Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/8318/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5603/24 Справа № 243/8318/18 Суддя у 1-й інстанції - Пронін С. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 243/8318/18 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О. секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на заочне рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2018 року, яке ухвалено суддею Проніним С.Г. у місті Слов`янську Донецької області, та повне судове рішення складено 12 листопада 2018 року, УСТАНОВИВ: В серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (надалі ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення боргу за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 21 лютого 2008 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 718928, за умовами якого відповідач отримав кредит у сумі 115 555 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17.00 % на рік з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2014 року. Зазначив, що свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Натомість відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконав і станом на 18 квітня 2018 року сума його заборгованості за кредитним договором становить 474 566 грн 01 коп, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 91 534 грн 13 коп, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 116 711 грн 09 коп, пені у сумі 37 321 грн 03 коп, інфляційного збільшення заборгованості у сумі 199 833 грн 17 коп та трьох відсотків річних від суми заборгованості у сумі 29 166 грн 59 коп. В зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 474 566 грн 01 коп, а також судовий збір у сумі 7 118 грн 49 коп. Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2018 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», заборгованість за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року, яка станом на 18 квітня 2018 року становить 474 566 гривень 01 копійки, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 91 534 гривні 13 копійок, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 116 711 гривень 09 копійки, пені у розмірі 37 321 гривня 03 копійки, інфляційних витрат від простроченої суми заборгованості у розмірі 199 833 гривень 17 копійок та трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 29 166 гривень 59 копійок, а також судовий збір у сумі 7 118 гривень 49 копійок. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було повідомлено відповідача про час та місце розгляду справи, чим було порушено право відповідача на захист своїх інтересів в суді. Апелянт наполягає на тому, що в матеріалах справи відсутні докази відкриття Банком кредитного рахунку ОСОБА_1 та зарахування на нього кредитних коштів. Відсутні докази виконання кредитного договору платіжного доручення ОСОБА_1 про оплату Банком коштів на рахунок продавця автомобіля Samand LX, з відміткою про виконання платіжного доручення. Відсутні документи, наявність яких є умовою надання кредиту - договорів застави й страхування автомобіля, для купівлі якого надавався кредит, тому за відсутності доказів надання кредиту, стягнення суми заборгованості за кредитним договром є безпідставним, Крім того вказує, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, оскільки у 2009 році мала місце заміна сторони в зобов`язанні на ОСОБА_3 відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм процесуального та матеріального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Нагулу О.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника ПАТ «Державний ощадний банк України» - Снайко Г.О., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення по справі, з наступних підстав. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону, оскільки ухвалене з порушенням норм процесуального права. Вбачається, що оскаржуване рішення було ухвалено 12 листопада 2018 року у заочному порядку. Ухвалення судом рішення у заочному порядку передбачено положеннями Глави 8 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення). Згідно частин першої, другої статті 224 ЦПК України (у вказаній редакції) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. При цьому, у відповідності до положень частини четвертої статті 169 ЦПК України (у вказаній редакції) постановленню судом заочного рішення повинна передувати саме повторна неявка відповідача, повідомленого належним чином. Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України (у вказаній редакції) ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у вказаній редакції). Відповідно до частини п`ятої статті 74 ЦПК України (у вказаній редакції) судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Виходячи з наведених норм ЦПК України, належним доказом вручення судової повістки, відправленої поштою було, зокрема, повідомлення про вручення рекомендованого листа. Відповідно до частини третьої статті 76 ЦПК України, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування. Відповідно до абзацу 5 частини п`ятої статті 74 ЦПК України (у вказаній редакції) лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою її проживання (перебування) вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином. Перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів звертає увагу на те, що матеріали справи не містять повідомлення про вручення судових повісток на 12 листопада 20218 року відповідачу по справі. Зазначене свідчить про відсутність підстав для ухвалення місцевим судом заочного рішення та порушення порядку його ухвалення. З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався в суд першої інстанції із заявою про перегляд заочного рішення суду, посилаючись на недотримання судом вимог цивільного процесуального закону щодо його належного повідомлення про дату та час судового засідання, порушення судом порядку ухвалення заочного рішення, а також подавали докази, що на їх думку, мають значення для належного встановлення обставин справи. Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2024 року заява про перегляд заочного рішення була залишена без задоволення. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. За наведених обставин судом першої інстанції було порушено принцип створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду щодо відповідачів. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить висновку про те, що оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права. Вирішуючи позовні вимоги по суті, апеляційний суд зазначає наступне. З матеріалів справи убачається, що 21 лютого 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», в особі заступника керуючого філією - Ленінське відділення № 6111 Харченко В.В. та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 718928, на підставі якого відповідач отримав від банку кредит у сумі 115 555 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17.00 % на рік з кінцевим терміном повернення 20 лютого 2014 року. З виписок по рахункам ОСОБА_1 за період з 21 лютого 2008 по 31 грудня 2016 року та за період з 01 січня 2017 по 18 квітня 2018 року, а також розрахунку заборгованості за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року, долученими позивачем до матеріалів справи, вбачається, що станом на 18 квітня 2018 року заборгованість відповідача перед позивачем за тілом кредиту становить 91 534 грн 13 коп. Крім того, з виписок по рахункам ОСОБА_1 за період з 21 лютого 2008 по 31 грудня 2016 року та за період з 01 січня 2017 по 18 квітня 2018 року, а також розрахунку заборгованості за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року, долученими позивачем до своєї позовної заяви, вбачається, що станом на 18 квітня 2018 року заборгованість відповідача перед позивачем за відсотками за користування кредитом становить 116 711 грн 09 коп. Відповідно до проведеного позивачем розрахунку сум трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені, станом на 18 квітня 2018 року загальна сума трьох відсотків річних від суми простроченої кредитної заборгованості за весь період становить 29 166 грн 59 коп, загальна сума інфляційних втрат від суми простроченої кредитної заборгованості за весь період становить 199 833 грн 17 коп, пеня - 37 321 грн 03 коп. Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, позивач посилався на те, що позичальник ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на 18 квітня 2018 року сума його заборгованості за кредитним договором становить 474 566 грн 01 коп, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 91 534 грн 13 коп, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 116 711 грн 09 коп, пені у сумі 37 321 грн 03 коп, інфляційного збільшення заборгованості у сумі 199 833 грн 17 коп та трьох відсотків річних від суми заборгованості у сумі 29 166 грн 59 коп, яку позивач просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь. Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались у даній справі, колегія суддів виходить з наступного. Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому, ч.1 ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною другою ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. У ст.610 ЦК України зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Як вбачається із матеріалів справи, 21 лютого 2008 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 718928, на підставі якого відповідач отримав від Банку кредит у сумі 115 555,00 зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 17,00% на рік (кредитний договір міститься у матеріалах справи). Кредит надавався шляхом перерахування коштів в національній валюті з кредитного рахунку Позичальника на поточний рахунок продавця товару, на підставі платіжного доручення позичальником, для здійснення оплати за автомобіль марки SAMAND LX, легковий сєдан, куз. НОМЕР_1 (далі за текстом транспортний засіб) договором купівлі-продажу від 20 лютого 2008 року, укладеного між позичальником та продавцем транспортного засобу. 21 лютого 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено договір застави транспортного засобу (посвідчений 21 лютого 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Туркіною Т.О., зареєстрований в реєстрі 347), відповідно до якого ОСОБА_1 зобов`язаний повернути заставодержателю (АТ «Ощадбанк») кредит у розмірі та в строки передбачені умовами кредитного договору № 718928 від 21 лютого 2009 року. Предметом застави є належне заставодавцю на праві власності рухоме майно: транспортний засіб - SAMAND LX, легковий седан, 2007 року випуску, колір сірий, об`єм двигуна 1761 куб. см, кузов номер НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований у РЕВ 6-го МРВ м. Горлівка УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 19.02.2008 (п.п 1.2.1 Договору застави транспортного засобу) (а.с.192-193). Транспортний засіб, що заставляється, належить заставодавцю відповідачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право реєстрації ТЗ серії НОМЕР_3 , виданого РЕВ 6-го МРВ м. Горлівка УДАІ ГУМВС України в Донецькій області (п.п 1.2.2 Договору застави транспортного засобу) (а.с.187). На підставі наведеного вище колегія суддів приходить до висновку про те, що Банк зобов`язання за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року виконав належним чином та у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами такого кредитного договору, тому колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази відкриття Банком кредитного рахунку ОСОБА_1 та зарахування на нього кредитних коштів та доказів виконання кредитного договору платіжного доручення ОСОБА_1 про оплату Банком коштів на рахунок продавця автомобіля Samand LX, з відміткою про виконання платіжного доручення. Факт одержання Боржником кредиту підтверджується підписаним сторонами кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року, підписаним сторонами та нотаріально засвідченим договором застави транспортного засобу, ідентифікацією клієнта при укладанні договору, зокрема наявною засвідченою власним підписом боржника копією паспорту, ІПН, водійського посвідчення та техпаспорту на автомобіль, договором купівлі-продажу транспортного засобу, рахунком-фактурою, актом вибору транспортного засобу, витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухового майна. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач свої обов`язки за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим, станом на 18 квітня 2018 року сума заборгованості за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року склала 74 566,01 грн, що складається з заборгованості за кредитом у розмірі 91 534,13 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 116 711,09 грн, пені у сумі 37 321,03 грн, інфляційного збільшення заборгованості у сумі 199 833,17 грн та трьох відсотків річних від суми заборгованості у сумі 29 166,59 грн, яка, на переконання колегії суддів підтверджена належними розрахунками, наданими позивачем, та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Разом з тим, розмір заборгованості за відсотками за користування кредитом має бути зменшеним з 116 711,09 грн до 71 131 грн 77 коп, оскільки в рамках виконавчого провадження відповідачем було сплачено в рахунок заборгованості за відсотками 45 579 грн 32 коп. Розмір заборгованості за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача та розрахунком заборгованості, які надані позивачем та містяться в матеріалах справи. Наданий позивачем розрахунок нарахованих процентів, пені, інфляційних втрат та 3% річних, в розумінні положень ст.ст. 549, 623,625,1048 ЦК України, є обґрунтованим і законним. Відповідачем по справі розрахунок позивача не спростований. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положеннями Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписка з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц. Заявлене апелянтом в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності колегією суддів не приймається до уваги, оскільки, згідно з вимогами ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі та є підставою для відмови у позові. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Апелянтом до апеляційної скарги не подавалась заява про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності та апеляційна скарга не містить доводів щодо застосування до спірних правовідносин строку позовної давності. В першому судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що відбулося 09 липня 2024 року, апелянт не заявляв клопотання про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, при цьому таку заяву подав 03 вересня 2024 року о 13 годині 45 хвилин, тобто в день судового засідання та пізніше часу, на який було призначено судове засідання, вже після початку судового засідання 03 вересня 2024 року. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Проте, слід враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки суб`єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Тобто, цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами. Згідно положень частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення. У Постанова Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19 (провадження № 61-14448св20) зазначено, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи. Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 311/2121/19 (провадження № 61-11958св20)). Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій. Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 345/2935/21 (провадження № 61-2472св22). Зловживання процесуальними правами це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах. Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України). Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 757/61850/18-ц (провадження № 61-22707св19) та від 15 липня 2021 року у справі № 420/698/21 (провадження № К/9901/18953/21). Європейський суду з прав людини застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява № 67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви № 61164/00 і № 18589/02). Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1статті 6 Конвенції. При цьому Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності. ЄСПЛ також вказує, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права. Відповідно до критеріїв, визначених ЄСПЛ, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справах: «Зінченко проти України», заява № 63763/11, «Мельник проти України, заява № 72286/01, «Ухань проти України», заява № 30628/02. Проте належна реалізація права за статтею 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури. Не беручи до уваги заяву апелянта про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності колегія суддів приходить до висновку про те, що не наведення в апеляційній скарзі жодного доводу про застосування строків позовної давності, неподання апелянтом заяви про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності до апеляційної скарги, неподання такої заяви у першому судовому засіданні в суді апеляційної інстанції та її подання в другому судовому засіданні пізніше часу, на яке таке засідання було призначено, є зловживанням процесуальними правами. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового рішення про стягнення з відповідач на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року, яка станом на 18 квітня 2018 року становить 428 986 грн 69 коп та складається з заборгованості за кредитом у розмірі 91 534 грн 13 коп, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 71 131 грн 77 коп, пені у розмірі 37 321 грн 03 коп, інфляційних витрат від простроченої суми заборгованості у розмірі 199 833 грн 17 коп та трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 29 166 грн 59 коп. Зважаючи на результат розгляду справи, в порядку ч.13 ч.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 7 118 грн 49 коп. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову,що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 474 566,01 грн, що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» заборгованість за кредитним договором № 718928 від 21 лютого 2008 року, яка станом на 18 квітня 2018 року становить 428 986 (чотириста двадцять вісім тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) гривень 69 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 91 534 гривні 13 копійок, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 71 131 гривня 77 копійок, пені у розмірі 37 321 гривня 03 копійки, інфляційних витрат від простроченої суми заборгованості у розмірі 199 833 гривні 17 копійок та трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 29 166 гривень 59 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» судовий збір у сумі 7 118 (сім тисяч сто вісімнадцять) гривень 49 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 04 вересня 2024 року. Головуючий: Судді: