Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/17949/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 серпня 2024 року м. Рівне Справа № 569/17949/20 Провадження № 22-ц/4815/737/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Боймиструка С.В., суддів: Гордійчук С.О., Шимків С.С., секретар судового засідання: Пиляй І.С., за участю: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Курганської Олени Вікторівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, в якому просив: 1) визнати недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мельничук М.С. Рівненського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі №1044; 2) визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) стягнути понесені судові витрати в справі. В обґрунтування позову зазначав, що після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дізнався про наявність заповіту 2014 року складання за яким успадковував дві земельні ділянки. Спадкоємцем всього іншого майна визначено сестру позивача відповідачку ОСОБА_2 . У справі №569/8942/19 свідки, які були присутні під час посвідчення заповіту надали показання, що текст заповіту вголос не читали, а заповідач читав його самостійно. Вважає, що оскільки відповідач мав вади зору, через які не міг підписати заповіт, а свідки не виконали покладений на них ст. 1253 ЦК України обов`язок прочитання вголос, то заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми і посвідчення, відтак є нікчемним. При цьому всупереч ст. 1247 ЦК України в оспореному заповіті не зазначено місця складання. Крім того, позивачу стало відомо про наявність договору дарування 1/2 частини житлового будинку відповідачці від 14 листопада 2017 року. Вважає вказаний договір дарування недійсним через те, що ОСОБА_4 мав вади зору, які не давали можливості прочитати договір; він не мав наміру дарувати житло, оскільки воно було його єдиним; в договорі відсутній підпис ОСОБА_4 . Враховуючи викладене просив задовольнити позов. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволені частково. Виключено зі Спадкового реєстру запис про реєстрацію заповіту від 02.04.2014, посвідченого ОСОБА_5 , державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори о 09 годині 55 хвилин, підписаний ОСОБА_4 , зареєстрований в реєстрі за №3-94. В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мельничук М.С. Рівненського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №1044 та визнання за позивачем права власності на частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 адвокат Курганська О.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Узагальнені доводи апеляційної скарги водяться до того, що спадкодавець ОСОБА_4 був ознайомлений зі змістом складеного заповіту, який відповідав його волі. Показаннями свідків не спростовано того, що в заповіті своїми підписами вони підтвердили факт проголошення заповіту, що також підтверджується записом нотаріуса. При цьому, заповідач особисто підписав заповіт та написав прописом своє прізвище, ім`я по-батькові. Суд поклав в основу рішення покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не були допитані судом безпосередньо в судовому засіданні, а також вибрав лише окремі пояснення свідків та не дав їм належної оцінки, а також не врахував того, що деякі обставини вони не пам`ятають та зробив висновок на припущеннях. Судом не було досліджено матеріалів спадкової справи (така справа судом не витребовувалась) та не було враховано, що заповіт від 02.04.2014 р. вже реалізований шляхом видачі спадкоємцю за заповітом ОСОБА_2 Свідоцтво про право на спадщину за заповітом р.№ 3-114 від 05.03.2021 р., тому виключення із Спадкового реєстру запису про реєстрацію заповіту від 02.04.2014 р. призведене до непропорційного втручання у право власності ОСОБА_2 , яке набуте на законних підставах. Вказує, що суд не обґрунтував обрання саме такого способу захисту та вийшов за межі позовних вимог. Зазначає про нерелевантність застосованих судом висновків ВС до обставин цієї справи. Вважає, що суд без наявності для того законодавчо визначених підстав прийшов до висновку про нікчемність заповіту, що призвело до порушенням принципу поваги до волі заповідача та обов`язковості її виконання, а також є неспівмірним втручанням держави у право спадкоємців за заповітом мирно володіти своїм майном. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі є рідними братом та сестрою. За свого життя, 02 квітня 2014 року ОСОБА_4 склав заповіт, який посвідчений державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори Костюковою О.О. та зареєстрований в реєстрі за №394. З даного заповіту зокрема, вбачається наступне: «Я, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народжений в місті Рівне, який проживає і зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 ), діючи вільно, свідомо, добровільно, розумно та на власний розсуд, розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примусу фізичного так і морального, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, усвідомлюючи значення своїх дій, на випадок моєї смерті роблю таке розпорядження: належні мені на праві власності земельні ділянки (кадастровий номер №1-5624682000:04:028:0392, кадастровий номер №2-5624682000:04:031:0138), які надані для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №257370, виданого Рівненською райдержадміністрацією 12 лютого 2007 року, я заповідаю. Своєму синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а все інше належне мені майно, нерухоме і рухоме, у чому б воно не полягало, з чого б не складалося і де б не знаходилося, все те, на що я претендуватиму по закону на день смерті я заповідаю своїй доньці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв`язку з вадами зору ОСОБА_4 , який не може особисто прочитати текст заповіту уголос, згідно статей 1248, 1253 Цивільного кодексу України, цей заповіт складено і посвідчено в присутності свідків: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації проживання за адресою АДРЕСА_1 (паспорт НОМЕР_1 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 28 березня 2002 року, податковий номер 1842207383), ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце реєстрації проживання за адресою АДРЕСА_3 (паспорт НОМЕР_2 виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 19 січня 2000 року, податковий номер 1744703002). Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частини перша, друга статті 1257 ЦК України). Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України). Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Таким чином, процесуальне значення участі свідків у посвідченні заповіту полягає в тому, що при них відбуваються дії щодо посвідчення заповіту; кожен з них має зачитати заповіт вголос та поставити на ньому свій підпис. Пунктами 1.4-1.10 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, передбачено, що заповіт особисто підписує заповідач. При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не вправі підписувати заповіт за заповідача. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов`язаний роз`яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК України про право на обов`язкову частку у спадщині та зміст статті 1307 ЦК України щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частини 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 4 ст. 91 ЦПК України закріплено, що в ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду. Відповідно до частин 1,2 статті 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Частиною 14 ст. 230 ЦПК України встановлено, що свідок, який не може прибути у судове засідання внаслідок хвороби, старості, інвалідності або з інших поважних причин, допитується судом у місці його проживання (перебування). Як вбачається з матеріалів справи разом з позовом ОСОБА_3 заявив клопотання про виклик свідків: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 18 травня 2021 року надійшли заяви свідків про неможливість прибути у судове засідання через поганий стан здоров`я та необхідність здійснювати догляд за хворим членом сім`ї. 23 червня 2021 року відповідно до протоколу судового засідання представник позивача просив повторно викликати свідків. Представник відповідача вважала, що допитувати свідків недоцільно. 07 вересня 2021 року представник відповідача клопотала про дослідження матеріалів справи у якій допитувались свідки. Представник позивача не заперечував. Місцевий суд виходив з того, що сторони погодилися на дослідження показань свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , наданих ними під час розгляду цивільної справи №569/8942/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, яка перебувала на розгляді у провадженні Рівненського міського суду Рівненської області. Зокрема, в судовому засіданні було досліджено технічний запис судових засідань по вищезазначеній цивільній справі, з показаннями даних свідків. Отже, місцевий суд показань свідків у визначений процесуальним законом спосіб не здобув. Разом з цим відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Статтею 100 ЦПК України визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Відтак оцінку показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , наданих ними під час розгляду цивільної справи №569/8942/19 можливо здійснювати як електронному доказу, що не суперечить вимогам допустимості. Суд встановив, що свідок ОСОБА_6 дала показання про те, що вона була присутня під час складання заповіту, однак через поганий зір його не читала. ОСОБА_4 сам читав заповіт. Заповіт читала свідок ОСОБА_7 , а також вголос заповіт читала нотаріус. Свідок ОСОБА_7 дала показання про те, що вона також була присутня під час складання заповіту разом з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 . При цьому, відповідачка їхала разом з ними в таксі, а до нотаріуса не заходила. Заповіт складала нотаріус самостійно. ОСОБА_4 не диктував. Заповіт читала не в голос. ОСОБА_4 був в окулярах і читав та щось дивився. Такі пояснення суперечать тому, що в оспореному заповіті вказані свідки підтвердили своїми підписами факт прочитання заповіту вголос. Крім того, сам ОСОБА_4 здійснив підпис заповіту. Вказане підтверджується і посвідчувальним написом нотаріуса згідно якого заповіт зачитувався свідками уголос та особисто підписувався заповідачем. На думку колегії суддів надані суду докази не є достатніми та достовірними для спростування презумпції правомірності оспореного правочину. У постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі № 692/1164/18 вказано, якщо при складанні заповіту дотримана його форма, що виражає вільне волевиявлення заповідача, а допущені недоліки є несуттєвими, це не свідчить про нікчемність заповіту. Наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, постанова Верховного Суду від 03 липня 2019 у справі № 725/2412/15-ц). За таких обставин, місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції до скасування в оскарженій частині. Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати в виді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з ОСОБА_3 . Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389-390 ЦПК України суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката Курганської Олени Вікторівни задовольнити. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 05 квітня 2024 року скасувати в частині часткового задоволення позову та відмовити у задоволенні позову у цій частині. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1009 гривень судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: Боймиструк С.В. Гордійчук С.О. Шимків С.С.