Ухвала КАС ВС № 380/13484/21

УХВАЛА 02 вересня 2024 року м. Київ справа № 380/13484/21 адміністративне провадження № К/990/24416/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г., перевіривши касаційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1), Державної митної служби України (далі - відповідач 2), Галицької митниці Держмитслужби (далі - відповідач 3), Івано-Франківської митниці (далі - відповідач 4), в якому просив: - визнати протиправними та скасувати наказ Державної фіскальної служби України №849-о від 02 червня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", - визнати протиправними та скасувати наказ Івано-Франківської митниці №14-к від 31 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ", - поновити його на державній службі з 01 вересня 2021 року на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці - начальника митного поста "Прикарпаття"; - стягнути з Івано-Франківської митниці на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; - визнати протиправною відмову Державної митної служби України щодо пропозиції йому рівнозначної посади державної служби у порядку переведення та правонаступництва та положень чинного законодавства і надання переліку усіх наявних рівнозначних посад заступника начальника митниці станом на 10 березня 2021 року (лист про розгляд заяви вих. №08-1/12-02/10/3232 від 22 березня 2021 року); - зобов`язати Державну митну службу України прийняти його на роботу на рівнозначну посаду державної служби в Івано-Франківську митницю, як відокремлений структурний підрозділ Державної митної служби України, в порядку переведення з Івано-Франківської митниці, відповідно до вимог статті 87 Закону України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року; - допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення його на посаді заступника начальника Івано-Франківської митниці - начальника митного поста "Прикарпаття" та в частині стягнення заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 11 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 849-о від 02 червня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Визнано протиправними та скасовано наказ Івано-Франківської митниці № 14-к від 31 серпня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено позивача на державній службі у Галицькій митниці Держмитслужби на рівнозначній посаді заступника начальника - начальника митного поста "Прикарпаття" Івано-Франківської митниці з 01 вересня 2021 року. Стягнуто з Галицької митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 409446,36 грн, без урахування податків зборів та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 16864,07 грн, без урахування податків зборів та обов`язкових платежів. Ухвалами Верховного Суду від 01 березня 2024 року, 01 квітня 2024 року, 17 квітня 2024 року, від 04 червня 2024 року касаційні скарги Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21 повернуто особі, яка її подала. 25 червня 2024 року до Верховного Суду надійшла повторна касаційна скарга Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року визнано неповажними причини пропуску Галицькою митницею Держмитслужби строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21; касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; клопотання із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та надання відповідних доказів; документу про сплату судового збору. 17 липня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла заява про усунення недоліків шляхом, визначеним зазначеною ухвалою Верховного Суду. В обґрунтування клопотання про поновлення строку скаржник вказує, що вперше касаційну скаргу було подано до суду касаційної інстанції з дотриманням встановленого законом строку на касаційне оскарження. Проте ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2024 року касаційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, роз`яснивши, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Вдруге, втретє та вчетверте подані касаційні скарги ухвалами Верховного Суду від 01 квітня 2024 року, від 17 квітня 2024 року та від 04 червня 2024 року також повернуто скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Враховуючи зазначене просить поновити строк на касаційне оскарження. Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Єресько Л.О. (наказ від 01.07.24 №249-к) та Загороднюка А.Г. (наказ від 26.07.24 №347/0/51-24), питання щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження вирішується по виходу суддів з відпустки. Перевіривши доводи вищевказаного клопотання, суд касаційної інстанції виходить з такого. Так, Судом установлено, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 18 січня 2024 року, а касаційну скаргу подано на пошту 20 червня 2024 року, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Скаржнику в ухвалі від 01 липня 2024 року було роз`яснено, що Суд перевіряє обставини пропуску строку на касаційне оскарження на підставі клопотання скаржника, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих скаржником доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом. Судом також було установлено, що вперше подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 01 березня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому Верховний Суд зауважив, що посилання на постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 у касаційній скарзі зроблені без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки. Вдруге подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 01 квітня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому Верховний Суд зауважив, що скаржник не вказав яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, відповідно і не навів вмотивованих доводів. Втретє подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 17 квітня 2024 року повернув скаржнику на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, як таку, що не містила підстав для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому Верховний Суд зауважив, що недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Вчетверте подану касаційну скаргу у цій справі Верховний Суд ухвалою від 04 червня 2024 року також повернув скаржнику з тих самих підстав, що і попередню, а саме у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Із цією касаційною скаргою скаржник звернувся 20 червня 2024 року, тобто зі сплином шести місяців із дня ухвалення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 01 липня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху відповідно до правил статті 332 КАС України, з установленням скаржнику строку для подання до суду касаційної інстанції, зокрема, уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Так в ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2024 року скаржнику вказувалося про не доведення наявності підстав касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник просив сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. В уточненій касаційній скарзі скаржник повторно вказує підставою для касаційного оскарження судового рішення - пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 КЗпП України у подібних правовідносинах. Суд касаційної інстанції повторно зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що у даній справі має місце ситуація, за якої на момент повідомлення позивача про наступне вивільнення чинною була редакція частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон №889-VIII), яка передбачала право (а не обов`язок) роботодавця пропонувати працівникові іншу посаду, а на момент звільнення ОСОБА_1 . редакція вказаної статті зазнала змін і встановила обов`язок для роботодавця пропонувати рівнозначну посаду, тобто включила в себе певну гарантію трудових прав працівника. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідачем не виконано обов`язок по працевлаштуванню позивача з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, помилково вважаючи, що таке є правом а не обов`язком. Відповідач, як суб`єкт призначення, не навів жодного аргументу як підставу для звільнення позивача та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. При цьому, суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема у постановах від 30 листопада 2022 року у справі №640/15797/21, від 22 грудня 2022 року у справі №640/17678/21, від 11 травня 2023 року у справі №380/9574/21. У справі №640/17678/21 Верховний Суд констатував, що регулювання процесу реорганізації ДФС України було суперечливим і непослідовним; на дату набрання чинності Законом №1285-ІХ (06.03.2021) процес реорганізації ДФС України ще тривав й остаточного рішення щодо подальшого проходження позивачем публічної служби в митних органах не було; указаний Закон прийнятий пізніше Закону №440 (14.01.2020) і не містить приписів, які б наділяли цей Закон зворотною дією/силою, як і не містить приписів щодо застосування статті 87, а саме її частини третьої, у редакції, викладеній згідно із Законом №440, до правовідносин, які виникли чи існували до прийняття та/чи набрання чинності Законом №1285-ІХ (тобто приписів, які б наділяли Закон №440 ультраактивною дією); пам`ятаючи у цьому зв`язку презумпцію про пряму дію закону в часі, застосовувати, на думку суду, за описаної ситуації необхідно статтю 87 Закону №1285-ІХ, у редакції того закону, який в часі прийнятий пізніше і, відповідно, регулював правовідносини, з яких виник спір. Отже, у вказаній постанові Верховний Суд підсумував, що законом, який належить застосовувати до спірних правовідносин, є Закон №1285-ІХ, який в часі ухвалений пізніше й набрав чинності задовго (за три місяці) до звільнення позивача, відповідно до спірного наказу Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїх постановах від 19 грудня 2018 року №807/2391/15, від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, від 27 квітня 2021 року в справі №826/8332/17, від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 03 червня 2020 року у справі №817/3431/14, від 21 жовтня 2021 року у справі № 809/2894/13-а та багато інших неодноразово наголошував, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. При цьому, повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу. Обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції. Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Крім того, помилкові є посилання скаржника на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 20 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, оскільки спірні правовідносини виникли у 2018 році та стосувались визнання наказу про звільнення незаконним і його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. У цій справі Верховний Суд надавав висновки щодо правозастосування у ситуації, коли незаконно звільненого позивача було поновлено на роботі, але не доведено до його відома наявність наказу про поновлення на роботі, тобто не забезпечено фактичну обізнаність про можливість доступу до роботи, у зв`язку з чим позивача було звільнено за пунктом 4 статті 40 КЗпП України. При цьому, Судом установлено, що доводи касаційної скарги зводяться виключно до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України. Доводи скаржника повторно зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з`ясування обставин справи судом апеляційної інстанції, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, оскільки відповідно до приписів статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеною наявність підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України. Таким чином, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, заявник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції. Тому, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 01 липня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень. Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та неврахування скаржником вичерпних роз`яснень, які йому надавалися Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення. Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного. Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Звернення з касаційною скаргою є п`ятим, а підставою для повернення попередніх касаційних скарг стало недотримання саме скаржником вимог статей 328 і 330 КАС України щодо належного викладення підстав, тобто, саме проявлений скаржником підхід до оформлення касаційних скарг став причиною для їх повернення. Також, Суд звертає увагу скаржника на терміни, у які відбувалися повторні звернення скаржника з касаційними скаргами, визнавши допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації права на повторне звернення до суду з касаційною скаргою. Загальний строк, що минув з дати виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду і до дати звернення з касаційною скаргою вп`яте становить більше чотирьох місяців, що значно виходить за межі як строку, встановленого КАС України для касаційного оскарження судових рішень. Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, Верховний Суд не наділений повноваженнями надавати оцінку іншим ухвалам, постановленим Верховним Судом у порядку визначеному цим Кодексом. Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Відповідно до приписів статті 44 КАС України сторони, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, для чого, як особи, зацікавлені у її поданні, повинні вчиняти всі можливі та залежні від них дії, використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Однак, скаржник не навів об`єктивних перешкод для приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України у більш стислі строки, враховуючи, що Верховний Суд в ухвалі від 01 березня 2024 року про повернення поданої касаційної скарги надав вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень. Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення. Будь-яких інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження, доводів на їх обґрунтування скаржником не наведено, відповідних доказів на їх підтвердження не надано. За змістом пункту 4 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Враховуючи вищевикладене, відсутність відповідних доказів щодо поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування пункту 4 частини першої статті 333 КАС України за наслідками розгляду заяви скаржника щодо усунення недоліків касаційної скарги. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави пропуску Галицькою митницею Держмитслужби строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21. Відмовити у задоволенні клопотання Галицької митниці Держмитслужби про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі №380/13484/21 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Галицької митниці Держмитслужби, Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування наказів, відмови, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу у спосіб її надсилання до суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько О.А. Губська А.Г. Загороднюк