Постанова 4813 № 522/14334/23

Номер провадження: 22-ц/813/7377/23 Справа № 522/14334/23 Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., за участю секретаря Малюти Ю.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21.07.2023 у складі судді Бондар В.Я., встановив: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання права іпотекодержателя, визнання недійсним договору, скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення записів. Одночасно з поданням позову ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 та шляхом накладення заборони державним реєстраторам та іншим органам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо вищевказаної квартири. Заява обґрунтована тим, що однією з позовних вимог є визнання права іпотекодержателя ОСОБА_1 стосовно предмета іпотеки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2022. Предметом вказаного договору купівлі-продажу є нерухоме майно квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та саме це майно є предметом іпотеки відповідно до чинного іпотечного договору. Вказує, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що метою укладення договору купівлі-продажу квартири від 29.12.2022 було ухилення ОСОБА_2 , як майнового поручителя ОСОБА_4 , від виконання зобов`язань за чинним іпотечним договором шляхом позбавлення позивача права звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру, яку було відчужено за оспорюваним правочином. Тобто отримавши від продажу за договором купівлі-продажу квартири грошові кошти, ОСОБА_2 не вчинила жодних дій, спрямованих на погашення заборгованості та на повне виконання грошового зобов`язання, що виникло перед ОСОБА_1 за договором позики, на забезпечення якого було укладено іпотечний договір та передано в іпотеку квартиру, в подальшому незаконно відчужено її шляхом укладення договору купівлі-продажу. Зазначив, що наразі існує реальна можливість подальшого відчуження ОСОБА_3 квартири третім особам з метою уникнення звернення на неї стягнення. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21.07.2023 залишено без руху позов ОСОБА_1 та відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову. Не погодившись з ухвалою суду в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 оскаржив її до апеляційного суду. В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена при неповному з`ясуванні всіх обставин справи. Зазначає, що судом не надано належної уваги тому факту, що 29.12.2022 між відповідачами було укладено договір купівлі продажу спірної квартири. При цьому, наведена квартира є предметом іпотеки за іпотечним договором від 07.07.2016 укладеного між позивачем та ОСОБА_2 де ОСОБА_1 є іпотекодержателем. Тобто, в результаті вчинення відповідачами оспорюваного правочину, порушені права ОСОБА_1 є іпотекодержателя. Наведені обставини на думку ОСОБА_1 є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, оскаржувану ухвалу-без змін. Також просив здійснювати розгляд справи без участі ОСОБА_3 та її представника. Зазначив, що відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірної квартири, на момент її придбання жодних відомостей про її обтяження іпотекою, на яку посилається позивач у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було, що було перевірено нотаріусом при посвідченні правочину. Квартира придбавалася для проживання сім`ї ОСОБА_3 , наміру її відчуження не має. Зазначає, що нею здійснюються дії зі звільнення квартири від осіб, які там наразі проживають, для особистого вселення у неї. Позивач ОСОБА_1 , в судове засідання не з`явився, його представник в режимі відеоконференції до участі у судовому засіданні не приєднався, відповідач ОСОБА_2 та її представник в судове засідання 07.12.2023 не з`явилися, заяв про відкладення розгляду справи не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Згідно з частинами 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 частини 1 статті 150 ЦПК України. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22 грудня 2006 року N 9 розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вбачається зі змісту позову, що предметом позовних вимог є визнання права іпотекодержателя-позивача відносно предмета іпотеки- квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаної квартири від 29.12.2022; скасування рішення про державну реєстрацію та поновлення записів в Державному реєстрі Іпотек відомості про іпотеку щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . З викладеного слідує, що між сторонами виник спір щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки за іпотечним договором від 07.07.2016, укладеним між ОСОБА_2 (іпотекодавець) та ОСОБА_1 (іпотекодаржатель) в забезпечення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 на підставі договору позики від 07.07.2016 та наразі вказаний предмет іпотеки відчужений на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 29.12.2022. Отже, невжиття вказаних в заяві заходів забезпечення позову в разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Наявні обставини свідчать про те, що існує загроза наступного відчуження спірного майна. Слід зазначити, що забезпечення позову направлено на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача і не є обмеженням прав відповідача у повній мірі та носить тимчасовий характер. Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженні майном. У постанові Верховного суду від 19.02.2021 року у справі N 643/12369/19, Верховний Суд зауважив, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо нерухомого майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження нерухомого майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого нерухомого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним. Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. Відповідно до ст. 2, ч. 1 ст. 25 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проведення реєстраційних дій зупиняється на підставі рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій що набрало законної сили. При забороні відчуження нерухомого майна правомірним є внесення відомостей про власника об`єкта нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесення змін до записів та внесення відомостей щодо інших заборон стосовно того ж майна, а при забороні вчинення реєстраційних дій забороняється вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрація прав, обтяжень, змін тощо) до моменту закінчення дії заборони. Тому з метою збереження існуючого становища до розгляду справи по суті, застосування таких заходів забезпечення позову як заборона вчиняти певні дії відповідатиме меті застосування правового інституту забезпечення позову та позовним вимогам. Виходячи з вищевказаного, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала скасуванню з постановленням нової про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 21.07.2023 в частині відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно вчиняти будь-які дії, пов`язані із державною реєстрацію речових прав та їх обтяжень щодо нерухомого майна, а саме - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 . Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 19.12.2023 Головуючий: Є.С. Сєвєрова Судді: Л.М. Вадовська О.С. Комлева