Постанова КЦС ВС № 527/813/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2024 року м. Київ справа № 527/813/21 провадження № 61-3332св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - судді Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В., учасники справи: позивач - Приватне підприємство «ЗОВ», відповідач - ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець Валентина Іванівна, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, прийняту колегією у складі суддів: Пікуля В. П., Одринської Т. В., Панченка О. О., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2021 року Приватне підприємство (далі - ПП) «ЗОВ» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний реєстратор виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець В. І., про визнання договору недійсним та скасування запису. В обґрунтування позову вказувало, що 4 березня 2019 року ОСОБА_1 (власник) та ПП «ЗОВ» (землекористувач) укладено договір № б/н про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та підписано акт приймання-передачі земельної ділянки. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору його предметом є право користування земельною ділянкою, яка належить на праві власності ОСОБА_1 . Цим договором власник земельної ділянки надає землекористувачу право користування земельною ділянкою строком на 10 років (пункт 2.1 договору). Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що він є укладеним з моменту його підписання сторонами; право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) підлягає державній реєстрації і виникає у землекористувача з моменту такої реєстрації. Зазначало, що за цим договором ПП «ЗОВ» сплатило ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 20 000 грн. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Волочая Ю. В. № 47353984 від 14 червня 2019 року відмовлено у державній реєстрації іншого речового права (права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) на земельну ділянку з реєстраційним номером 1801281853206 (кадастровий номер земельної ділянки 5320687500:00:001:0106) за ПП «ЗОВ» у зв`язку з тим, що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29 березня 2019 року внесено запис про державну реєстрацію іншого речового права (прав оренди цієї ж земельної ділянки з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106) за іншим орендарем - ФОП ОСОБА_2 . Вказаний запис до Державного реєстру речових прав державним внесено реєстратором виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець В. І. на підставі договору оренди землі б/н від 28 березня 2019 року, укладеного ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Позивач вказував, що відповідачі шляхом укладення та реєстрації договору оренди землі б/н від 28 березня 2019 року створили штучні перешкоди для законного користувача земельною ділянкою з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106. Уточнивши позовні вимоги, просило визнати недійсним договір оренди землі, укладений 28 березня 2019 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 4,3902 га з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106, розташованої на території Пузиківської сільської ради Глобинського району Полтавської області, та скасувати рішення Державного реєстратора виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець В. І. (індексний номер 46271714) про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки за вказаним договором оренди землі, з одночасним припиненням такого речового права. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року, ухваленим у складі судді Левицької Т. В., у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання недійсним договору оренди землі від 28 березня 2019 року, укладеного ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , і скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за вказаним договором, оскільки позивач не надав доказів проведення державної реєстрації договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 4 березня 2019 року, внаслідок чого ПП «ЗОВ» не набуло прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором. Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2022 року задоволено апеляційну скаргу ПП «ЗОВ», подану адвокатом Близнюком І. В., рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 28 березня 2019 року ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 щодо земельної ділянки площею 4,3902 га з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106, розташованої на території Пузиківської сільської ради Глобинського району Полтавської області. Скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець В. І. (індексний номер 46271714) про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки за вказаним договором оренди землі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 уклав договір емфітевзису з ПП «ЗОВ» 4 березня 2019 року, отримав грошові кошти за цим договором і передав земельну ділянку у користування підприємства, але 28 березня 2019 року уклав з ФОП ОСОБА_2 договір оренди земельної цієї ж земельної ділянки. За висновком апеляційного суду, такі дії ОСОБА_1 суперечать його попередній поведінці та є недобросовісними. Апеляційний суд врахував, що договором емфітевзису не покладено лише на позивача обов`язок з реєстрації права користування. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2022 року і залишити в силі рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року. Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції ненабуття ПП «ЗОВ» прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором, тому у нього відсутнє речове право, яке підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору щодо надання в оренду спірної земельної ділянки. Апеляційний суд не врахував висновок щодо обов`язкової державної реєстрації договорів емфітевзису, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), і Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 311/4089/15-ц (провадження № 61-4623св18) та від 4 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц (провадження № 61-5521св20). Заявник вказує, що висновок апеляційного суду суперечить висновку Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, викладений у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 527/812/21 (провадження № 61-16114св21). Відзив на касаційну скаргу не надходив. Провадження у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15 (провадження № 14-737цс19), у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 527/812/21 (провадження № 61-16114св21), від 18 квітня 2018 року у справі № 311/4089/15 (провадження № 61-4623св18), від 4 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19 (провадження № 61-5521св20) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Ухвалою Верховного Суду від 7 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду. Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ІІ-ПЛ № 045441 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 4,3902 га з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106, цільовим призначенням якої є для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Пузиківської сільської ради Глобинського району Полтавської області. 4 березня 2019 року ОСОБА_1 (власник) та ПП «ЗОВ» (землекористувач) уклали договір № б/н про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та підписали акт приймання-передачі земельної ділянки. Цього ж дня ОСОБА_1 отримав від підприємства 20 000 грн за користування вказаною земельною ділянкою. Пунктом 2.1 вказаного договору його сторони погодили, що власник земельної ділянки надає землекористувачу право користування земельною ділянкою строком на 10 років. Зі змісту пункту 7.2 зазначеного договору суди встановили, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає у землекористувача з моменту реєстрації такого права. Суди встановили, що договір № б/н про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 4 березня 2019 року у передбаченому законом порядку не зареєстрований. 28 березня 2019 року ОСОБА_1 як орендодавець та ФОП ОСОБА_2 як орендар уклали договір оренди землі, відповідно до пунктів 1, 2, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106 площею 4,3902 га, цільовим призначенням якої є ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Пузиківської сільської ради Глобинського району Полтавської області. Договір укладено строком на 10 років. Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Волочая Ю. В. від 14 червня 2019 року № 47353984 відмовлено ПП «ЗОВ» у державній реєстрації права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5320687500:00:001:0106 з підстав існування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право користування спірною земельною ділянкою ФОП ОСОБА_2 , внесеного 29 березня 2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Глобинської міської ради Полтавської області Стрілець В. І. на підставі договору оренди землі б/н від 28 березня 2019 року, укладеного ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. Згідно з частинами першою та п`ятою статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 ЦК України визначено свободу договору, а саме: відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частини першої статті 628 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Право емфітевзису частиною першою статті 395 ЦК України віднесено до речового права на чуже майно. Це означає, що для його виникнення потрібно не лише укласти відповідний договір, а й зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Саме з моменту такої реєстрації власник земельної ділянки вважатиметься таким, що передав право емфітевзису емфітевтові, а емфітевт - його набув. Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції неправильно застосував вказані норми матеріального права та не врахував, що ТОВ «ЗОВ» не набуло прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором, у нього відсутнє речове право, яке підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору щодо надання в оренду зазначеної земельної ділянки. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно із статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу. У постанові від 19 січня 2022 року у справі № 527/812/21 (провадження № 61-16114св21) в аналогічних правовідносинах Верховний Суд зазначив, що «оскільки ПП «ЗОВ» не набуло прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором, у нього відсутнє речове право, яке підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору щодо надання в оренду вказаної земельної ділянки. Аналогічного висновку щодо обов`язкової державної реєстрації договорів емфітевзису дійшов Верховний Суд у постановах: від 18 квітня 2018 року (справа № 311/4089/15-ц, провадження № 61-4623св18) та від 4 вересня 2020 року (справа № 311/2145/19-ц, провадження № 61-5521св20), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року (справа № 696/1693/15-ц, провадження № 14-737цс19)». Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано доказів проведення державної реєстрації договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 4 березня 2019 року, правильно виходив з того, що ПП «ЗОВ» не набуло прав користувача спірної земельної ділянки за цим договором, та дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі від 28 березня 2019 року та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди за вказаним договором. При цьому суд першої інстанції врахував, що ПП «ЗОВ» звернулось до державного реєстратора із заявою про реєстрацію договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 4 березня 2019 року лише у червні 2019 року, тоді як у березні 2019 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку в оренду ФОП ОСОБА_2 і речове право останнього зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29 березня 2019 року. За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою, наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справа № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), і Верховним Судом у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 311/4089/15-ц (провадження № 61-4623св18), від 4 вересня 2020 року у справі № 311/2145/19-ц (провадження № 61-5521св20) та від 19 січня 2022 року у справі № 527/812/21 (провадження № 61-16114св21), знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи. Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке суд апеляційної інстанції помилково скасував. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, а судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2022 року і залишення в силі рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За загальним правилом при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат. За подання касаційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 9 080 грн. Враховуючи висновок суду касаційної інстанції про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , скасування постанови апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції, судові витрати, понесені заявником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають стягненню з ПП «ЗОВ» в розмірі 9 080 грн. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2022 року скасувати і залишити в силі рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2021 року. Стягнути з Приватного підприємства «ЗОВ» на користь ОСОБА_1 9 080 грн у відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк