Постанова 4824 № 756/5783/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/12238/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №756/5783/22 02 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Музичко С.Г. - Болотова Є.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васильчук Ірини Миколаївни на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року, ухваленого під головуванням судді Ткач М.М., у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення майнового відшкодування,- в с т а н о в и в: Позивач Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулося до Оболонського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого майнового відшкодування в розмірі 83764,00 грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 2481,00 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 17.08.2018 о 21 год. 38 хв. на а/д Київ-Чоп, Коростишівського району сталася дорожньо-транспортна пригода, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Dасіа» номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від отриманих тілесних ушкоджень помер в Коростишівській ЦРЛ. За фактом ДТП слідчим Коростишівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області відкрите кримінальне провадження, відповідні відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018060190000480 від 17.08.2018. Постановою слідчого Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області від 31.10.2018 кримінальне провадження було закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Мати загиблого ОСОБА_3 . Представник потерпілої звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування від 07.06.2021. Позивачем було здійснено виплату суми страхового відшкодування у розмірі 83764,00 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в порядку регресу в порядку п.38.2.1 ст. 38 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення майнового відшкодування - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131; юридична адреса: м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8) суму сплаченого майнового відшкодування у розмірі 83764 (вісімдесят три тисячі сімсот шістдесят чотири) гривні 00 копійок; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) гривня 00 копійок. Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26.06.2023 у цивільній справі №756/5783/22 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення майнового відшкодування. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26.06.2023 у цивільній справі №756/5783/22 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення майнового відшкодування- залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Васильчук Ірина Миколаївна подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушеннями норм матеріального та процесуального права. Вказує, що справу розглянуто з порушенням територіальної підсудності, оскільки судом не було встановлено місце реєстрації відповідача. Вказує, що в результаті заочного розгляду був позбавлений можливості скористатись своїми процесуальними правами. В апеляційній скарзі заявляє про застосування строків позовної давності оскільки правовідносини склались у 2018 році, а з позовом позивач звернувся у 2022 році. У зв`язку з викладеним просить відмовити у задоволенні позову. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому він вказує на законність рішення суду першої інстанції та на безпідставність доводів апеляційної скарги. Щодо застосування строків позовної давності вказують, що вони не пропущено у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 17.08.2018 року о 21 год. 40 хв. на 97 км автодороги Київ-Чоп, Коростишівського району відбувся наїзд автомобілем Hyundai IX 35 р/н НОМЕР_2 , яким у напрямку м.Києва зі сторони м.Житомира керував ОСОБА_4 на пішохода ОСОБА_2 , який знаходився на проїзній частині. У подальшому після вказаної дорожньо-транспортної пригоди, на цьому ж місці відбувся наїзд автомобілем Dасіа Logan р/н НОМЕР_1, яким у тому ж напрямку керував ОСОБА_1 на лежачого пішохода ОСОБА_2 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішоход ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження від яких помер у Коростишівській ЦРЛ, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 23.08.2018року. Як вбачається з Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018060190000480 від 17.08.2018 року були внесені відомості за даним фактом та розпочато досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК України. Постановою слідчого Коростишівського ВП ГУНП в Житомирській області від 31.10.2018 року на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України, закрито кримінальне провадження № 12018060190000480 від 17.08.2018 року, у зв`язку з відсутністю в діях осіб складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ОСОБА_3 являється матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією повторно виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 31.01.2013 року. Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_5 , виданого Пенсійним фонду України 06.08.2014 року, ОСОБА_3 є отримувачем пенсії за віком довічно. 07.06.2021 рокуТОВ «Юридична компанія «Відшкодування», яке діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3 , звернулось до Моторно (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування заподіяної в результаті ДТП шкоди по втраті годувальника у розмірі 134028,00грн. МТСБУ складено довідку про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих №1 від 23.06.2021 року, відповідно до якої визначено ОСОБА_3 (матері ОСОБА_2 ) розмір шкоди у зв`язку з втратою годувальника у сумі 64014,00 грн. та розмір витрат на поховання у сумі 19750,00 грн., на загальну суму 83764,00 грн. Згідно з наказом заступника генерального директора МТСБУ № 3.1/3881 від 01.07.2021року про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих прийнято рішення про сплату на рахунок ТОВ «Юридична компанія «Відшкодування», 83764,00 грн за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди та відповідно до платіжного доручення №1032170 від 01.07.2021 рокуперераховано вказану суму коштів на рахунок останнього. Таким чином, позивачем було сплачено ОСОБА_3 (матері ОСОБА_2 ) страхове відшкодування шкоди на загальну суму 83764,00 грн. Частинами 1-3 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Частиною 1 статті 1201 ЦК України передбачено, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч.1). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2). Разом з цим правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок. Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 21.1 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. Згідно з пунктом 39.2.1 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Пунктом 39.2.1 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що основними завданнями МТСБУ є, зокрема, здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі ( підпункт «а» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди ( пункт 27.1 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами ( пункт 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва про смерть (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Таким чином, оцінюючи заявлений позивачем розмір витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування на відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника в сумі 64014,00 грн. та на спорудження надгробного пам`ятника у сумі 19750,00 грн., суд першої інстанції виходив із відповідності заявленого розміру відшкодування вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідно, наявності доказів, що підтверджують понесені витрати позивачем, та не оспорювання зазначеної обставини відповідачем. Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18); від 26 квітня 2022 року у справі №184/1641/20 (провадження №61-14226св21). У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини. Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною. Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14 та Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №184/1641/20 ( провадження №61-14226св21). Обов`язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що відсутність вини водія незабезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Згідно з пунктом 38.2.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності апеляційний суд зазначає наступне. Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоУ-2" від 09 березня 2020 року № 1236 (зі змінами) на території України введено карантин з 12 березня 2020 року, дію якого припинено 30 червня 2023 року. Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжує діяти. Згідно п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУШ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану у строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Таким чином загальні строки позовної давності визначені ст. 257 ЦК України продовжуються на строк дії карантину та воєнного стану. Із вказаним позовом МТСБУ звернулося в липні 2022 року, отже загальний строк позовної давності (3 роки), який передує зверненню особи до суду з вказаним позовом в цій справі закінчується 17.08.2021 року. Проте, на той час в Україні (в серпні 2021 року) вже діяв встановлений Кабінетом Міністрів України карантин, а відтак строки позовної давності згідно п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в цьому випадку з 17.08.2021 року продовжився на строк дії карантину, який закінчився 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року продовжився на строк дії воєнного стану, який діє до теперішнього часу. У зв`язку з викладеним у суд апеляційної інстанції відсутні підстави для застосування строку позовної давності. Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Васильчук Ірини Миколаївни, залишити без задоволення. Заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: