Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/20250/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/20250/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 23 серпня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані 244 дні основної та додаткових відпусток за час служби в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області за період 2015-2023 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 31.03.2023; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за 244 днів невикористаних основної та додаткової відпустки, з яких 174 доби щорічної основної відпустки та 70 діб додаткових відпусток із збереженням заробітної плати відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 07.11.2015 по 31.03.2023, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області 31.03.2023. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляну на наступне. Судом першої інстанції встановлено, що наказом №134 о/с від 31.03.2023 "По особовому складу", підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за станом здоров`я). Згідно з довідкою від 15.05.2023 №Г-103/12/01-2023 "Про використання відпусток" із 07.11.2015 по 31.03.2023 ОСОБА_1 використовував відпустку наступним чином: з 07.11.2015 по 31.12.2015 - 3 доби (пропорційно до відпрацьованого у році часу) не використані; відпустка як учаснику бойових дій не використана; за 2016 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції використані; відпустка як учасник бойових дій не використана; за 2017 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції використані; відпустка як учаснику бойових дій використана; за 2018 рік - 15 діб основної використані; 15 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції не використані; відпустка як учаснику бойових дій використана; за 2019 рік - 15 діб основної використані; 15 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції не використані; відпустка як учаснику бойових дій використана; за 2020 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції не використані; відпустка як учаснику бойових дій не використана; за 2021 рік - 24 доби основної використані; 6 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції не використані; відпустка як учаснику бойових дій використана; за 2022 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової за стаж служби в поліції не використані; відпустка як учаснику бойових дій не використана; за 2023 рік - наказом на звільнення передбачено виплату компенсації за невикористану відпустку (основну та додаткову за стаж служби) пропорційно до відпрацьованого часу у році звільнення: відпустка як учаснику бойових дій не використана. У травні 2023 року позивач звертався до відповідача із заявою від 15.05.2023 у якій просив здійснити виплату грошової компенсації за невикористані 174 доби: щорічної основної відпустки та 70 діб додаткових відпусток із збереженням заробітної плати, відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" та ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період із 07.11.2015 по 31.03.2023 (а.с.21). Листом від 24.05.2023 №Г-88/29/105/05-2023 позивача повідомлено, що відповідно до ст.24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 №504/96-ВР виплата компенсації передбачена за додаткову відпустку працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Виплата компенсації за невикористані дні інших додаткових відпусток зазначеним Законом не передбачена" (а.с. 23). Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позиавч звернувся до суду. Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів враховує наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР ) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка ; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати. Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР). Соціальний захист поліцейських регулюється Законом України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII). Відповідно до ст.92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частиною 2 ст.93 вищевказаного Закону передбачено, що тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів (ч.3 ст.93 Закон №580-VIII). Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Частиною 10 вказаної статті передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відповідно до Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 р. за № 669/28799 (далі - Порядок №260). Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. В контексті наведеного, аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Як вже зазначалося, види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, передбачені положеннями Закону №580-VIII. При цьому, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Разом з тим, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав у попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Отже, суд дійшов виснову, що у наступному календарному році, у тому числі й за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку. Відпустки за попередні роки які невикористані поліцейським в році звільнення не можуть бути залишені без розрахунку (виплати грошової компенсації), адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. При цьому колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на правову позицію, сформовану Верховним Судом в постановах у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17, відповідно до якої питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані спеціальними нормами, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин без врахування загальних норм, визначених КЗпП України та Законом № 504/96-ВР, а тому виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції. У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у зазначених вище рішеннях суду та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби. Враховучи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтовано висновку про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні щорічної основної відпустки тривалістю 99 днів та додаткової відпустки за стаж служби в поліції тривалістю 75 діб, проте, відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив. Разом з тим, у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України «Про відпустки» і статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Отже, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують і не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 в справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 в справі №620/1487/20, від 29.04.2021 в справі №200/602/20-а, від 31.05.2021 в справі №200/13837/19-а, від 11.11.2021 в адміністративній справі № 200/1175/20-а. Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учасник бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». При цьому суд встановив, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015, 2016, 2020, 2022 та 2023 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за такі невикористані додаткові відпустки у зв`язку із звільненням зі служби. Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інтанції, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2020, 2022 та 2023 роки. З урахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2020, 2022 та 2023 роки. Отже, враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку , а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття відповідно до ч.1 ст.325 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку з підстав, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Згідно з ч.1 ст. 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.