Постанова 4851 № 480/8029/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2024 р. Справа № 480/8029/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2024, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі №480/8029/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області, апелянт), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просила: - визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 11.07.2023 №183450027073 про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах; - зобов`язати ГУ ПФУ в Донецькій області призначити їй пенсію за віком з 22.03.2023. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 11.07.2023 № 183450027073 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 1073 грн 60 коп. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення суду в частині задоволених позовних вимог не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивачка з метою перерахунку пенсії зверталась до ГУ ПФУ в Сумській області, її заява була розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області за принципом екстериторіальності. Зауважує, що постановляючи рішення, суд не повинен втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Вказує, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що на дату звернення за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах страховий стаж позивачки становить 25 років 04 місяці 16 днів, пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить 23 роки 00 місяців 24 дні, вік позивачки на момент звернення 45 років 03 місяці 12 днів, а отже у неї відсутнє право на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до п. 1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VІ (далі- Закон №1058-VІ). Відповідач зазначає, що ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ ( далі- Закон №1788-ХІІ) не підлягає застосуванню при призначенні пенсії на пільгових умовах. Пріоритетним в даному випадку є Закон № 1058- VІ, з урахуванням внесених до нього змін відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII (далі- Закон № 2148-VIII), відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років також передано до сфери застосування лише Закону № 1058-ІV. На думку відповідача, Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, на яке посилається позивач та суд, не відновлює дію Закону № 1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин; воно впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, що виникло до 11.10.2017. Апелянт також стверджує, що після опрацювання матеріалів та ухвалення рішення він не має доступу до справи та не зможе виконати судове рішення. Позивачка надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила суд апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Донецькій області залишити без задоволення, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08.01.2024 року- без змін. Вказує на хибність та безпідставність доводів апелянта. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 03.07.2023 позивачка звернулась до Сумського об`єднаного управління ПФУ в Сумській області з заявою про призначення їй пенсії на пільгових умовах. Заява позивачки була розглянута ГУ ПФУ в Донецькій області за принципом екстериторіальності, яке рішенням від 11.07.2023 за № 183450027073 відмовило їй у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла 50-річного віку. При цьому в рішенні зазначено, що вік заявниці станом на дату звернення становить 45 років 03 місяці 12 днів, страховий стаж - 25 років 04 місяці 16 днів, пільговий стаж роботи за Списком 1 - 23 роки 07 місяців 03 дні. Також в рішенні вказано, що до пільгового стажу роботи не зараховано періоди роботи з 01.05.2005 по 30.06.2005, з 02.07.2005 по 08.09.2005 згідно з довідкою від 29.06.2023 № 235, виданою ПАТ «Сумихімпром», з 01.07.2010 по 31.12.2010, з 27.02.2011 по 20.06.2011, з 01.04.2023 по 29.06.2023 згідно з довідкою від 29.06.2023 № 233, виданою ПАТ «Сумихімпром», оскільки індивідуальні відомості за зазначені періоди в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні. Не погодившись із рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивачка звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 23.01.2020 (часу ухвалення рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020) в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме п. «а» ч.1 ст.13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі- Закон № 213- VIII) та п. 1 ч. 2 ст.114 Закону № 1058-ІV у редакції Закону № 2148- VIII. Відносно позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону № 1058-ІV у редакції Закону № 2148- VIII. З урахуванням рішень Європейського суду з прав людини , правового висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, відповідно до якого у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, суд вважав, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення". На час звернення позивачки із відповідною заявою до відповідача щодо призначення пенсії на пільгових умовах чинними є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і Закон України "Про пенсійне забезпечення", які регулюють одні і ті самі правовідносини. Згідно з пунктом "а" ч.1 ст.13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції до прийняття Закону № 213-VIIІ) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам; Згідно з пункту "а" ч.1 ст.13 Закону № 1788-ХІІ (у редакції Закону № 213-VIIІ) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. Отже, Законом № 213- VIII раніше передбачений п. «а» ч.1 ст.13 Закону № 1788-ХІІ віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років. Закон № 213-VIIІ набув чинності з 01.04.2015. Відповідно до п.2 розділу ХV Закону № 1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. Після набуття чинності нормами Закону № 1058-ІV правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п.«а» ч.1 ст.13 Закону № 1788-ХІІ. Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону № 2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону № 1058-ІV був доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Між тим, Законом № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону № 1058 у редакції Закону № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року;46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року;47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року;47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року;48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року;48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року;49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року;50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. У силу спеціальної вказівки у Законі № 2148- VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017. Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними). Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII". Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII. Відповідно до п.2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Згідно з п.3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці жінкам». Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п.1 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII. Враховуючи те, що правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за ст.13 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону № 1058-ІV у редакції Закону № 2148-VIII, а також приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), колегія суддів вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що обрані відповідачем у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь, у даному випадку, позивача. Посилання скаржника на те, що застосуванню підлягають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як однопредметного та рівносильного акту права, прийнятого пізніше у часі, є безпідставними, з огляду на те, що спірні акти права є рівними між собою, і критерії про які зазначає відповідач жодним чином не впливають на їх пріоритетність. У даному випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивачки містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 стосовно параметру вікового цензу. Відповідачем не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV- з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах ( 45 років та 50 років), що має вирішуватися в правовому полі на користь людини. Цей висновок повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20. Як вбачається з оскаржуваного рішення, на дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду України вік позивачки становив 45 років 03 місяці 12 днів, страховий стаж - 25 років 04 місяці 16 днів, в тому числі за списком №1 23 роки 07 місяців 03 дні. При цьому, за доданими документами до пільгового стажу роботи позивачки відповідачем не зараховано періоди роботи з 01.05.2005 по 30.06.2005, з 02.07.2005 по 08.09.2005 згідно з довідкою від 29.06.2023 №235, виданої ПАТ «Сумихімпром», з 01.07.2010 по 31.12.2010, з 27.02.2011 по 20.06.2011, з 01.04.2023 по 29.06.2023 згідно довідки від 29.06.2023 №233, виданої ПАТ «Сумихімпром», оскільки індивідуальні відомості за зазначені періоди в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За змістом ст.20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до ст.106 Закону № 1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Отже, обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Колегія суддів зазначає, що спору щодо належності робіт, на яких працювала позивачка з 01.05.2005 по 30.06.2005, з 02.07.2005 по 08.09.2005, з 01.07.2010 по 31.12.2010, з 27.02.2011 по 20.06.2011, з 01.04.2023 по 29.06.2023 до Списку № 1 немає. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області №183450027073 від 11 липня 2023 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та, як наслідок зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду. Стосовно доводів апелянта про неможливість виконати рішення у цій справі з огляду на відсутність у нього доступу до матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до п. 7-9 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Також, постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, визначено що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 13 п. 4.2). Тобто, Пенсійним фондом України, територіальним відділенням якого є апелянт у цій справі, визначено екстериторіальний принцип розгляду питання про призначення пенсій. Також п 4.10 постанови правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Системний аналіз вказаних норм свідчить, що за загальним правилом відповідачем у справі має бути саме той суб`єкт владних повноважень, який прийняв рішення, вчинив дії чи допустив бездіяльність, які є предметом судової перевірки. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. При цьому, суд застосовує принцип «належного урядування» який висвітлений у тому числі в пунктах 70, 71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), відповідно до яких, зазначений принцип зокрема передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Отже, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Прогалини в чинному законодавстві щодо відсутності у апелянта доступу до якогось програмного забезпечення не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян на перерахунок пенсії. Оскільки саме держава (в особі Управління ПФ України) не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру перегляду власного незаконного та протиправного рішення, скасованого в судовому порядку, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу. Отже, посилання апелянта на неможливість виконати рішення у цій справі через відсутність доступу до матеріалів пенсійної справи позивачки є необґрунтованими. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року по справі №480/8029/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк