Постанова 4854 № 420/27523/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/27523/23 Головуючий в І інстанції: Катаєва Е.В. Дата та місце ухвалення рішення: 15.12.2023 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 , НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку, - В С Т А Н О В И В: У жовтні 2023 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), у якому позивач просить суд: - визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2021 року по 19.09.2023 року включно; - стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 12.03.2021 року по 19.09.2023 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2021 по 12.09.2021 року. Зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.03.2021 по 12.09.2021 у розмірі 24141,27 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Також, не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків. З матеріалів справи вбачається, що наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.03.2021 року № 120-ОС виключено зі списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , яку звільнено з військової служби в запас наказом начальника прикордонного загону від 02.03.2021 року № 101-ос за підпунктом «а» (у зв`язку із закінчення строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову служби», визначено остаточну дату закінчення проходження військової служби 11.03.2021 року. У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України, в якому позивач просила суд: - визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із встановленням базового місяця - грудень 2013 року, серпень 2015 року; - зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць - січень 2008 року, та з врахуванням раніше проведеної виплати. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2023 року у справі № 420/7729/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2023 року, вказаний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо застосування серпня 2015 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року, зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а також стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1073,60 грн. Як вбачається з виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 та визнається відповідачем, на виконання вказаного судового рішення позивачу виплачено 66082,74 грн. (призначення платежу витрати на судовий збір, переказ по справі № 420/7729/23). Позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою вказаної суми індексації при звільненні, вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку. Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з яких виходив останній вирішуючи справу, з огляду на викладене. Так, спір у цій справі виник у зв`язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. Зазначену складову грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі № 420/7729/23, після чого остання звернулась до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте, такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків прикордонного загону, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в частині виплати індексації грошового забезпечення. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що виплата індексації військовослужбовцям регулюються спеціальним законодавством та індексація не входить до структури грошового забезпечення, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на викладене. Так, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). В свою чергу, згідно ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати, як грошового забезпечення, в тому числі, індексації, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття

117. Що стосується доводів апеляційної скарги відповідача про те, що у позивача відсутнє право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації на підставі статті 117 КЗпП України з огляду на наявність спірних правовідносин, які стосуються розміру індексації, та здійснення виплати позивачу індексації грошового забезпечення за рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача та враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, в постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22. Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати індексації, розміру середнього заробітку, колегія суддів виходить з наступного. Суд першої інстанції у даній справі дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду та на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати та виплатити середній заробіток, та суд першої інстанції визначив, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте, не більш, як за шість місяців. Колегія суддів зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього. При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне. Остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 11.03.2021 року. Виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення № 420/7729/23 здійснена 19.09.2023 року у сумі 65009,14 грн. Таким чином, періодом затримки розрахунку при звільненні є: з 12.03.2021 року по 18.07.2022 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), з 19.07.2022 року по 18.09.2023 року (підлягає застосуванню редакція ст. 117 КЗпП України після набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями), а не з 12.03.2021 року по 12.09.2021 року, як визначено судом першої інстанції. В свою чергу, порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, згідно п.п. 2, 8 якого, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Крім того, згідно п. 5 р. І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, чинної та в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається, ураховуючи кількість календарних днів у цьому місяці. Згідно зворотного боку особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2021 року по грудень 2021 року, загальний розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складає: за січень 2021 року 16103,01 грн., за лютий 2021 року 16030,32 грн. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з календарних днів та складає 544,63 грн. (ГЗ за січень-лютий 2021 року (два місяці перед звільненням) = 16103,01 грн. + 16030,32 грн. = 32133,33 грн.) / 59 (кількість календарних днів у січні-лютому 2021 року). Що стосується періоду затримки, враховуючи наведені висновки суду, період затримки розрахунку при звільненні з 12.03.2021 року по 18.07.2022 року складає 494 календарних дні, з 19.07.2022 року по 18.09.2023 року за шість місяців складає 184 календарних дні. З урахуванням наведеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток з 12.03.2021 року по 18.07.2022 року за 494 к.д. складає 269047,22 грн., з 19.07.2022 року по 18.09.2023 року за шість місяців (184 к.д.) 100211,92 грн., загальний розмір 369259,14 грн. Щодо розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, колегія суддів зазначає наступне. Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні. На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий. ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв. Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року. Водночас, колегія суддів вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Колегія суддів зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказував на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні. Загальний розмір середнього заробітку з 12.03.2021 року по 18.07.2022 року за 494 к.д., з 19.07.2022 року по 18.09.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 369259,14 грн. Згідно зворотного боку особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з січня 2021 року по грудень 2021 року та наказу про виключення позивача з особового складу прикордонного загону, розмір належних позивачеві при звільненні виплат, які їй були нараховані, складає 247199,33 грн., а розмір індексації, яка виплачена на виконання судового рішення складає 65009,14 грн., загальний розмір 312207,97 грн., тобто, частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 20,82%. Колегія суддів приходить до висновку про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості. З огляду на викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, колегія суддів вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини: - остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 11.03.2021 року.; - за недоплаченою індексацією грошового забезпечення в період проходження служби з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року позивач звернулась до суду з позовом у квітні 2023 року, зі сплином близько двох років після звільнення; - позов задоволено частково та виплата індексації грошового забезпечення позивача на виконання судового рішення № 420/7729/23 здійснена 19.09.2023 року у сумі 65009,14 грн.; - частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, складає 20,82%; - загальний розмір середнього заробітку з 12.03.2021 року по 18.07.2022 року за 494 к.д., з 19.07.2022 року по 18.09.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 369259,14 грн. Підсумовуючи викладене, враховуючи критерії, сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, у контексті обставин цієї справи, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 76879,75 грн., що складає 20,82% від середнього заробітку. З огляду на викладене, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, а доводи апеляційної скарги позивача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, виключити мотиви, з яких судом першої інстанції визначено період та розмір середнього заробітку, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції, а також визначити розмір відшкодування, який підлягає виплаті позивачу згідно ст. 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні, у сумі 76879,75 грн. Крім того, колегія суддів вважає, що належним способом захисту прав позивача є стягнення середнього заробітку з відповідача, як того просила позивач, підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати середній заробіток, з огляду на вирішення спору про належні позивачу виплати судом та часткове задоволення позову, відсутні. Також, підлягають перерозподілу судові витрати та на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року змінити. Виключити мотиви, з яких судом першої інстанції визначено період та розмір середнього заробітку, та визначити мотиви за цією постановою, які викладені у рішенні суду апеляційної інстанції. Резолютивну частину рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року викласти в наступній редакції: «Адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку задовольнити частково. Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 76879,75 грн., з відрахуванням податків та зборів. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судовий збір у сумі 1073,60 грн.». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 28.03.2024 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька