Постанова Київський апеляційний суд № 753/560/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/11665/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №753/560/24 28 серпня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Музичко С.Г. - Болотова Є.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року ухваленого під головуванням судді Лужецької О.Р., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,- в с т а н о в и в: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів, в якому просила суд стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 926 грн., моральну шкоду в розмір 15 000 грн. та судові витрати. Свої вимоги позивач мотивувала тим, що замовила в інтернет-магазині одягу та аксесуарів «ART DE LUX» сукню у розмірі XL вартістю 835 грн. 17.11.2023 р. у відділенні Нової пошти №341, отримала замовлення та сплатила його вартість, включно з послугами доставки, у розмір 926 грн. Вказала, що часу приміряти сукню у відділенні Нової пошти не було. Прийшовши додому приміряла сукню та виявила, що розмір не підходить, сукня неналежної якості. Зазначила, що намагалась повернути товар впродовж 14 календарних днів та звернулась для уточнення порядку повернення на електрону пошту магазину, однак їй було відмовлено у поверненні товару. Внаслідок вищевказаних дій відповідача, вона зазнала моральної шкоди, яку оцінює в 15 000 грн. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову.В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом невірно застосовано норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що в графі отримувач зазначила « ОСОБА_3 » оскільки вона ніколи не вказує своє прізвище при отриманні замовлення поштою, адже не бажає з особистих причин, що її прізвище не було відомо продавцям. Також вказує, що ФОП ОСОБА_2 реалізує свій товар через сайт ART DE LUX Shop. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача у зазначені строки судом не надходив. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до п. 7 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ). Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Положення щодо прав покупців на отримання товару належної якості, яка гарантується продавцем, закріплено у статтях 673 та 675 ЦК України. Згідно частини 1 статті 673 ЦК України, продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає вимогам договору купівлі - продажу. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів. Відповідно до ст. 707 ЦК України, покупець має право протягом чотирнадцяти днів не рахуючи дня купівлі непродовольчого товару належної якості, якщо триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний товар інших розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо. У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний перерахунок з продавцем. Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару, покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та одержати сплачену за нього грошову суму. Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його товарний вид, споживчі властивості та за наявності доказів придбання товару у цього продавця. Як на підставу своїх вимог позивач, посилалась на те, що замовила в інтернет-магазині одягу та аксесуарів «ART DE LUX» сукню у розмірі XL вартістю 835 грн., та 17.11.2023 р. у відділенні Нової пошти №341, отримала замовлення та сплатила його вартість, включно з послугами доставки, у розмір 926 грн. На підтвердження отримання сукні у відділенні Нової пошти №341, позивач надала копію поштової квитанції, з якої вбачається, що в графі «від» зазначено «ФОП ОСОБА_2 », в графі «кому» зазначено « ОСОБА_3 ». (а.с.15) З вказаної поштової квитанції(а.с.15) вбачається, що посилка адресована адресату « ОСОБА_3 », а не позивачу ОСОБА_1 . Крім того з даної поштової квитанції неможливо визначити до якої саме посилки і товару вона відноситься. Також, позивачем надано копію квитанції № МС1С-КК8К-Т293-НРСВ від 17.11.2023 р. (а.с.16) відповідно до якої, платник: ОСОБА_1 , сума операції 926 грн., одержувач коштів: PNFP10424. Будь-яких доказів того, що 926 грн. було сплачено на рахунок відповідача або за відповідний товар, придбаний у відповідача, в матеріалах справи відсутні. Також позивач надав роздруківку переписки, з ART DE LUX Shop, з якої неможливо встановити виникнення спірних правовідносин з відповідачем ОСОБА_2 , на які посилається позивач. Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Положеннями ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За змістом ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України). Частинами 2, 4 статті 83 ЦПК України унормовано, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з січня 2024 року, а отже у позивача, у випадку добросовісного користування своїми процесуальними правами, було достатньо часу для того, щоб подати всі докази у справі, проте вона, користуючись своїми правами на власний розсуд, необхідних доказів, в т.ч. тих, що мають виключне значення для розгляду даної справи протягом всього цього часу до суду не подала та про те, що такі докази з об`єктивних причин не можуть бути подані у встановлений законом строк, - суд не повідомляла, з клопотанням про витребування доказів до суду не зверталась, з огляду на що суд вирішив спір за наявними матеріалами справи. Натомість, процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді справи роз`яснювати необхідність вчинення певних процесуальних дій учасникам, оскільки це може призвести до порушення встановленого у ст. 6 ЦПК України принципу рівності перед законом і судом (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 443/1012/18 /провадження № 61-6304св22/). Таким чином, належних доказів виникнення між позивачем та відповідачем правовідносин з придбання відповідного товару, замовлення позивачем у відповідача відповідного товару, перерахування на рахунок відповідача суми вартості відповідного товару, позивачем не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи. За таких обставин, на підставі долучених до позову доказів, суд першої інстанції був позбавлений можливості перевірити обставини, на які послалась позивач у позові, у зв`язку з чим, вірно прийшов до висновку, що не вбачає правових підстав для задоволення позову. З огляду на те, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що в їх задоволенні слід відмовити. Крім того, оскільки обставини, наведені позивачкою для стягнення матеріальної шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 15 000 грн. також не підлягають задоволенню, тому що є похідними від основних вимог. Наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: