Постанова 4854 № 946/1305/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 946/1305/24 Головуючий І інстанції: Присакар О.Я. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2024 року (м.Ізмаїл, дата складання повного тексту рішення - 04.04.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В: 19.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області із позовом до Департаменту внутрішньої безпеки, в якому він просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 02.02.2024р. серії ББА №111702 за ч.2 ст.127-4 КУпАП, та закрити провадження по справі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки капітаном поліції Поляковим І.В. 02.02.2024р. прийнято спірну постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.127-4 КУпАП, якою на нього накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. Однак, позивач не згоден з прийнятою постановою, вважає її протиправною, незаконною, та такою, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв зазначене адміністративне правопорушення, а відповідачем, при його винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства, не з`ясовано належним чином чи було вчинено адміністративне правопорушення, та чи наявна саме його вина у вчиненні правопорушення. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2024 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) позов ОСОБА_1 - задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 02.02.2024р. серії ББА №111702 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.127-4 КУпАП, якою застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі - 17000 грн. і закрито справу про адміністративне правопорушення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 15.04.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим, просив скасувати рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.04.2024р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі. 26.04.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30.04.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту внутрішньої безпеки та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. 02.01.2024р. листом №31/30-47-2024 від начальника ГСЦ РСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Гулька В.В. до ГСЦ МВС України було надіслано доповідні записки щодо порушення дисциплінарного провадження стосовно позивача - ОСОБА_1 . У подальшому, зазначені матеріали стосовно позивача, були надіслані листом від 09.01.2024р. №31/662-718-2024 до НПУ. Під час вивчення наявних матеріалів дисциплінарного провадження стосовно адміністратора територіального сервісного центру №5144 ОСОБА_1 , в діях якого вбачається адміністративне правопорушення, передбачене ст.127-4 КУпАП, а саме під час перегляду відеоматеріалів ( ОСОБА_2 08.12.2023_1) оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки Поляковим І.В. було виявлено наступне порушення: під час прийняття 08.12.2023р. ОСОБА_1 практичного іспиту на право керування транспортними засобами категорії «С» у громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено те, що: в порушення вимог абз.3 п.6 розділу III «Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія» (затв. наказом МВС України від 07.12.2009р. за №515, в редакції наказу МВС України від 01.06.2023р. за №443), іспит приймався на транспортному засобі закладу підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації водіїв без присутності спеціаліста з навчання керуванню транспортними засобами такого закладу, який повинен перебувати на сидінні з якого здійснюється доступ до дублюючих механізмів керування гальмовою системою та трансмісією транспортного засобу. 02.02.2024р. оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Одеського управління Департаменту внутрішньої безпеки капітаном поліції Поляковим І.В. розглянуто справу про адміністративне правопорушення, за наслідком чого винесено постанову серії ББА №111702 по справі про адміністративне правопорушення від 02.02.2024р., якою притягнуто позивача - ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності згідно з ч.2 ст.127-4 КУпАП, а також накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі - 17000 грн. Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем постанови, позивач звернувся із даним позовом до суду. Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності спірного рішення відповідача. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII. За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Положеннями ч.2 ст.127-4 КУпАП визначено адміністративну відповідальність посадових осіб територіальних сервісних центрів МВС України за порушення встановленого порядку приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами або видачі посвідчення водія. Порушення вказаної норми, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності. Положеннями ст.280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначені дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП). Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе виключно за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка, у свою чергу, підтверджена належними та достатніми доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги особи в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову. Згідно з ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду певної справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Так, як встановлено з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 02.02.2024р. серії ББА №111702 стало нібито порушення позивачем, під час прийняття практичного іспиту у громадянина ОСОБА_3 на право керування транспортними засобами категорії «С», встановленого порядку прийняття вказаного іспиту, що є вчиненням адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.127-4 КУпАП. Саме такий склад правопорушення зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього застосовано штрафні санкції, передбачені у ч.2 ст.127-4 КУпАП. Так, пункт 6 розділу III «Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія» (затв наказом МВС України від 07.12.2009р. №515, у редакції наказу МВС України від 22.05.2020р. №408) передбачає, що під час проведення практичного іспиту на транспортному засобі територіального сервісного центру МВС України екзаменатор перебуває у транспортному засобі поруч з особою, що екзаменується, контролює правильність виконання вправ та фіксує помилки в екзаменаційному листі. Разом із тим, у разі прийняття іспиту на транспортному засобі закладу на сидінні, з якого здійснюється доступ до дублюючих механізмів керування гальмовою системою та трансмісією транспортного засобу, перебуває «спеціаліст» з навчання керуванню транспортними засобами такого закладу. У цьому випадку «екзаменатор» розташовується так, щоб мати можливість контролювати дії особи, що екзаменується, та спеціаліста закладу. Так, як видно з матеріалів справи, відповідач долучив до справи диск із відеозаписами (« ОСОБА_2 08.12.2023_1» та « ОСОБА_2 08.12.2023 (2)_1»), з яких вбачається факт приймання ОСОБА_1 практичного іспиту та, фактично, зафіксовано місце перебування його в кабіні автомобіля. Одночасно, дані відеозаписи не містять будь-якої інформації щодо обладнання транспортного засобу, на якому здійснювався практичний іспит, дублюючих механізмів керування гальмовою системою і трансмісією транспортного засобу. Погоджуючись з висновками суду 1-ї інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови, колегія суддів зазначає, що, окрім іншого, у даній постанові чітко не зазначено, яким же саме чином ОСОБА_1 порушив встановлений порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами. Лише формальне посилання на нібито неналежне виконання позивачем його посадових обов`язків та невиконання вимог чинного законодавства не суперечить вимогам, викладеним у п.6 розділу III Інструкції №408. Під час розгляду зазначених матеріалів адміністративної справи, апелянт також не долучив і жодного належного доказу про транспортний засіб, на якому приймався практичний іспит ОСОБА_1 , в якому б було зазначено, зокрема, про додаткові педалі зчеплення, гальмування, дзеркало заднього виду для екзаменатора та місце інструктора. Отже, у даному випадку, колегія суддів, як і суд 1-ї інстанції, констатує відсутність у матеріалах справи будь-яких належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження факту скоєння ОСОБА_1 спірного правопорушення, передбаченого у ч.2 ст.127-4 КУпАП, та, як наслідок, не доведення факту порушення позивачем встановленого порядку приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами або видачі посвідчення водія. При цьому, слід звернути увагу на те, що сам позивач категорично заперечує факт вчинення ним цього правопорушення, оскільки ним було дотриманий встановлений порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами або видачі посвідчення водія. Жодного спростування вищевказаних висновків апелянтом не наведено та відповідних доказів не надано. Окрім того, колегія суддів, у даному випадку, вважає некоректною описову частину спірної постанови від 02.02.2024р. серії ББА №111702, оскільки диспозиція п.6 розділу III Інструкції №408 передбачає, що під час проведення практичного іспиту на транспортному засобі територіального сервісного центру МВС України «екзаменатор» перебуває у транспортному засобі поруч з особою, що екзаменується, контролює правильність виконання вправ та фіксує помилки в екзаменаційному листі. У цьому контексті, колегія суддів наголошує, що спірна постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення особою правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення із загальним посиланням на п.6 розділу III Інструкції №408 не може бути належним та достатнім доказом вчинення порушення за відсутності інших належних доказів. Викладене не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування вини, не надано жодних доказів та відповідно не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 127-4 КУпАП. Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В обсязі встановлених обставин, судова колегія не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі відповідача. До того ж слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. А згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України - залишити без задоволення, а рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 квітня 2024 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку. Повний текст постанови виготовлено: 11.09.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко