредитор) та ПАТ «Акцент Банк» (Кредитор) було укладено договір уступки прав вимоги № 7 від 25.04.2014 року (а.с. 13 15). Згідно п. 1.1 договору на умовах, встановлених цим договором, Кредитор передає (уступає) Новому Кредитору за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредитору права грошової вимоги (права вимоги) до боржників по кредитним договорам, укладеним між кредитором та боржником (портфель заборгованості). Згідно п. 1.2 договору внаслідок передачі (уступки) портфеля заборгованості по договору, Новий Кредитор замінює Кредитора в кредитних договорах, які входять в портфель заборгованості, та придбає права грошової вимоги Кредитора по цим кредитним договорам, включаючи право вимоги від боржника належного виконання усіх грошових та інших зобов`язань боржника по кредитним договорам. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір уступки прав вимоги № 7 від 25.04.2014 року є додатковою угодою до договору факторингу № 1 від 01.11.2007 року, оскільки поняття додаткової угоди було висловлено у постанові Верховного Суду від 31.05.2021 року у справі № 917/265/18. Так, Верховний Суд зазначив, що додаткова угода - є правочином, що вносить зміни до вже існуючого договору. Зі змісту договору уступки прав вимоги № 7 від 25.04.2014 року та договору факторингу № 1 від 01.11.2017 року вбачається, що договір факторингу № 1 від 01.11.2017 року був укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (Клієнт) та ЗАТ «Акцент Банк» (Фактор), а договір уступки права вимоги № 7 від 25.04.2014 року був укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» (Новий Кредитор) та ПАТ «Акцент Банк» (Кредитор). Таким чином, судом встановлено, що дані договори є двома різними, самостійними правочинами, тобто договір уступки права вимоги № 7 від 25.04.2014 року не є додатковою угодою до раніше укладеного договору факторингу № 1 від 01.11.2017 року, укладеного між цими ж сторонами, а є новим правочином, укладеним з приводу аналогічних відносин. У договорі уступки права вимоги № 7 від 25.04.2014 року не має жодного посилання на положення договору факторингу № 1 від 01.11.2017 року, що додатково підтверджує на самостійність вказаних правочинів. Наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу (ч. 1 ст. 1083 ЦК України). Наступне відступлення права вимоги Фактором є можливим, однак виключно якщо це є закріпленим сторонами у договорі факторингу. Умовами договору факторингу № 1 від 01.11.2017 року не було встановлено право фактора наступного відступлення права грошової вимоги на користь третіх осіб. Суд вважає, що недотримання положення ч. 1 ст. 1083 ЦК України є підставою для відмови у стягненні боргу. Виходячи з наведеного, правом вимоги до відповідача наділений за законом та належним чином укладеним договором факторингу лише ПАТ «А-Банк». Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач безпідставно заявив вимоги щодо стягнення заборгованості до відповідача, так як право вимоги за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2007 року, позичальником за яким є ОСОБА_1 , до позивача у встановленому законом порядку не переходило, а тому відмовив у задоволенні позовних вимог. Щодо Стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Судом першої інстанції встановлено, що 17.01.2023 року між адвокатом Салтисюком Ю.В. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги від 17.01.2023 року та додаткова угода до договору про надання правової допомоги від 14.09.2023 року (а.с. 242-243), згідно яких вартість адвокатського гонорару за надання правової допомоги в межах цивільної справи № 179/1332/22 становить 10 000 грн. Як вбачається з акту про прийняття передачі наданих послуг від 14.09.2023 року вартість послуг становить фіксовану суму 10 000 грн., які сплачено на користь адвоката в повному обсязі. (а.с. 244) Згідно опису наданих послуг, пов`язаних з наданням правничої допомоги позивачу, в межах цивільної справи № 179/1332/22 на зустріч з відповідачем на робочому місці адвоката, детальне з`ясування обставин справи, ознайомлення з документами адвокатом витрачено 1 годину, правовий аналіз наданих відповідачем документів 1 година, збір доказів для складання відзиву на позовну заяву 1 година, пошук та аналіз судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах 1 година, підготовка та подача до суду відзиву на позовну заяву 1,5 години, підготовка та подання пояснень до суду 1 год. 30 хвилин, підготовка та подання до суду клопотання про витребування доказу 20 хвилин, участь у судових засіданнях орієнтовно 10 хв на одне засідання. (а.с. 245) Згідно довідки адвоката від 14.09.2023 року адвокатом отримано від ОСОБА_1 готівкові кошти в розмірі 10 000 грн. в якості оплати гонорару адвоката за представництво інтересів в суді першої інстанції (а.с. 247) З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів відповідача в суді здійснював адвокат Салтисюк Ю.В., про що свідчить копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер (а.с. 54-55) та копія договору про надання правової допомоги від 17.01.2023 року. Правнича допомога полягала в ознайомленні з документами, правовому аналізу наданих відповідачем документів, підготовці та поданні відзиву на позовну заяву, збору доказів для складання відзиву на позовну заяву, підготовки та подання пояснень до суду, підготовки та подання до суду клопотання про витребування доказу та участі адвоката в судових засіданнях. Витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн. є документально підтвердженими, а тому суд першої інстанції стягнув зазначену суму у повному обсязі. З такими висновками часткове погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Як зазначено у п.49 Постанови Верховного Суду від 26 червня 2024 року, розглядаючи справу по суті, витребувавши у позивача оригінал Договору відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року та отримавши відповідь, що оригіналу цього Договору в архіві банку не залишилось, не було з`ясовано позицію відповідачки, чи ставить вона під сумні відповідність оригіналу наданої банком копію договору уступки права вимоги від 25 квітня 2014 року № 7 з додатками. Відповідно до ч.1 ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. На виконання даної вказівки при апеляційному розгляді справи судом було задане питання представник відповідачки ОСОБА_1 адвокату Салтисюк Ю.В., який пояснив, що він наполягає на тому, що їх сторона ставить під сумність відповідність наданої банком копії Договору відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року оригіналу цього Договору. Відповідно до ч.6 ст.95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Враховуючи, що відповідачка в особі її представника адвоката Салтисюк Ю.В. ставить під сумнів відповідність поданої копії Договору відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року оригіналу, надана до суду копія цього Договору не береться судом до уваги. А якщо судом не береться до уваги Договір відступлення права вимоги № 7 від 25 квітня 2014 року, то у позивача не має правових підстав для звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNM0GK00005356 від 13.03.2007 року, оскільки 01.11.2007 року між ПРИВАТБАНК (Клієнт) та ЗАТ «Акцент Банк» (Фактор) було укладено договір факторингу № 1 (а.с. 11-12). Сторонами у договорі факторингу № 1 від 01.11.2007 року є фактор і клієнт, цим договором Клієнт ПРИВАТБАНК відступив Факторові ЗАТ «Акцент-Банк» своє право грошової вимоги до ОСОБА_1 , у зв`язку із чим права кредитора набуло ЗАТ «Акцент-Банк». З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», залишити без задоволення. Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 14 вересня 2023 року та додаткове рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлено 10.09.2024 року. Судді: