Ухвала КЦС ВС № 333/10216/23

УХВАЛА 04 вересня 2024 року м. Київ справа № 333/10216/23 провадження № 61-12087ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Гулейкова І. Ю., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено. У серпні 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги банку повністю. Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), як на підставу для відкриття касаційного провадження. Зокрема, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, банк зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у постанові від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18. Посилання в касаційній скарзі на судову практику як на обґрунтування своєї позиції є нерелевантним, оскільки фактичні обставини у цих справах різні. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Викладене узгоджується із правовим висновком, висловленим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20). Так, у справі № 910/11511/18 позивач звернувся з позовом про визнання удаваним правочином договору про надання професійної правничої (правової) допомоги. У справі № 912/1856/16 предметом касаційного розгляду були вимоги про визнання недійсним рішення Держгеокадастру про визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі. Крім того, заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо звільнення внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих територій та осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, від обовязку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо обєктом іпотеки є майно, розташоване на території, яка після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Верховний Суд роз`яснює заявнику, що посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, заявник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок виклав апеляційний суд з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним. Саме лише посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, без його обґрунтування, не свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо належного обґрунтування у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Обґрунтувань інших підстав касаційного оскарження касаційна скарга не містить. У силу вимог статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому, Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Узагальнюючи наведене, оскільки заявником не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження, тому, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги. Керуючись статтею 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 06 травня 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 24 липня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором вважати неподаною та повернути заявнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. Ю. Гулейков