Ухвала КАС ВС № 140/34883/23

УХВАЛА 02 вересня 2024 року м. Київ справа №140/34883/23 адміністративне провадження № К/990/24070/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання до вчинення дій, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі також - ГУНП у Волинській області, відповідач), в якому просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ від 20 вересня 2019 року № 307 о/с в частині звільнення з посади начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області та призначення на посаду старшим інспектором з особливих доручень ситуаційного відділу управління організаційно-аналітичного забезпечення та оперативного реагування ГУНП (позовна вимога 1); 2) скасувати накази по особовому складу: - від 11 жовтня 2019 року № 341 о/с про призначення на посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу охорони публічного порядку, масових і охоронних заходів УПД ГУНП у Волинській області (позовна вимога 2); - від 30 листопада 2020 року № 358 о/с про призначення на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького ВП ГУНП у Волинській (позовна вимога 3); - від 11 жовтня 2021 року № 3 о/с в частині призначення на посаду інспектора сектору превентивної комунікації відділу превенції Луцького РУП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 4); - від 28 лютого 2023 року № 94 о/с в частині призначення на посаду дільничного офіцера поліції СДОП ВП Володимирського РВП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 5); 3) поновити на посаді начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області (позовна вимога 6); 4) зобов`язати нарахувати і виплатити середньомісячне грошове забезпечення за посадою начальника Любешівського ВП Камінь-Каширського ВП ГУНП у Волинській області за час вимушеного прогулу з жовтня 2019 року по 25 жовтня 2023 року з врахуванням раніше виплачених сум (позовна вимога 7); 5) визнати накази ГУНП у Волинській області від 29 грудня 2018 року № 368 о/с; від 25 січня 2019 року № 21 о/с; від 25 лютого 2019 року № 53 о/с; від 25 березня 2019 року № 81 о/с; від 23 квітня 2019 року № 120 о/с; від 24 травня 2019 року № 159 о/с; від 24 червня 2019 року № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції протиправними та скасувати їх (позовна вимога 8); 6) зобов`язати нарахувати і виплатити щомісячну премію в розмірі 49,5% від грошового забезпечення з грудня 2018 року по червень 2019 року включно (позовна вимога 9). Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ГУНП про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити дії, повернуто позивачу в частині позовних вимог 1, 2 ,3 ,4 ,5, 6,

7. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі щодо наступних позовних вимог: - визнати накази ГУНП від 29 грудня 2018 року № 368 о/с; від 25 січня 2019 року № 21 о/с; від 25 лютого 2019 року № 53 о/с; від 25 березня 2019 року № 81 о/с; від 23 квітня 2019 року № 120 о/с; від 24 травня 2019 року № 159 о/с; від 24 червня 2019 року № 201 о/с в частині ненарахування і невиплати щомісячної премії начальнику Любешівського відділення поліції протиправними та скасувати їх; - зобов`язати нарахувати і виплатити щомісячну премію в розмірі 49,5% від грошового забезпечення з грудня 2018 року по червень 2019 року включно. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 22 червня 2024 року подав через підсистему Електронний Суд касаційну скаргу до Верховного Суду, яку зареєстровано Верховному Суді 24 червня 2024 року. 25 червня 2024 року до Верховного Суду через підсистему "Електронний Суд" ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкликання касаційної скарги від 22 червня 2024 року з метою усунення недоліків. 25 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла оновлена касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23, у якій скаржник просить прийняти цю касаційну скаргу до розгляду. Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. 11 липня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Єресько Л.О. (наказ від 01.07.24 №249-к), Соколова В.М. (наказ від 30.07.24 №485/0/52-24) та Загороднюка А.Г. (наказ від 26.07.24 №347/0/51-24), питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження вирішується по виходу суддів з відпустки. Вирішуючи питання щодо обґрунтованості уточненої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". У цій справі спірним є питання ненарахування та невиплати відповідачем премії. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03 січня 2024 року відкрито провадження у справі № 140/34883/23 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. В уточненій касаційній скарзі скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження посилається на підпункти "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та вказує, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано. За обставинами цієї справи судом апеляційної інстанції установлено, що повноваження керівника в рамках спірних правовідносин є дискреційними, з огляду на що суди не можуть перебирати на себе повноваження відповідача щодо визначення конкретного розміру премії. При цьому, як слідує з оскаржуваних судових рішень, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №818/819/17 щодо преміювання поліцейських. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховані правові висновки, які викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц. Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права в ній викладено висновок. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справі № 803/661/18 спірні правовідносини стосувалися стягнення з ДКС України коштів на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, Натомість у цій справі є спірним питання ненарахування та невиплати відповідачем премії. При цьому, суди попередніх інстанцій з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 818/819/17, виходили з того, що повноваження керівника в рамках спірних правовідносин є дискреційними, з огляду на що суди не можуть перебирати на себе повноваження відповідача щодо визначення конкретного розміру премії, у зв`язку з чим вимоги позивача задоволенню не підлягають. Отже, підстави, предмет позову та нормативне регулювання справи № 803/661/18 є відмінною від тієї, що маємо у цій справі. Тому наведена скаржником постанова ухвалена за інших фактичних обставин справи, установлених судами, а також врегульовуються іншими нормами матеріального права, а тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Великої Палати Верховного Суду є безпідставними. Отже, уточнена касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. В уточненій касаційній скарзі скаржник також посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції та зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 2, 3 та 4 частини другої статті 353 КАС України. Так, частиною другою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: - суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; - суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень на підставі підпункту 2 частини другої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, оскільки посада, яку обіймає позивач, віднесена Законом України "Про запобігання корупції" до посад категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. У вимірі доводів касаційної скарги необхідно зауважити про те, що у редакції до 08 лютого 2020 року пунктом 8 частини третьої статті 353 КАС України було передбачено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Водночас Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08 лютого 2020 року, зазначений пункт був виключений із частини третьої статті 353 КАС України, яка визначає обов`язкові підстави для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд у разі порушення норм процесуального права. Отже, з 08 лютого 2020 року розгляд справи судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження не є обов`язковою підставою для скасування судом касаційної інстанції судових рішень з направленням справи на новий розгляд. Разом з тим, така підстава залишилася у пункті 2 частини другої статті 353 КАС України, норма якої визначає, що оскаржувані судові рішення можуть бути скасовані з направленням справи на новий розгляд у разі порушення судами норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи. Так, підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України мають бути обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі із посиланням на порушення судами норм процесуального права та розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, який унеможливив встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення. З огляду на зазначене, саме лише посилання скаржника на віднесення посади позивача до переліку службових осіб, які містяться у статті 51-3 Закону України "Про запобігання корупції", не є належним обґрунтуванням підстав скасування судових рішень, визначених пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України. Також, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України - необґрунтовано відхилено клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Натомість, жодних нових обставин або доказів, про встановлення і дослідження яких відповідачем заявлялось би клопотання, касаційна скарга не містить, відповідно, така підстава наведена без належного обґрунтування. Щодо встановлення судами попередніх інстанцій обставин, що мають істотне значення на підставі недопустимих доказів, то надання судами неправильної оцінки, на думку скаржника, наявному у матеріалах справах доказу не є тотожним встановленню судом обставин на підставі недопустимого доказу. Недопустимим доказом в розумінні статті 74 КАС України є доказ, одержаний з порушенням закону, або доказ, яким не може бути підтверджена певна обставина. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Отже, обґрунтування наведеного пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України зводиться до незгоди із наданою судами правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв`язку із наявними в матеріалах справи доказами. Суд касаційної інстанції зауважує, що у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, Верховний Суд виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для їх формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави й суспільства у цілому парового питання, що постало перед практикою його застосування. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Тому, колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин. Крім того скаржником не наведено існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб. Допустимість відкриття касаційного провадження у справах незначної складності чи розглянутих у порядку спрощеного пповадження, з умов, що справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення. Однак скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору, як не наведено і існування різної судової практики у подібних правовідносинах, яка б свідчила про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. В уточненій касаційній скарзі скаржник також вказує на те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи. Водночас посилання на наявність обставин, передбачених підпунктом "б" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не містять достатніх обґрунтувань, скаржник не зазначає, які саме обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, він хоче спростувати та при розгляді якої справи, проте позбавлений такої можливості. Скаржник в уточненій касаційній скарзі також зазначає, що оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанції на підставі пункту підпункт "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України в частині помилкового віднесення судом першої інстанції справи до категорії справ незначної складності. Водночас доводи скаржника про помилкове віднесення справи до категорії справ незначної складності не знаходить свого підтвердження, оскільки ця справа не підпадає під категорію справ, які не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження. Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності. Доводи уточненої касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанції обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України. Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх. Європейський Суд з прав людини в ухвалі від 09 жовтня 2018 року щодо неприйнятності заяви у справі "Азюковська проти України" (заява № 26293/18), в якій заявницею оскаржувалася відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у зв`язку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності, указав, що застосування критерію малозначності у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Оскільки уточнена касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанції обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі № 140/34883/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, зобов`язання до вчинення дій. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов