Постанова Дніпровський апеляційний суд № 204/196/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4660/24 Справа № 204/196/24 Суддя у 1-й інстанції - Книш А.В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2024 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Барильської А.П. суддів: Демченко Е.Л., Ткаченко І.Ю. розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Криловської Вікторії Миколаївни на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,- ВСТАНОВИЛА: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна. Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану. В апеляційній скарзі адвокат Криловська В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що недоліки позовної заяви, які дійсно мали місце, були усунуті. Втім висновок суду про те, що позовну заяву було підписано особою, яка не мала процесуальної дієздатності, є помилковим. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга адвоката Криловської В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2024 року, підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав. Повертаючи позовну заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоліки позовної заяви не усунуті. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод». Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99). Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст.6 Конвенції визначає гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданого національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. У рішенні від 13 січня 2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та в рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ указав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням §1 ст.6 конвенції. З матеріалів справи вбачається, що у січні 2024 року, за допомогою системи "Електронний суд" ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 подала до суду позовну заяву. Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 12 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху для надання уточненої позовної заяви, квитанції про сплату судового збору та документів на підтвердження повноважень ОСОБА_3 підписувати дану позовну заяву. На виконання ухвали суду, адвокат Криловська В.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , надала до суду уточнену позовну заяву, квитанцію про сплату судового збору, ордер. Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2024 року позовну заяву повернуто як неподану. Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву виходив з того, що на підтвердження своїх повноважень адвокат Криловська В.М. надала ордер № 1192813 від 17 серпня 2023 року, який не оформлений належним чином, так як у ньому вказано, що правова допомога адвокатом надається у судах України, відсутній підпис адвоката. Долучена до позову копія довіреності від 24 лютого 2021 року на підтвердження повноважень ОСОБА_3 підписувати позовну заяву не може бути взята до уваги, оскільки, як зазначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 12 січня 2024 року, даний спір не є малозначним та станом на 24 лютого 2021 року ОСОБА_3 ще не мала статусу адвоката (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю отримала лише 04 жовтня 2022 року). Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами. Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги Частиною першою статті 58 ЦПК України передбачено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник. Частиною 4 статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI). Колегія суддів звертає увагу на те, що до позовної заяви було долучено відповідну довіреність. Посилання суду на те, що довіреність датована 24 лютого 2021 року, а свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю отримано ОСОБА_3 лише 04 жовтня 2022 року, не можуть свідчити про відсутність повноважень адвоката Криловської В.М. діяти від імені позиваки ОСОБА_1 , оскільки позов у даній справі було подано 05 січня 2024 року. За змістом пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Отже, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції проявив надмірний формалізм. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Враховуючи те, що вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про необхідність повернення заяви на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, а порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Криловської Вікторії Миколаївни задовольнити. Ухвалу Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 01 березня 2024 року скасувати, справу направити для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів. Головуючий: А.П. Барильська Судді: Е.Л.Демченко І.Ю. Ткаченко