Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/33155/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/33155/23 Головуючий в І інстанції: Марин П.П. Дата та місце ухвалення рішення: 27.03.2024 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить: - визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні за період 28.08.2020 року по 30.10.2023 року протиправними; - зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. За цією позовною заявою судом відкрито провадження у справі № 420/33155/23. Також, у січні 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому позивач просить: - визнати дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» відносно несвоєчасного розрахунку при звільненні за період 28.08.2020 року по 22.12.2023 року протиправними; - зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш, як за шість місяців, в розмірі середнього грошового забезпечення за останні два місяці. За цією позовною заявою судом відкрито провадження у справі № 420/1127/24. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року об`єднано в одне провадження адміністративні справи № 420/33155/23 та № 420/1127/24 під загальним номером № 420/33155/22. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 за період з 28.08.2020 року по 30.10.2023 року та з 28.08.2020 року по 22.12.2023 року. Зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.08.2020 року по 28.02.2021 року в розмірі 96181,84 гривень з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків. З витягів з наказів начальника Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» від 08.07.2020 року № 131 та від 02.08.2022 року № 208 вбачається наступне: - ОСОБА_1 проходив військову службу в Інституті Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія»; - 28.08.2020 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби. У даній справі позивач посилається на те, що йому несвоєчасно проведено сплату грошового забезпечення при звільненні з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року, в тому числі, в частині виплати індексації з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року, у зв`язку з чим, останній вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, спір у цій справі виник у зв`язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати грошового забезпечення з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року та індексації грошового забезпечення з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року. Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2023 року у справі № 420/12831/22, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2023 року, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Національного університету «Одеська морська академія» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року, зобов`язано Інститут Військово-Морських Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року з урахуванням норм абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2023 року у справі № 420/16700/22, з урахуванням змін внесених постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2023 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року із застосуванням березня 2018 року, як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації. З виписок з карткового рахунку позивача у банку, довідки Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо виплаченого грошового забезпечення за рішенням суду у справах № 420/12831/22, 420/16700/22 вбачається наступне: - на виконання судового рішення у справі № 420/12831/22 відповідачем 30.10.2023 року виплачено позивачу грошове забезпечення з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року у сумі 24203,73 грн.; - на виконання судового рішення у справі № 420/16700/22 відповідачем 22.12.2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року у сумі 71987,07 грн. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте, такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків військової частини, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу грошового забезпечення, індексації та на момент звернення позивача до суду, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). В свою чергу, згідно ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати грошового забезпечення та індексації, які нараховані на виконання судових рішень. Висновки суду першої інстанції жодним чином не спростовані відповідачем в апеляційній скарзі. Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення та індексації, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного. Суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду та на момент виплати позивачу грошового забезпечення та індексації, за затримку виплати яких позивач і просить нарахувати та виплатити середній заробіток, та суд першої інстанції визначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте, не більш, як за шість місяців. Колегія суддів зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього. При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне. Остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 28.08.2020 року. З виписок з карткового рахунку позивача у банку, довідки Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо виплаченого грошового забезпечення за рішенням суду у справах №№ 420/12831/22, 420/16700/22 вбачається наступне: - на виконання судового рішення у справі № 420/12831/22 відповідачем 30.10.2023 року виплачено позивачу грошове забезпечення з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року у сумі 24203,73 грн.; - на виконання судового рішення у справі № 420/16700/22 відповідачем 22.12.2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року у сумі 71987,07 грн. Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є: з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями), а не з 28.08.2020 року по 28.02.2021 року, як визначено судом першої інстанції. В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Крім того, згідно п. 7 р. І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Згідно наявної в матеріалах справи довідки Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», середньоденний заробіток позивача, який розрахований з календарних днів за два місяці перед звільненням, складає 941,51 грн. В апеляційній скарзі позивач посилається на недостовірність даних довідки про його грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням, на підставі яких судом першої інстанції здійснено розрахунок середнього заробітку. Позивач вказує, що дані довідки про його грошове забезпечення за останні два місяці перед звільненням не містять даних щодо перерахунку грошового забезпечення з урахуванням судових рішень у справах №№ 420/14418/22, 420/8518/23. На ці доводи позивач посилався і в суді першої інстанції. Для повного та всебічного розгляду справи, з метою вжиття заходів щодо з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на доводи учасників справи в обґрунтування заявлених вимог, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2024 року витребувано від Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» довідку про розмір нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення за останні два місяці перед звільненням, з урахуванням судових рішень у справах №№ 420/14418/22, 420/8518/23. На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції, відповідачем надано довідку, згідно якої, середньоденний заробіток позивача, який розрахований з календарних днів за два місяці перед звільненням, з урахуванням судових рішень у справах №№ 420/14418/22, 420/8518/23, складає 1146,26 грн. Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду апеляційної інстанції, період затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року складає 689 календарних дні, з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року за шість місяців складає 184 календарних дні, тобто, загалом 873 календарних дні, а не 185 календарних дня, як визначено судом першої інстанції. З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року за 689 к.д. складає 789773,14 грн., з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) 210911,84 грн., загальний розмір 1000684,98 грн. В свою чергу, вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні. На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий. ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року. Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні. Аналогічні висновки наведені Верховним Судом в постановах від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22 та від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22. Так, Верховний Суд у вказаних справах звернув увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, ВС зазначив, що обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Верховний Суд вказав на те, що протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду (зокрема, у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц) з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. ВС зазначив, що у згаданому рішенні суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших, разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, ВС звернув увагу на те, що чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Викладене, за позицією Верховного Суду не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України № 2352-IX. З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача щодо неможливості зменшення судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зазначає наступне. Загальний розмір середнього заробітку з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року за 689 к.д. складає 789773,14 грн., з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 1000684,98 грн. Згідно довідки Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про виплати при звільненні позивача, розмір належних позивачеві при звільненні виплат, який був виплачений, складає 472807,82 грн. В свою чергу, у даній справі встановлено, що на виконання судового рішення у справі № 420/12831/22 відповідачем 30.10.2023 року виплачено позивачу грошове забезпечення з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року у сумі 24203,73 грн.; на виконання судового рішення у справі № 420/16700/22 відповідачем 22.12.2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року у сумі 71987,07 грн., усього 96190,80 грн. Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 568968,62 грн. Тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 16,91%. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до принципу співмірності розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, та суд апеляційної інстанції враховує наведені вище висновки Верховного Суду (постанови від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20), згідно яких, запропонований ВС у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий, критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Враховуючи викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, колегія суддів вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини: - позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням 28.08.2020 року; - розмір належних позивачеві при звільненні виплат, який був виплачений, складає 472807,82 грн.; - за вирішенням спірних питань щодо грошового забезпечення позивач звернувся у вересні 2022 року та листопаді 2022 року, тобто, зі сплином більше двох років з дня звільнення; - судові рішення у справах №№ 420/12831/22, 420/16700/22, на виконання яких нараховано грошове забезпечення та індексацію, за затримку виплати яких позивач просить стягнути середній заробіток, набрали законної сили у червні 2023 року; - на виконання судового рішення у справі № 420/12831/22 відповідачем 30.10.2023 року виплачено позивачу грошове забезпечення з 02.08.2020 року по 28.08.2020 року у сумі 24203,73 грн.; - на виконання судового рішення у справі № 420/16700/22 відповідачем 22.12.2023 року виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.12.2018 року по 28.08.2020 року у сумі 71987,07 грн.; - загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 568968,62 грн.; - частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 16,91%; - загальний розмір середнього заробітку з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року за 689 к.д. складає 789773,14 грн., з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 1000684,98 грн. Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що загальна сума грошового забезпечення та індексації, яка виплачена позивачу на виконання судових рішень, є значно меншою, ніж кошти, які фактично виплачені позивачу при звільненні в неоспорюваній сумі, однак, середній заробіток, з урахуванням визначеної частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, є значно більшим розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і це зумовлено тим, що позивач зволікав зі зверненням до суду з позовом про стягнення не нарахованих та не виплачених йому відповідачем при звільнення сум, та звернувся до суду зі сплином близько двох років після звільнення, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 96190,80 грн. у розмірі несвоєчасно виплачених сум грошового забезпечення та індексації. Крім того, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення середнього заробітку з відповідача, підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати середній заробіток, з огляду на вирішення спору про належні позивачу виплати судом, відсутні. З огляду на викладене, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виключити мотиви, з яких судом першої інстанції визначено період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього заробітку, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції, а також визначити, що на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року, з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року за шість місяців у сумі 96190,80 грн., з відрахуванням податків та зборів. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року змінити. Виключити мотиви, з яких судом першої інстанції визначено період затримки розрахунку при звільненні та розмір середнього заробітку, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції. Абзаци другий та третій резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року викласти в наступній редакції: «Стягнути з Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» (код ЄДРПОУ 26614030) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2020 року по 18.07.2022 року, з 19.07.2022 року по 21.12.2023 року за шість місяців у сумі 96190,80 грн., з відрахуванням податків та зборів.». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 09.09.2024 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька