Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/4559/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 160/4559/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (головуючий суддя Луніна О.С.) у справі №160/4559/24 на позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, які виразилися у протиправній відмові у призначенні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, скасувавши рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.01.2024 №045650017748; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.07.2002 по 03.01.2024; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з моменту подання заяви, а саме: з 03.01.2024, на підставі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю прийнятого відповідачем-2 рішення про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням необхідного пенсійного віку, оскільки на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах позивачка набула право на призначення пенсії. З урахуванням наявності у позивачки стажу роботи за Списком №2 тривалістю 21 рік 09 місяців 13 днів позивачка вказує, що має право на зменшення пенсійного віку, тобто може реалізувати право на пенсійне забезпечення у віці 50 років відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Також позивачка зазначає, що на адвокатський запит отримала від відповідача-1 відповідь про відсутність підстав для зарахування періоду її роботи в психіатричних закладах охорони здоров`я до страхового стажу в пільговому обчисленні (подвійному розмірі) з 01.01.2004 після набрання чинності Законом №1058-IV. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 09.01.2024 №045650017748 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 по досягненню 50 років. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 03.01.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», та з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Суд виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин з приводу права позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 і Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а, суд дійшов висновку, що у цій справі підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020. Виходячи з встановлених у справі обставин, суд визнав протиправним рішення пенсійного органу(відповідача-2) про відмову в призначенні позивачці пенсії за віком по досягненню нею 50 років при наявності у позивачки необхідного страхового та пільгового стажу. В задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача-1 зарахувати до стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.07.2002 по 03.01.2024 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 суд відмовив з тих підстав, що питання розрахунку страхового стажу та виплати пенсії є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позову, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до стажу позивачці в подвійному розміру на підставі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.07.2002 по 03.01.2024. Позивачка зазначає, що зарахування стажу в подвійному розмірі, передбачене ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не пов`язано із набранням чинності Законом №1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004. Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області та в рішенні про відмову в призначенні пенсії Головне управління ПФУ у Львівській області неправомірно не враховують стаж роботи відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі з 01.01.2004. Відповідач-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечує, в поданому відзиві на апеляційну скаргу наполягає на правомірності прийнятого ним рішення про відмову позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, вказуючи на те, що Закон №1058-IV як спеціальний закон, з моменту набрання законної сили Законом №2148, тобто з 11.10.2017, є пріоритетним у спірних правовідносинах. Також відповідач-2 зазначає, що згідно доданих документів позивачки до заяви про призначення пенсії до стажу роботи за Списком №2 зараховано все періоди роботи. Оскільки вік позивачки станом на 15.01.2024 (50 років 02 місяці 28 днів) пенсія зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах може бути призначена з дня настання права за нормами ст.114 Закону №1058-IV, а не на підставі п. «а» ст.13 Закону №1788-ХІІ, так як до 11.10.2017 позивачка не досягла зазначеного віку. Страховий стаж позивачки становить 33 роки 07 місяців 08 дні, в тому числі, пільговий стаж 21 рік 09 місяців 13 днів. Позивачка вважає такі доводи пенсійного органу безпідставними, у відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивачка звертає суду на те, що відповідач-2 фактично не погоджується з наявним у позивачкою правом на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по досягненню нею віку 50 року, втім правом на оскарження рішення суду першої інстанції не скористався. Надання відповідачем-2 відзиву є формальними. Суть відзиву на апеляційну скаргу не стосується суті поданої позивачкою апеляційної скарги. Дана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Визначаючи межі апеляційного перегляду справи, суд апеляційної інстанції виходить з того, що рішення суду першої інстанції оскаржено позивачкою в частині незадоволених позовних вимог, у зв`язку з чим судом апеляційної інстанції надається оцінка рішенню суду на предмет його законності та обґрунтованості в цій же частині. Питання законності та обґрунтованості рішення суду в частині задоволених позовних вимог не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції в межах цього апеляційного провадження. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області 03.01.2024 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020. За принципом екстериторіальності заява позивачки та додані до заяви документи розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області з прийняттям рішення від 09.01.2024 №045650017748 про відмову в призначенні пенсії з тих підстав, що ОСОБА_1 не досягла необхідного пенсійного віку. Означене рішення мотивоване положеннями п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно якої умовою призначення пенсії на пільгових умовах є досягнення особою 55 років. Пенсійний орган встановив, що вік заявниці 50 років 02 місяці 28 днів. Страховий стаж заявниці - 33 роки 07 місяців 08 днів; пільговий стаж - 21 рік 09 місяців 13 днів. Як зазначено відповідачем-2, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу та пільгового стажу зараховано всі періоди. Дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату, - 06.10.2028. Згідно розрахунку стажу (форма РС-право) ОСОБА_1 , період її роботи з 03.07.2002 по 31.12.2003 за Списком №2 зарахований відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі, а починаючи з 01.01.2004 - в одинарному розмірі. Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , позивачка з 03.07.2002 працює на посаді - сестра медична в Українській психіатричній лікарні з інтенсивним (суворим) наглядом МОЗ України, реорганізованій в Дніпровську філію «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України». Довідкою №05-16/162 від 08.11.2023, виданою Дніпровською філією «Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги» Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», підтверджено, що позивачка працювала в умовах, що дають право на зарахування стажу у подвійному розмірі. Вважаючи протиправним прийняте відповідачем-2 рішення про відмову з призначенні на пенсію за віком на пільгових умовах, а також не погоджуючись з діями пенсійного органу по обчисленню стажу роботи за період з 01.01.2004 в одинарному розмірі, позивачка звернулась до суду з цим позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання пенсійного органу зарахувати до стажу позивачки в подвійному розмірі період роботи з 03.07.2002 по 03.01.2024, суд першої інстанції виходив з того, що питання розрахунку страхового стажу є дискреційними повноваженнями органів Пенсійного фонду України. З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України. Також відповідно до ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, що призначає пенсії та готує документи для її виплати. Частиною п`ятою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Відповідно до п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Виходячи з наведеного, реалізація права особи на призначення пенсії здійснюється у встановленому національним законодавством порядку, згідно якому прийняття пенсійним органом певного рішення залежить від результатів розгляду поданих заявником документів. Частиною 1 статті 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів особи, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4). Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача та/або зобов`язати вчинити певні дії, якщо цього виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення (вчинення дій) не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Відповідно до Рекомендацій №К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Отже, дискреційне право обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення. В спірному випадку встановлені у справі обставини свідчать, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято пенсійним органом за результатами розгляду поданих позивачкою документів, в том числі документів про стаж. При цьому, як зазначає відповідач-2 в оскаржуваному рішенні, і це підтверджено матеріалами справи, до страхового стажу та пільгового стажу зараховано всі періоди навчання та роботи. В той же час, періоди роботи в психіатричних закладах охорони здоров`я до 31.12.2003 зараховані до страхового стажу в подвійному розмірі, а починаючи з 01.01.2004 - у календарному обчисленні. За висновком пенсійного органу відсутні правові підстави для зарахування періодів роботи позивачки після 01.01.2004 відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у подвійному розмірі, оскільки пільгове обчислення страхового стажу застосовується тільки до 01.01.2004. Позиція пенсійного органу полягає в тому, що після набрання чинності Законом України «Про пенсійне забезпечення», тобто з 01.01.2004 всі періоди страхового стажу враховуються в одинарному розмірі. Отже, суть спірних правовідносин полягає у застосуванні пенсійним органом певних норм права, що в даному випадку не робить його повноваження дискреційними, як то помилково вказано судом першої інстанції. Стосовно правильності наведеного висновку пенсійного органу суд апеляційної інстанції зазначає таке. Статтею 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII встановлені пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах, а саме: передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. Як вбачається з матеріалів справи, питання відповідності роботи позивачки у зазначені вище періоди у медичних закладах, визначених в ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», спірним не є. 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Відповідно до ст.8 вказаного Закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Статтею 24 Закону №1058-IV в редакції на час виникнення спірних правовідносин встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абз.1 ч.1 ст.24). Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.2 ч.2 ст.24). Відповідно до абз. 9 ч.3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За правилами ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років . Також, згідно пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, за наведеного правового регулювання для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах період роботи позивачки у психіатричному закладі охорони здоров`я після 01 січня 20104 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», підлягає зарахуванню до її стажу роботи у подвійному розмірі. Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, від 27 квітня 2023 року у справі №160/14078/22. Також слід зазначити, що Закон №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах. За встановлених у справі обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення пенсійним органом прав позивачки щодо не зарахування до стажу періоду її роботи у психіатричному закладі охорони здоров`я з 01.01.2004 по 03.01.2024 у подвійному розмірі. Приймаючи до уваги, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із висновком про страховий та пільговий стаж позивачки прийнято ГУ ПФУ у Львівській області, належним відповідачем є саме ГУ ПФУ у Львівській області (відповідач-2), тому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зобов`язати відповідача-2 зарахувати до стажу ОСОБА_1 в подвійному розмірі період роботи з 01.01.2004 по 03.01.2024. Наведене вище відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалення нового рішення в цій частині про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити певні дії. Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №160/4559/24 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання зарахувати до стажу в подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 03.07.2002 по 03.01.2024, прийняти нове рішення в цій частині. Позовні вимоги задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2004 по 03.01.2024 в подвійному розмірі. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі №160/4559/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк суддя Н.А. Бишевська суддя Я.В. Семененко