Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/2801/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6159/24 Справа № 183/2801/24 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 рокуколегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Барильської А.П., Деркач Н.М. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області, третя особа виконавчий комітет Новомосковської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на житловий будинок, зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, - в с т а н о в и л а: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області, третя особа виконавчий комітет Новомосковської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на житловий будинок, зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки. Одночасно із позовом було подано заяву про його забезпечення шляхом накладення арешту на будинок А з надвірними побудовами, розташованими по АДРЕСА_1 . Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивачка, зазначаючи, що ухвала суду винесена з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року скасувати та постановити нову, якою її заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи. Вказує, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, чим порушив її право на судовий захист. Відповідачі намагаються продати будинок та постійно приводять покупців. Відповідачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали відзив на апеляційну скаргу, в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість ухвали, просять залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказують про те, що позивачці належить домоволодіння по АДРЕСА_2 належить їм та вона не має до нього жодного відношення. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено беззаперечних підстав для забезпечення позову, а саме, необґрунтована загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Згідно ч.ч.1,2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 унормовано, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Положеннями ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. За змістом ст.151 ЦПК України забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. У заяві про забезпечення позову обов`язково зазначаються: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, тобто обґрунтування, чому невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду і як саме, захід забезпечення позову, який належить застосовувати, з обґрунтуванням його необхідності, тобто вказівка на спосіб забезпечення позову, який на думку заявника, є найбільш адекватним, інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову повинні відповідати заявленим вимогам, тобто повинні бути безпосередньо пов`язаними з предметом спору, бути співмірними заявленим вимогам, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт,чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області, третя особа виконком Новомосковської міської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на житловий будинок, в якому просила суд скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , власниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; зобов`язання відповідача ГУ Держгеокадастр в Дніпропетровській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1211900000:03:002:0281, що розташована по АДРЕСА_1 . Підставою для забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає, що відповідачки мають намір продати свій будинок, приводять покупців. В той же час вказує про те, що фізично будинок, право власності на який зареєстрований за відповідачками, знищено. Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі №932/14900/19. Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43,49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Заявником не надано будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову як арешт нерухомого майна відповідача, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість, що відповідачки можуть вчинити дії, які ускладнять чи унеможливлять виконання рішення суду, без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Заява немотивована, до неї не додані докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб, як зазначено у заяві шляхом накладання арешту. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення. Порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено. З урахування наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, а тому не має підстав для її задоволення. Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Е.Л.Демченко Судді: А.П.Барильська Н.М.Деркач