Постанова Дніпровський апеляційний суд № 225/6821/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8085/24 Справа № 225/6821/20 Суддя у 1-й інстанції - Хацько Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 вересня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В., суддів: Корчистої О.І.,Тимченко О.О. за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №225/6821/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 грудня 2022 року, ухвалене у складі судді Хацько Н.О.,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі з 06 березня 1999 року. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір`ю. Шлюб розірваний відповідно до рішення Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року. Згідно з витягом із Державного реєстру прав власності за ОСОБА_1 зареєстроване наступне майно: -квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; - земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; - житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв. м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ; - земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0800 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; - земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0649 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; - нежитлове приміщення кафе «Доля» площею 97,10 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 в; - земельна ділянка під нежитловою будівлею кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_3 в, кадастровий номер 1421580800030000623. За інформацією, яка міститься у Витязі з реєстру прав власності, за ОСОБА_2 зареєстрована квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Згідно із договором дарування грошових коштів від 21 вересня 2005 року позивачу подаровано грошові кошти в розмірі 200 000 дол. США, що на момент укладення договору було еквівалентно 1 010 000 грн. Згідно із даним договором грошові кошти повинні були бути витрачені на придбання двох земельних ділянок та будівництво домоволодіння. На виконання умов даного договору позивачем було придбано 2 земельні ділянки, а саме: - земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; - земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 . Згодом на цих земельних ділянках було побудовано житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв. м, житловою площею 150 кв. м, якому було присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . Право власності на дане домоволодіння зареєстроване 31 травня 2013 року. Крім того, позивач зазначила, що за договором дарування грошових коштів від 09 червня 2010 року вона отримала в дар грошові кошти в розмірі 200 000 дол. США, що на момент укладення договору було еквівалентно 1 596 000 грн. За умовами даного договору грошові кошти вона повинна була витратити на участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» «Престижне житло» та купівлю, згідно із проектною документацією, квартири АДРЕСА_5 . На виконання умов даного договору позивачем укладений договір про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А» «Престижне житло», придбано вищевказану квартиру та 30 червня 2010 року нею було сплачено 1 254 330,20 грн за її придбання. Після завершення будівництва позивачем було отримано свідоцтво про право власності на квартиру 12 січня 2011 року. Таким чином, вказані об`єкти нерухомості позивач вважає своєю особистою приватною власністю, оскільки вони були придбані за кошти, що належали їй за договором дарування. Інше майно позивач вважає спільною сумісною власністю з ОСОБА_2 . При цьому позивач зазначає, що вартість земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0800 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 становить 35 000,00 грн; вартість земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0649 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 становить 35 000,00 грн; вартість квартири за адресою: АДРЕСА_4 496 800,00 грн; вартість нежитлової будівлі - Кафе «Доля» - 140 000,00 грн, вартість земельної ділянки під нежитловою будівлею кафе «Доля» - 70 000,00 грн. За таких обставин, позивач просила: в порядку поділу спільного сумісного майна виділити їй у власність: земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0800 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0649 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення кафе «Доля» площею 97,10 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 в та земельну ділянку під нежитловою будівлею кафе «Доля» за адресою: АДРЕСА_3 в, кадастровий номер1421580800030000623; визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; визнати за нею право особистої приватної власності на земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , а також житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв. м, житловою площею 150 кв. м., за адресою: АДРЕСА_2 . Заочним рішенням Селидівського міського суду Донецької областіпозов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шейко Вольга Василівна до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_1 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : - земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. - земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 . - житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . - земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0800 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 . - земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0649 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_4 . - нежитлове приміщення кафе «Доля» площею 97,10 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 в. - земельну ділянку під нежитловою будівлею кафе «Доля» за адресою: АДРЕСА_3 в, кадастровий номер 1421580800030000623. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальній частці : -земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; -земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; -житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Залишено житловий будинок із господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 в спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на: -земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0800 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; -земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0649 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 ; -нежитлове приміщення кафе «Доля» площею 97,10 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 в. -земельну ділянку під нежитловою будівлею кафе «Доля» за адресою: АДРЕСА_3 в, кадастровий номер1421580800030000623. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 510 ( десять тисяч п`ятсот десять) грн. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , задоволено. Заочне рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 грудня 2022 року в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 та житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв. м, житловою площею 150 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/2 ідеальній частці та залишення в спільній частковій власності зазначеного нерухомого майна скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Визнано особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_6 , цільового призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв. м, житловою площею 150 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду в розмірі 3 120,00 грн. Постановою Верховного Суду від 20 червня 2024 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_2 та житлового будинку скасовано, передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на хибне встановленням фактичних обставин справи та неправильною їх оцінкою, що є порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині залишення у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 . Та ухвалити нове судове рішення, яким визнати особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_6 , цільового призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; житловий будинок з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд була придбана фактично 29.09.2005 року, тобто лише через тиждень після отримання грошових коштів подарених матір`ю позивача у дар 21.09.2005 року. Також, місцевий суд не звернув увагі і на те, що земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_6 , цільового призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд була придбана 30.09.2005 року через вісім днів після отримання грошових коштів у дар 21.09.2005 року. Адвокат вказує, що посилання у Державних актах на земельні ділянки на договори, на підставі яких отримано право власності, свідчить про їх укладення та виконня всіх їх умов, в тому числі передання грошових коштів. Саме такі фактичні обставини не були належним чином оцінені судом, що призвело к неправильним висновкам та ухваленню у даній частині незаконного судового рішення. Окрім того, представник позивача вважає невірним висновок місцевого суду, що спірний будинок будувався з 2006 по 2012/2013 роки та наголошує на тому, що наданими стороною позивача доказами підтверджено той факт, що двоповерховий будинок фактично збудовано за один рік з 2006 по 2007, оскільки у 2007 році велися оздоблювані роботи, що підтверджено рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у м.Донецьку ради №260 від 13 червня 2007 року та актом обстеженнч від 04 червня 2007 року, де зазначено, що на земельних ділянках по АДРЕСА_7 збудовано двоповерховий житловий будинок, ведуться кінцеві оздоблювальні роботи. Вказує, що зазначеним рішенням спірному житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . Представник позивача наголошує на тому, що відповідач не має права на особисте майно належне позивачу, тому рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є несправедливим та таким, що порушує право позивача на мирне володіння своїм майном. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначив, що наявність договору дарування грошових коштів від 21 вересня 2005 року, укладеного між позивачем та її матір`ю ОСОБА_5 , закріплення в його положеннях цільового призначення використання коштів на купівлю двох земельних ділянок та будівництво домоволодінь на цих земельних ділянках не може бути доказом для визнання права особистої приватної власності за позивачем на зазначені об`єкти нерухомості, тому що договором дарування не був передбачений порядок відстеження цільового використання зазначених коштів, документального підтвердження їх цільового використання з боку позивача не надано, тому висновки суду першої інстанції про визнання вищезазначеного майна спільною сумісною власністю є обґрунтованими та об`єктивними, такими, що відповідають Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України. Під час укладання нотаріальних договорів купівлі-продажу нерухомого майна, в тому числі і земельних ділянок кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га та кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га, ним (відповідачем) надавалась нотаріально засвідчена згода на укладання цих договорів. Цей факт свідчить про те, що власні кошти позивача не витрачалися на купівлю нерухомого майна, яке позивач просить визнати особистою приватною власністю. Позивач не повідомляла відповідача про наявність коштів, отриманих згідно договору дарування та про їхнє використання при купівлі будь-якого майна. Просив залишити рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 грудня 2022 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судове засідання суду апеляційної інстанції, яке провадилось в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з`явився представник відповідача адвокат Харламов Р.В. Між тим з причин, що не залежать від суду, аудіо зв`язок з ним був відсутній. Відповідно до ч.5 ст.212 ЦПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо, несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Рішення суду першої інстанції оскаржено в частині залишення у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житлового будинку з господарськими спорудами загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , тому, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в іншій частині рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 06 березня 1999 року, відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 02 лютого 2018 року Франківським районним у місті Львові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23 червня 2008 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Донецькій області. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 02 жовтня 2019 року, яке набрало законної сили 04 листопада 2019 року, шлюб між сторонами розірвано. Згідно відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав, за ОСОБА_1 зареєстровано: - житловий будинок із господарськими спорудами, загальною площею 277,4 кв. м., житловою площею 150 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , земельні ділянки місця розташування: кадастровий номер 1410137700:01:001:0648, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) 0,08га; кадастровий номер 1410137700:01:001:0797, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка) 0,08га. Підстава для реєстрації права власності: свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 , видане 31 травня 2013 року реєстраційною службою Ворошиловського районного управління юстиції у м. Донецьку ( копія свідоцтва мається в матеріалах справи). Станом час розгляду справи даний будинок оцінений, згідно із довідкою про надання інформаційно-консультаційних послуг, у 180 000,00 грн. За договором дарування грошових коштів від 21 вересня 2005 року дарувальник ОСОБА_5 подарувала та передала обдарованій ОСОБА_1 і остання отримала в дар грошові кошти в сумі 200 000,00 дол. США, що станом на день укладення Договору становило 1 010 000,00 грн. У абзаці 2 п.1 даного Договору зазначено, що обдарована свідчить, що має намір витратити дарунок на купівлю двох земельних ділянок та будівництво домоволодінь (житлових будинків з господарськими спорудами) на цих земельних ділянках, що розташовані в АДРЕСА_6 . Договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29 вересня 2005 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) видно, що продавець продав, а покупець купила для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель земельну ділянку площею 0,0800 гектар, розташовану по АДРЕСА_6 , яка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН №053744, виданого 18 листопада 2004 року виконавчим комітетом Донецької міської ради, зареєстрованого в Кнізі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за №7-977 к (посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І.). 13 квітня 2006 року, між ОСОБА_7 (сторона один) та ОСОБА_1 (сторона два) укладено договір міни, з якого вбачається, що за цим договором сторона один зобов`язується передати стороні два у власність належну їй земельну ділянку, а сторона два взамін також зобов`язується передати стороні один у власність земельну ділянку. У власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка, площею 0,0800 гектарів, що розташована по АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 053854, виданого на підставі Договору купівлі-продажу від 27 лютого 2004 року № 620 та зареєстрована в Кнізі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за № 7-661к від 03 серпня 2004. У власність ОСОБА_7 переходить земельна ділянка, площею 0,08 гектарів, що розташована по АДРЕСА_6 , яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 744942, виданого на підставі Договору купівлі-продажу від 29 вересня 2005 року за № 2853 та зареєстрованого в Кнізі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за № 010614600075 від 02 березня 2006 (посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ареп`євою О.О.). З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА 997930 виданого 02 березня 2006 року Донецькою міською радою вбачається, що цей Акт виданий ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 30 вересня 2005 року № 4740 земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_6 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що підтверджує набуття такого права (до 01 січня 2013 року), що визначено Постановою КМУ №449 від 02.04.2002 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою». Земельна ділянка з кадастровим номером 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільового призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд була придбана 29 вересня 2005 року , тобто через тиждень після отримання позивачем в дар грошових коштів 21 вересня 2005 року. Земельна ж ділянка з кадастровим номером 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_6 , цільового призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд була придбана позивачем 30 вересня 2005 року, тобто через вісім днів після отримання грошових коштів в дар 21 вересня 2005 року. Рішенням Ленінської районної у м.Донецьку ради №359 від 09.08.2006 року, надано ОСОБА_8 на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_7 . Згідно з відомостями, що зазначені в рішенні виконавчого комітету Ленінської районної у м.Донецьку ради №260/3 від 13 червня 2007 року, за актом обстеження від 04 червня 2007 року, на земельних ділянках по АДРЕСА_7 , збудовано двоповерховий житловий будинок ведуться кінцеві оздоблювальні роботи. Даним рішенням зазначеному житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . Переглядаючи судове рішення, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України). Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Пунктом 23 постанови від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його і недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено наступне: «Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК. ч.3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом». Згідно із абз.2 п.24 постанови від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування, або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто: речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя: кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди: страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню. Сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.03.2020 року у справі №404/8567/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі №6-612цс15, в постанові від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц. Отже, виходячи із аналізу зазначених норм, судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_2 та за адресою: АДРЕСА_2 , а також житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , були придбані за рахунок її особистих коштів, які вона отримала згідно із договором дарування грошових коштів від 21 вересня 2005 року в якому було зазначено, що грошові кошти повинні були бути витрачені на придбання двох земельних ділянок та будівництво домоволодіння. Згодом на цих земельних ділянках вона побудувала житловий будинок. В якості доказу придбання даного майна за особисті кошти, позивачем надано договір дарування грошових коштів від 21 вересня 2005 року, згідно якого ОСОБА_1 отримала в дар грошові кошти в сумі 200 000,00 доларів США, що станом на день укладення Договору становило 1 010 000,00 грн. Згідно з абз.2 п.1 даного Договору обдарована свідчить, що має намір витратити дарунок на купівлю двох земельних ділянок та будівництво домоволодінь (житлових будинків з господарськими спорудами) на цих земельних ділянках, що розташовані в АДРЕСА_6 . 29 вересня 2005 року, між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу,відповідно до якого продавець продав, а покупець купила для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель земельну ділянку площею 0,08 гектар, розташовану по АДРЕСА_6 , яка належить продавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН №053744, виданого 18.11.2004 виконавчим комітетом Донецької міської ради, зареєстрованого в Кнізі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за №7-977 к (посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І.). 13 квітня 2006 року, між ОСОБА_7 (сторона один) та ОСОБА_1 (сторона два) укладено договір міни, за яким сторона один зобов`язалась передати стороні два у власність належну їй земельну ділянку, а сторона два взамін також зобов`язується передати стороні один у власність земельну ділянку. У власність ОСОБА_1 переходить земельна ділянка, площею 0,08 гектарів, що розташована по АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН №053854, виданого на підставі Договору купівлі-продажу від 27 лютого 2004 року №620 та зареєстрована в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за №7-661к від 03 серпня 2004. У власність ОСОБА_7 переходить земельна ділянка, площею 0,0800 гектарів, що розташована по АДРЕСА_6 , яка належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №744942, виданого на підставі Договору купівлі-продажу від 29 вересня 2005 року за №2853 та зареєстрованого в Кнізі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорі оренди землі за №010614600075 від 02 березня 2006 (посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Ареп`євою О.О.) 02 березня 2006 року на підставі на Договору купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , від 30.09.2005 року, Донецькою міською радою видано ОСОБА_1 Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯА 997930. При цьому, як зазначає позивач, вказаний Договір надати він не має можливості, у зв`язку із його втратою та фактичною неможливістю отримати дублікат такого договору з огляду на те, що договір укладався у Приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу, що є наразі окупованою територією. Так, Державний акт на право власності на земельну ділянку є документом, що підтверджує набуття такого права (до 01 січня 2013 року), що визначено Постановою КМУ №449 від 02.04.2002 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою». Крім того з матеріалів справи вбачається, що житловий будинок із господарськими спорудами, загальною площею 277,4 кв.м., житловою площею 150 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 будувався починаючи з 2006 році. Це підтверджується копією акту №336 «про прийомку та експлуатацію димових та вентиляційних каналів в житлових домах і комунально-побутових об`єктах після капітального ремонту та нового будівництва від 06.12.2007»; копією рахунку №70367719 Донецького бюро технічної інвентаризації від 25.07.2007; копією договору про надання послуг з вивозу ТПВ фізичним особам від 30.05.2007; копією акту введення агрегату до експлуатації від 21.12.2006; копією договору на технічне обслуговування газового обладнання від 28.11.2006; копією акту робочої комісії про прийняття закінченого будівництва від 10.05.2006; копією договору про приєднання до електричних мереж від 22.06.2007 року. Між тим, відповідно до даних технічного паспорту на даний об`єкт нерухомості (який виготовлено 21.09.2012р.) декларація про готовність даного об`єкта до експлуатації датована 31 травня 2012 року. Право власності на будинок було зареєстровано у 2013 році - свідоцтво про право власності № НОМЕР_3 , видане 31 травня 2013 року реєстраційною службою Ворошиловського районного управління юстиції у м.Донецьку (копія свідоцтва мається в матеріалах справи). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2024 року, у справі №712/3590/22, зазначено, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду. Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном. Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору. Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність. Саме на дані обставини звернув увагу суд касаційної інстанції в своїй постанові від 20 червня 2024 року, переглядаючи і скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції по даній справі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи (дозволи на будівництво, документи щодо присвоєння адреси, також стосовно проведення електроенергії, газифікації, забезпечення водопостачання, виводу твердих побутових відходів тощо), не можуть бути доказом зведення будинку, а саме закупівлю будівельних матеріалів чи оплату послуг будь-якій будівельній компанії на будівництво житлового будинку за вищевказаною адресою за особисті кошти. Надані позивачем документи, лише підтверджують факт вчинення дій необхідних для початку будівництва, обслуговування та введення в експлуатацію вищевказаного житлового будинку, і не дають суду переконливих доказів того, що вказані дії були вчинені безпосередньо за подаровані кошти позивачу. Матеріали справи не містять доказів того, що на зведення вказаного будинку були витрачені лише кошти, одержані позивачем за договором дарування, оскільки зведення даного об`єкту нерухомості та введення його в експлуатацію зайняло тривалий час і відбувалось в період шлюбу. Послання відповідача у відзиві на те, що під час укладення нотаріальних договорів купівлі-продажу земельних ділянок він надавав заяву, справжність підпису на якій засвідчено нотаріально, в якій висловив згоду на придбання майна, цей факт, на його думку, свідчить про те, що власні кошти позивача не витрачались на купівлю нерухомого майна, заслуговують на увагу. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.65 Сімейного Кодексу України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що саме лише співставлення дати дарування грошових коштів позивачу та дат придбання земельних ділянок, не дає підстави вважати, що подаровані кошти були витрачені, серед іншого, на придбання земельних ділянок, кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 , на яких побудований житловий будинок. Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0648 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд була придбана фактично 29.09.2005 року, тобто лише через тиждень після отримання позивачем грошових коштів у дар 21.09.2005 року, а земельна ділянка кадастровий номер 1410137700:01:001:0797 площею 0,0800 га за адресою: АДРЕСА_6 , цільового призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд була придбана 30.09.2005 року через вісім днів після отримання грошових коштів у дар 21.09.2005 року, є безпідставними, оскільки придбання земельних ділянок одразу після укладання договору дарування грошових коштів, не може бути беззаперечним доказом, що придбання земельної ділянки та зведення спірного будинку відбулось лише за кошти, одержані позивачем за договором дарування. Посилання позивача на умови договору дарування грошових коштів від 21.09.2005р. (п.1 Договору для купівлі двох земельних ділянок та будівництва домоволодінь) не мають правового значення для вирішення даного спору і не спростовують призумцію спільності майна набутого подружжям у шлюбі. Крім того, посвідчуючи даний Договір дарування грошових коштів нотаріусом було роз`яснено сторонам вимоги діючого законодавства, в тому числі і вимоги ст.ст.59-65, 74 СК України. Посилання в апеляційній скарзі на те, що наданими стороною позивача доказами підтверджено той факт, що двоповерховий будинок фактично збудовано за один рік з 2006 по 2007, є безпідставними, оскільки декларація про готовність даного об`єкта до експлуатації датована 31 травня 2012 року, а право власності на будинок зареєстровано 31 травня 2013 року. Більш того зведення будинку не підтверджує факт витрачання на будівництво лише коштів одержаних позивачем за договором дарування. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування заочного рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 грудня 2022 року немає. Відповідно до частин 1, 13статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 26 грудня 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: