Постанова Дніпровський апеляційний суд № 226/81/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7115/24 Справа № 226/81/24 Суддя у 1-й інстанції - Салькова В. С. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 226/81/24 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О. суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О. сторони: позивач Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, в порядку ч.13 ст. 7, ч.2 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Сальковою В.С. в місті Мирнограді Донецької області та повне судове рішення складено 08 травня 2024 року, ВСТАНОВИВ: В січні 2024 року Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за теплову енергію. В обґрунтування вимог зазначено, що Обласне комунальне підприємство «Донецьктеплокомуненерго» в особі Відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Мирноградтепломережа» є теплопостачальним підприємством, яке виробляє теплову енергію для забезпечення споживачів послугами з централізованого опалення. Відповідач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у житловому будинку, підключеному до системи централізованого теплопостачання. На відповідача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до якого нараховується плата за теплову енергію. В опалювальні періоди 2020-2023 років між сторонами склалися договірні відносини на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Житловий будинок, в якому мешкає відповідач, обладнано приладом обліку теплової енергії, який прийнято на абонентський облік в якості комерційного. Відповідно п.п.14, 38 Постанови № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» відокремлення (відключення) від системи централізованого опалення та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будинку/будівлі. Обов`язком споживача житлово-комунальних послуг, до яких, в тому числі, належать послуги з постачання теплової енергії, незважаючи на те, є споживач власниками квартири чи наймачем, є своєчасна оплата спожитих послуг, які надавалися відповідачу в опалювальні періоди 2020-2023 років відповідно до актів про підключення житлового будинку, в якому мешкає відповідач, до мереж теплопостачання за встановленими тарифами. За період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року відповідачу, за особовим рахунком № НОМЕР_1 , відповідно до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22 листопада 2018 року, Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, постанови КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії» було нараховано заборгованість, виниклу в цей період за несплату послуг з надання теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби опалення в розмірі 6 305,73 грн. Оскільки в добровільному порядку вказана сума відповідачем позивачу не сплачена, позивач просив суд стягнути її з відповідача на його користь. Крім цього, в порядку ст.625 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 156 грн, 3% річних в сумі 50,75 грн за період з 01 грудня 2020 року до 01 лютого 2022 року, а також заборгованість за абонентське обслуговування в розмірі 759,41 грн за період з 01 жовтня 2020 року до 01 литопада 2023 року, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684 грн та 35 грн за отримання відомостей з Державного реєстру речових прав. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 08 травня 2024 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення в розмірі 6 305 грн 73 коп. за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 156 грн, 3% річних в сумі 50,75 грн за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року та заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року у розмірі 759 грн 41 коп, а всього стягнуто 7 271 грн 89 коп, з перерахуванням вказаних сум на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_2 , банк ПАТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ», призначення платежу: за судовим рішенням м. Мирноград. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОКП «Донецьктеплокомуненерго» судовий збір в сумі 2 684 грн, з перерахуванням вказаної суми на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_2 , банк ПАТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ», призначення платежу: за судовим рішенням м. Мирноград. Не погодившись з зазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з`ясування всіх обставин справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що він не користується послугами з централізованого опалення з 08 вересня 2006 року, коли його квартиру було відключено від внутрішньобудинкової мережі центрального опалення на ГВП. У місцях загального користування відсутні будь-які нагрівальні елементи (радіаторні батареї), відсутні труби, які проходять повз місця загального користування. Труби, якими здійснювалася подача тепла для опалення квартир, були заізольовані в 2006 році. Крім того відповідач зазначає, що через війну він був змушений залишити місце свого постійного мешкання та з 18 квітня 2022 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджене довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зважаючи на положення ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови КМУ № 206 від 05 березня 2023 року та оскільки м. Мирноград включене до територій, на яких ведуться бойові дії, вважає стягнення боргу незаконним та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відзив на апеляційну скаргу надано не було. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, станом на дату подання апеляційної скарги, а саме 06 червня 2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Так, з матеріалів справи вбачається, що місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка знаходиться у багатоповерховому житловому будинку, під`єднаному до об`єднаної системи центрального опалення. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, квартира АДРЕСА_3 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 15 жовтня 2008 року, відомості щодо іншого речового права власності, іпотеки, обтяження відносно квартири станом на 09 травня 2023 року відсутні. Як вбачається з актів про підключення та відключення жилого будинку АДРЕСА_4 до системи централізованого опалення, у опалювальні періоди 2020-2023 років будинок підключався до та відключався від системи централізованого опалення у звичайному режимі (жовтень-листопад та квітень відповідно) згідно з рішеннями виконкому міської ради. Квартира відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , відключена від систем ЦО і ГВП, що підтверджується відповідним актом від 08 вересня 2006 року. Відповідно до наданих позивачем письмових розрахунків заборгованість за надану теплову енергію за адресою проживання відповідача (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року складає 6 305,73 грн, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року - 156 грн, 3% річних 50,75 грн за період з 01 грудня 2020 року до 01 лютого 2022 року, заборгованість за абонентське обслуговування 759,41 грн за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року. Як вбачається з розрахунків позивача, заборгованість за теплову енергію складається з нарахувань відповідачеві вартості оплати послуг централізованого опалення, які, як виходить зі змісту позовної заяви, відповідачем не сплачувались. Також позивачем висунуті і похідні від основної вимоги стягнення інфляційних витрат, 3% річних та заборгованості за абонентське обслуговування. Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 11 серпня 2023 року було скасовано судовий наказ, виданий Димитровським міським судом Донецької області 15 травня 2023 року у справі № 2-н/226/322/2023 за заявою обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованості за теплову енергію, яка виникла за адресою: АДРЕСА_5 , за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року в сумі 6 305,73 грн, інфляційних збитків в сумі 89,81 грн, 3% річних в сумі 50,75 грн за період з 01 січня 2021 року по 01 лютого 2022 року, заборгованості за абонентське обслуговування за період з 01 листопада 2020 року по 01 червня 2023 року в сумі 645,90 грн та судового збору в розмірі 215 грн по 107,50 грн, з кожного. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення в розмірі 6 305 грн 73 коп. за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 156 грн, 3% річних в сумі 50,75 грн за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року та заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року у розмірі 759 грн 41 коп, а всього стягнуто 7 271 грн 89 коп. Апеляційний суд розглядаючи доводи скарги виходить з наступного. Згідно із п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги`житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до ч.ч.2-4 ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №

630. Згідно із п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Зміст положення частини четвертої статті 319 ЦК України про те, що власність зобов`язує, яке має більш загальний характер, фактично розкривається через закріплений у наступній частині цієї статті принцип, що забороняє власникові використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Крім того, згідно зі ст.322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно із ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як визначено ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року №45 власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». З матеріалів справи вбачається, що в зв`язку з неналежною сплатою коштів за надані послуги, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за теплову енергію в розмірі 6 305 грн 73 коп. за період з 01 жовтня 2020 року до 01 листопада 2023 року. Водночас, Постановою КМУ № 206 забороняється стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної саме після 24 лютого 2022 року - з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих. Так, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати початку по дату завершення бойових дій або тимчасової окупації територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, або тимчасово окупованих РФ, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (за переліком, з 24 лютого 2022 року Мирноградська міська територіальна громада включена до таких територій), споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони с споживачами на підставі укладених договорів (з місця тимчасового проживання в іноземній державі, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби тощо). Відповідо до довідки № 1305-5001153717 від 18 квітня 2024 року, ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо переміщеної особи. Таким чином, дотримання умов визначених Постановою КМУ № 206 дає право відповідачу на заборону стягнення з нього заборгованості за надані комунальні послуги, утвореної після 18 квітня 2024 року. При цьому положення Постанови КМУ № 206 не визначають певних строків на здійснення вказаних дій, а відтак у разі повідомлення відповідачами про вказані обставини в будь-який час (після 18 квітня 2024 року) з моменту утворення заборгованості до завершення бойових дій стягнення заборгованості забороняється. Враховуючи зазначене та з урахуванням заборони, визначеної постановою КМУ № 206, колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію та абонентське обслуговування, яка виникла за період з 01 жовтня 2020 року по 01 травня 2024 року. Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за теплову енергію за період з 01 жовтня 2020 року по 01 травня 2024 року в розмірі 3 507,34 грн та заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року по 01 травня 2024 року в розмірі 501,36 грн. Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму заборгованості, колегія суддів зазначає наступне. За ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Верховним Судом у постанові від 18 травня 2020 року у справі №176/456/17 (провадження №61-63св18) викладений висновок, згідно якого «Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплати грошей за надані послуги. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). А в розумінні частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином вирішуючи спір в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних у відповідності до ст.625 ЦК України, суди повинні виходити із того, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та 3% річних не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у зв`язку з встановленням постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» обмежень за період з 01 жовтня 2020 року до 01 лютого 2022 року. У зв`язку з наведеним вище колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що через війну він був змушений залишити місце свого постійного мешкання та з 18 квітня 2022 року проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджене довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зважаючи на положення ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови КМУ № 206 від 05 березня 2023 року та оскільки м. Мирноград включене до територій, на яких ведуться бойові дії, вважає стягнення боргу незаконним та просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Разом з тим колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не користується послугами з централізованого опалення з 08 вересня 2006 року, коли його квартиру було відключено від внутрішньобудинкової мережі центрального опалення на ГВП, оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні послуги позивачем йому не надавалися. В матеріалах справи відсутні дані про те, що внутрішньобудинкова система опалення житлового будинку (трубопроводи та арматура) відсутні. Отже, посилання відповідача на відсутність приладів опалення в під`їзді будинку як на підставу неправомірності пред`явлення до нього рахунків на оплату за опалення місць загального користування та допоміжних приміщень неспроможні, оскільки не підтверджують відсутності підтримання належного температурного режиму в місцях загального користування та допоміжних приміщеннях всього будинку. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 травня 2024 року скасувати та постановити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 08 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» (Донецька область, м. Дружківка, вул. Космонавтів, 39, код за ЄДРПОУ 03337119) в особі Відокремленого підрозділу «Виробнича одиниця Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» «Мирноградтепломережа» до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення заборгованості за теплову енергію задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» заборгованість за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення в розмірі 3 507 (три тисячі п`ятсот сім) грн 34 коп за період з 01 жовтня 2020 року до 01 травня 2022 року, інфляційні втрати за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року в розмірі 156 (сто п`ятдесят шість) грн, 3% річних в сумі 50 (пятдесят) грн 75 коп за період з 01 грудня 2020 року по 01 лютого 2022 року та заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з 01 жовтня 2020 року до 01 травня 2022 року у розмірі 501 (п`ятсот одна) грн 41 коп, перерахувавши вказані суми на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_2 , банк ПАТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ», призначення платежу: за судовим рішенням м. Мирноград. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» судовий збір в сумі 1 342 (одна тисяча триста сорок дві) грн, перерахувавши вказану суму на розрахунковий рахунок IBAN: НОМЕР_2 , банк ПАТ «БАНК «УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ», призначення платежу: за судовим рішенням м. Мирноград. Стягнути Обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 013 (дві тисячі тринадцять) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 03 вересня 2024 року. Головуючий: Судді: