Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/18684/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18684/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Окис Т.О. Суддя-доповідач - Курко О. П. 10 листопада 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Ватаманюка Р.В. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо звільнення ОСОБА_1 зі служби без проведення остаточного розрахунку, а саме без проведення виплати компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 4699,11 грн. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати на суму невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 4699,11 грн за період з 07 червня 2017 року по 27 червня 2025 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги. Позивач в апеляційній скарзі просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заяви та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі відповідач просив суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у позову в повному обсязі. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 у період з 15 грудня 2005 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07 листопада 2015 року по 02 червня 2017 року в Національній поліції України. Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 02 червня 2017 року № 106 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 06 червня 2017 року. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року у справі № 240/13650/24, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік 03 доби, за невикористану частину додаткової оплачуваної відпустки за 2016 рік 14 діб. На виконання зазначеного рішення, ГУ НП в Житомирській області здійснило 27 червня 2025 року виплату позивачу недоплаченої суми грошового забезпечення шляхом перерахування 4699,11 грн, що підтверджується наявним в матеріалах справи банківськими виписками. Уважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме нарахування й виплати компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. У відповідності до приписів статей 59, 60 закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580 з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №580) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питання проходження служби в поліції. В той же час частиною 10 статті 62 закону України №580-VIII передбачено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно- правових актів України, а також у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченого цим законом та іншими актами законодавства. Приписами статті 94 Закону України №580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону. У відповідності до приписів статті 34 закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги. Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17. З огляду на викладене, позивач має права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати. Щодо обраного способу відновлення порушеного права особи шляхом нарахування та виплати компенсації у сумі 9759,17 грн, суд уважає за необхідне зазначити таке. У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати «дискреційні повноваження», користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02). Отже, «ефективний засіб правового захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року у справі № 21-87а13. Таким чином, суд не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку сум компенсації, та на свій розсуд зобов`язати відповідача нарахувати суму компенсації в конкретному розмірі. Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод уважає, що правильним та достатнім є спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати з 07 червня 2017 року по 27 червня 2025 року, оскільки у судовому порядку встановлено протиправну бездіяльність ГУ НП в Житомирській області щодо не проведення нарахування та невиплати компенсації за невикористані дні відпустки у визначеному законодавством розмірі. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Ватаманюк Р.В. Боровицький О. А.