Постанова 4824 № 761/39728/20

справа № 761/39728/20 головуючий у суді І інстанції Петришин Н.М. провадження № 22-ц/824/12713/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 04 вересня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., за участю секретаря Кияшко К.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником Конюшко Денисом Борисовичем на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про захист прав споживачів, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача пеню в сумі 9 219 003 грн. 30 коп., а також 10 000 грн. в якості відшкодування за спричинену моральну шкоду. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 квітня 2017 року між сторонами укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 145/3/ШК, за яким відповідач продає, а позивач купує майнові права на об`єкт нерухомості у вигляді квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 64,41 кв.м., спорудження якої здійснює ТОВ «ВКФ Фарби України». Запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 1 квартал 2018 року, загальна вартість майнових прав складає 837 330 грн. Позивачем було сплачено повністю вказану вартість майнових прав. Однак, відповідач порушив умови договору, не завершив будівництво житлового будинку, не ввів його в експлуатацію. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2024 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на аналогічні обставини, наведені в позовній заяві, та постанови Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 607/1579/19, від 20 травня 2021 року у справі № 607/1569/19. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ВКФ Фарби України» зазначає, що підстави для застосування до спірних правовідносин положення Закону України «Про захист прав споживачів» відсутні. Позивач не наводить посилань на положення договору, які на його думку, зобов`язують відповідача виконати роботу або надати послугу. Звернення позивача до суду з позовом лише 01 грудня 2020 року свідчить про порушення строку позовної давності. Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачає можливості нарахування пені у розмірі 3 % від загальної ціни договору за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Наведені позивачем обставини, що мають обґрунтовувати факт завдання моральної шкоди, фактично зведені до опису непідтверджених станів позивача без доказів їх настання та без доказів їх настання внаслідок дій чи бездіяльності відповідача. Увесь текст апеляційної скарги зведено позивачем до висловлення особистої незгоди із прийнятим рішенням та намагання маніпулювати правовою природою виниклих між сторонами правовідносин, умовами укладеного договору та іншими обставинами справи з ціллю задоволення очевидно безпідставного позову. В судове засідання суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Конюшко Д.Б. не з`явились, останній подав до суду письмове клопотання про відкладення розгляду справи посилаючись на сімейні обставини. За змістом ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду не надання представником позивача суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження обставин, з якими він пов`язує неможливість явки до суду та необхідність відкладення розгляду справи, апеляційний суд не має підстав визнати причину не явки представника в судове засідання поважною. Відтак, апеляційний суд відхиляє клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та продовжує розгляд справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення,виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 14 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВКФ Фарби України» укладено договір № 145/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначається загальні положення про купівлю-продаж. Сторони домовилися, що об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира № 400 , 9 поверх, 3 секція , загальною площею 64,41 кв.м. Згідно із п. 2.4 запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 1 квартал 2018 року. Відповідно до п. 3.1 договору, майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються Продавцем Покупцеві шляхом підписання Акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення Покупцем оплати 100 % загальної площі об`єкта нерухомості, що визначена у п. 2.2 договору, введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.3. даного договору. За умовами п.п. 3.3 договору сторони погоджуються, що у випадку часткової оплати вартості зазначеної площі об`єкта нерухомості, Покупець не набуває права власності на частину майнових прав. Відповідно до п. 4.2 договору загальна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості у день укладення цього договору складає 837 330 грн., в тому числі, ПДВ 20 % - 139 555 грн. У п.п. 4.3.1 сторонами визначено порядок розрахунків за даним договором. За змістом п. 5.4.1 Покупець зобов`язується здійснити оплату майнових прав в порядку та на умовах, передбачених даним договором. Відповідно до п. 7.1. Договору, у випадках невиконання або неналежного виконання зобов`язань за даним Договором, винна Сторона відшкодовує потерпілій Стороні всі збитки, спричинені такими її винними діями (бездіяльністю) згідно чинного законодавства. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не існувало грошового зобов`язання, а лише зобов`язання зарезервувати квартиру й передати її після введення будинку в експлуатацію, а кошти позивачем були сплачені ТОВ «ВКФ Фарби України» на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості. Строк прийняття об`єкта будівництва до експлуатації в договорі конкретно не визначений, а в пункті 2.4 договору зазначена лише планова дата введення об`єкта будівництва в експлуатацію. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Однією із засад цивільного судочинства є свобода договору (стаття 3 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (стаття 628 ЦК України). Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). Статтею 177 ЦК України визначено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Згідно з частиною першою статті 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Згідно з частиною другою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. У пункті 95 постанови від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою. Як вбачається з матеріалів справи, 14 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ВКФ Фарби України» укладено договір № 145/3/ШК купівлі-продажу майнових прав, відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначається загальні положення про купівлю-продаж. Сторони домовилися, що об`єкт нерухомості, майнові права на який передаються за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , з наступними характеристиками: квартира № 400 , 9 поверх, 3 секція , загальною площею 64,41 кв.м. Згідно із п. 2.4 запланований термін будівництва та введення в експлуатацію та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 1 квартал 2018 року. Відповідно до п. 3.1 договору, майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються Продавцем Покупцеві шляхом підписання Акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення Покупцем оплати 100 % загальної площі об`єкта нерухомості, що визначена у п. 2.2 договору, введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.3. даного договору. Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Пунктами 18, 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації; споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг. У Законі України «Про захист прав споживачів» не визначено певних меж його дії, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи з демократичних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних споживчих правовідносинах такої слабшої сторони, як фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), виконання робіт, надання послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Такі відносини можуть виникати з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать закону. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення встановленого у договорі купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 квітня 2017 року № 145/3/ШК орієнтовного строку здачі будинку в експлуатацію (пункт 2.4 договору), просив застосувати до відповідача відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Разом з тим, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважив, що приписи статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлюють права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Частиною п`ятою зазначеної статті передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Поряд з цим, продавець - це суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18 частини першої статті 1 зазначеного закону). Згідно з пунктом 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»). У зобов`язаннях по виконанню робіт на одного з контрагентів покладається обов`язок виконати роботу, яка б завершувалась досягненням певного матеріального результату, а у зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують матеріальних наслідків або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками, тобто споживання послуги має місце в процесі її надання, на відміну від роботи, споживання результатів якої зазвичай не збігається з часом її виконання. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Згідно з частиною першою статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Відповідно до договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 квітня 2017 року № 145/3/ШК відповідач продає, а позивач купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та на умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначається загальні положення про купівлю-продаж. Зазначене цілком відповідає характерним ознакам договору купівлі-продажу. Отже спірний договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 квітня 2017 року № 145/3/ШК не є договором підряду чи договором про надання послуг. Сторони погодилися з такими умовами договору, заперечень щодо їх формулювань не висловлювали, в судовому порядку, у тому числі в межах справи, що переглядається у апеляційному порядку, не заявляли про недійсність умов зазначеного вище договору купівлі-продажу. Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином, зміст договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 квітня 2017 року № 145/3/ШК дозволяє дійти висновку про те, що між сторонами не виникло правовідносин з надання послуг або виконання робіт, предметом договору були майнові права на квартиру. Зі змісту договору не вбачається, що відповідач здійснював будівельні роботи з будівництва житла для позивача або виступав замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку. Враховуючи те, що за договором купівлі-продажу майнових прав на квартиру від 14 квітня 2017 року № 145/3/ШК відповідач не брав на себе зобов`язань виконати певні будівельні роботи чи надати певні послуги позивачу, не є замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку та не має повноважень на прийняття спірного будинку в експлуатацію, строк введення будинку в експлуатацію є орієнтовним та, з огляду на визначення термінів у вступній частині договору, залежить лише від дій замовника будівництва й органів державного архітектурно-будівельного контролю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ТОВ «ВКФ «Фарби України», яке виступає продавцем майнових прав у спірних правовідносинах, пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 369/10606/17 та від 15 червня 2022 року у справі № 711/1032/21. Щодо стягнення моральної шкоди апеляційний суд виходить з наступного. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, яка вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статті 12 та статті 81 ЦПК України. Як було зазначено вище, згідно із п. 2.4 запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва - 1 квартал 2018 року. Відповідно до п. 3.1 договору, майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються Продавцем Покупцеві шляхом підписання Акту прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Акт підписується Сторонами не пізніше 60 робочих днів з дати настання останньої з таких подій: здійснення Покупцем оплати 100 % загальної площі об`єкта нерухомості, що визначена у п. 2.2 договору, введення об`єкта капітального будівництва в експлуатацію та здійснення розрахунків відповідно до п. 4.3. даного договору. Зі змісту зазначених положень договору, вбачається, що відповідач не брав на себе зобов`язання закінчити будівництво до 1 кварталу 2018 року, а можливість підписання сторонами акту прийому-передачі майнових прав передбачене після введення будинку в експлуатацію, на що відповідач впливу не має, оскільки не є забудовником чи органом, який здійснює приймання закінчених будівництвом об`єктів в експлуатацію. Посилання позивача на п. 5.2.5 договору в даному випадку є не обґрунтованим, оскільки зі змісту зазначеного пункту договору, відповідач зобов`язувався забезпечувати будівництво об`єкту та введення його в експлуатацію у строки зазначені в п. 2.4 договору, а не забезпечити таке будівництво у зазначені строки, як помилково цитує п. 5.2.5 договору представник позивача в позовній заяві. Враховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановлено порушенням прав позивача, з якими останній пов`язує спричинення йому моральної шкоди, підстав для задоволення позову в цій частині не вбачається. Крім того, тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22). Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/10999/22. З урахуванням зазначеного, висновки суду першої інстанції, щодо відсутності доказів наявності моральної шкоди та причинного зв`язку між діями відповідача на моральною шкодою відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційних скарг без задоволення. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Конюшко Денисом Борисовичем ,залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2024 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 06 вересня 2024 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.