Постанова 4855 № 747/160/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 747/160/24 Суддя (судді) першої інстанції: Тіщенко Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю, розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2024 року (місце ухвалення: смт Талалаївка, Чернвгівська обл, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 23.05.2024) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Талалаївського районного суду Чернігівської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просила суд: - скасувати постанову серії 4АВ № 05036314 від 29 лютого 2024 року про накладення адміністравтиного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу 340 грн, провадженя по справі закрити. Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задовлення. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку про вчинення адміністративного правопорушення в стані крайньої необхідності на підставі неналежних доказів, а тому, таке рішення підлягає скасуванню. До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого відповідачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2024 року та призначено справу до розгляду в судовому засіданні. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, з належними документами, що посвідчують право представників представляти їх інтереси, в судове засідання не з`явилися. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції постановлено про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, та вірно встановлено судом першої інстанції, що відносно ОСОБА_1 винесено постанову про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі 4АВ № 05036314. Відповідно до винесеної постанови особа, яка керувала транспортним засобом Opel Combo, д.н.з. НОМЕР_1 , 29.02.2024 року в 12:38 год за адресою М01 Київ-Нові Яриловичі порушила вимогу п 12.9 (6) ПДР України, а саме - перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 37 км/год, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст 122 КУпАП, та було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 380 грн. Вважаючи вказану постанову протиправною позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно із ч. 1 ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, серед іншого, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 122 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото-і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Згідно із ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Статтею 17 КУпАП встановлено, що особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності. Не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода (ст. 18 КУпАП). Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства. Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам. Також, стан крайньої необхідності повинен відповідати критеріям своєчасності. Своєчасність заподіяння шкоди полягає в тому, що вона може бути заподіяна лише протягом часу, поки існує стан крайньої необхідності. Якщо ж такий стан ще не виник або, навпаки, уже минув, то заподіяння шкоди в цьому випадку (так звана «передчасна» і «спізніла» крайня необхідність), може тягнути відповідальність на загальних засадах. Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов`язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об`єктивний, так і суб`єктивний критерії, проте визначальним має бути об`єктивний критерій. Таким чином, саме посилання особи, стосовно якої здійснюється розгляд справи про адміністративне правопорушення, на існування крайньої необхідності у вигляді поганого самопочуття, не може беззаперечно свідчити про необхідність застосування положень ст. ст.17,18 КУпАП, а має відповідати фактичним обставинам справи та не викликати сумнівів щодо наявності крайньої необхідності, що повинно бути співставлено з наявними в матеріалах справи доказами, показаннями свідків, іншими обставинами, що зумовили крайню необхідність. Судовим розглядом встановлено, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості. При цьому, слід зауважити, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивача слід звільнити від відповідальності за вчинене правопорушення оскільки таке вчинено в умовах крайньої необхідності. Зокрема, в ході розгляду справи встановлено, що існувала реальна загроза здоров`ю пацієнта, якого транспортували в обласну лікарню, в результаті порушення водієм ПДР не заподіяна шкода як охоронюваним законом інтересам, так і життю чи здоров`ю хворого. Стан крайньої необхідності в момент порушення водієм ПДР був своєчасним, оскільки потрібно було якнайшвидше доставити пацієнта в обласну лікарню, а відстань між см Талалаївка і м Чернігів значна - більше 250 км. Хворого ОСОБА_2 по прибуттю в НКП «Чернігівська обласна лікарня» обстежували неодноразово як в ЧОЛ так і в ЦСМО (Центрі сучасної медичної онкології), і в день прибуття - 29 лютого 2024 року - хворого оперували, що само по собі вказує на його ургентний стан. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що порушення водієм ПДР, вчинене в стані крайньої необхідності, відвернута небезпека для життя і здоров`я пацієнта фактом вчасного прибуття в лікарню, що стало можливим в результаті перевищення швидкості, незважаючи на ту обставину, що автомобіль, яким транспортувався пацієнт ОСОБА_2 , не є спеціалізованим автомобілем. Вказані обставини апелянтам жодним чином не спростовано, натомість доводи апелянта щодо отриманням таких із порушення норм чинного законодавства колегія суддів оцінює критично, адже апелянтом не надано доказів надання таких без погодження із особою. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення залишити без задоволення. Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 16 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя А. Б. Парінов (Повний текст постанови складено 03.09.2024)