LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Ухвала КГС ВС921/357/20

від 16.08.2024 · Господарська

УХВАЛА 16 серпня 2024 року м. Київ cправа № 921/357/20 Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Бенедисюка І. М., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Денисюк І. Г., заявника - Косяк Н. В., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" на додаткову ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 (суддя Шумський І. П.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (судді: Малех І. Б. - головуючий, судді: Бонк Т.Б., Бойко С. М.) за заявою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат у справі № 921/357/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення 169 131 649,69 грн, за участю Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича ВСТАНОВИВ:

1. Розгляд справи в судах попередніх інстанцій та зміст оскаржуваних судових рішень 1.1. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 29.10.2020 у справі № 921/357/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - ТОВ "Оператор газотранспортної системи України") до Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз" (далі - ПрАТ "Тернопільміськгаз") про стягнення коштів задоволено частково; закрито провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України в частині позовних вимог ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" про стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" 2 848 439,72 грн боргу за перевищення договірної потужності, у зв`язку з відсутністю предмета спору; стягнуто з відповідача на користь позивача 158 441 795,47 грн боргу, 5 424 810,65 грн пені, 876 975,91 грн - 3% річних, 1 535 485,88 грн інфляційних нарахувань, 723 291,65 грн судового збору в повернення сплачених судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 01.12.2020 Господарський суд Тернопільської області видав наказ на примусове виконання рішення. 1.2. 19.01.2023 до Господарського суду Тернопільської області від ПрАТ "Тернопільміськгаз" надійшла скарга б/н від 18.01.2023 (вх. 475) з вимогою про визнання неправомірною та скасування постанови про арешт коштів боржника від 12.01.2023, винесеної приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Щербаковим І. М. (далі - приватний виконавець Щербаков І. М.) у межах виконавчих проваджень № 70734321, № 70734474, № 70734694, № 70734721, приєднаних до зведеного виконавчого провадження № 62633473. Заяву обґрунтовано тим, що приватним виконавцем Щербаковим І. М. було винесено постанову про арешт коштів від 12.01.2023, згідно з якою накладено арешт на грошові кошти ПрАТ "Тернопільміськгаз", розміщені на відкритих рахунках товариства. Однак, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11.10.2022 № 1286 ПрАТ "Тернопільміськгаз" було включено до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості суб`єктів ринку природного газу, що свідчить про відсутність у приватного виконавця Щербакова І. М. законних підстав для винесення постанов про накладення арешту на кошти скаржника. 1.3. 02.03.2023 ПрАТ "Тернопільміськгаз" подало до суду заяву про залишення без розгляду скарги товариства на дії приватного виконавця Щербакова І. М. на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодекс України, вказуючи на те, що приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та скасовано всі заходи примусового виконання в межах виконавчих проваджень. 1.4. Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 02.03.2023 скаргу б/н від 18.01.2023 (вх. № 475 від 19.01.2023) ПрАТ "Тернопільміськгаз" на дії приватного виконавця Щербакова І. М. про визнання неправомірною та скасування винесеної ним постанови про арешт коштів боржника від 12.01.2023 в межах виконавчих проваджень № 70734321, № 70734474, № 70734694, № 70734721, приєднаних до зведеного виконавчого провадження № 62633473, залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодекс України. Ухвала від 02.03.2023 в апеляційному порядку учасниками справи не оскаржувалася. 1.5. 09.03.2023 до Господарського суду Тернопільської області надійшла заява адвоката Косяк Н. В. - представника приватного виконавця Щербакова І. М. про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просив з посиланням, зокрема на положення статті 126, 129 та частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, стягнути з ПрАТ "Тернопільміськгаз" на користь приватного виконавця Щербакова І. М. витрати на професійну правничу допомогу у сумі 100 000,00 грн. 1.6. Додатковою ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 заяву від 04.03.2023 № 20/03 адвоката Косяк Н. В. - представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених приватним виконавцем під час розгляду скарги ПрАТ "Тернопільміськгаз" на дії приватного виконавця у справі № 921/357/20 задоволено частково, стягнуто з ПрАТ "Тернопільміськгаз" на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. 50 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті у задоволенні заяви відмовлено. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 додаткову ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 залишено без змін. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, а саме статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, а тому суди дійшли висновку про доведеність підстав для стягнення з ПрАТ "Тернопільміськгаз" витрат на професійну правову допомогу у сумі 50 000,00 грн.

2. Короткий зміст вимог касаційної скарги 2.1. Не погоджуючись із додатковою ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023, ПрАТ "Тернопільміськгаз" у касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог, викладених у заяві приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова І. М. від 04.03.2023 № 20/03 про ухвалення у справі додаткового рішення, відмовити повністю, у зв`язку із застосуванням судами норм статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду. Так, скаржник зазначає, що стала практика Верховного Суду, висновки якого проігноровані в оскаржуваній постанові, свідчить, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення судових витрат з позивача у разі залишення позову без розгляду, суди у рішенні обов`язково повинні проаналізувати дії позивача (скаржника) на предмет їх необґрунтованості, та чітко зазначити у рішенні, у чому конкретно полягає така необґрунтованість. Проте суд апеляційної інстанції, на думку заявника касаційної скарги, неправомірно розглянувши спір за правилами, встановленими загальною нормою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, не надав оцінки діям скаржника на предмет їх обґрунтованості та, відповідно, не зазначив у чому конкретно полягає необґрунтованість та неправомірність дій ПрАТ "Тернопільміськгаз". Суд апеляційної інстанції, на переконання скаржника, лише формально зазначив про необхідність застосування частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України у цьому випадку та згадав про факт звернення ПрАТ "Тернопільміськгаз" до суду зі скаргами на постанови цього ж приватного виконавця в інших справах. У постанові апеляційного суду зосереджено увагу на питанні співрозмірності заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу, тоді як основне правове питання щодо наявності законних підстав стягувати зі скаржника інші судові витрати приватного виконавця не ставиться судом під сумнів. Отже, заявник касаційної скарги вважає, що за змістом частини 5 статті 130 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат у разі залишення позову без розгляду на відповідача покладається обов`язок доведення вчинення позивачем необґрунтованих дій та визначення в чому саме полягали такі дії, а суд, у свою чергу, повинен перевірити такі твердження відповідача та встановити і зазначити у судовому рішенні чи мало місце вчинення позивачем необґрунтованих дій, та в чому такі дії полягали. 2.2. Адвокат Косяк Н. В. - представник приватного виконавця Щербакова І. М. подав до суду заперечення проти відкриття касаційного провадження у справі, яке з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені у наведених адвокатом постановах та положення статей 287, 290 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтоване невідповідністю касаційної скарги приписам процесуального законодавства. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу, адвокат Косяк Н. В., заперечуючи проти її задоволення, просив залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на правильне застосування судами норм процесуального права та безпідставність доводів скаржника з підстав, наведених у відзиві.

3. Розгляд справи Верховним Судом та підстави передачі справи на розгляд об`єднаної палати 3.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.10.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ "Тернопільміськгаз" на додаткову ухвалу господарського суду Тернопільської області від 20.04.2023 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 921/357/20, призначено розгляд касаційної скарги у відкритому судовому засіданні. 3.2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2023 справу № 921/357/20 разом із касаційною скаргою ПрАТ "Тернопільміськгаз" передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 3.3. Відповідно до ухвали Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2023 справу № 921/357/20 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із необхідністю відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Верховного Суду зі справи № 921/171/17-г/16, шляхом його (висновку) конкретизації (уточнення). В ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2023 колегія суддів дійшла висновку, що розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, здійснюється з особливостями, визначеними у статті 344 Господарського процесуального кодексу України, а тому вважає за необхідне відступити від правового висновку щодо застосування статті 130 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 09.11.2023 у справі № 921/357/20, дійшла висновку, що розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги, здійснюється з особливостями, визначеними у статті 344 Господарського процесуального кодексу України. Виконавець є учасником виконавчого провадження і має право на відшкодування витрат, зокрема, на професійну правничу допомогу, у разі відмови в задоволенні скарги на його рішення, дії чи бездіяльність. 3.4. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Баранця О. М. (головуючий), Булгакової І.В., Васьковського О. В., Кібенко О. Р., Малашенкової Т. М., Пєскова В. Г., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я. від 01.12.2023 прийнято справу № 921/357/20 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.12.2023. У судових засіданнях оголошувалися перерви.

4. Підстави передачі справи до Великої Палати Верховного Суду 4.1. Проаналізувавши та дослідивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку передати вказану справу з касаційною скаргою ПрАТ "Тернопільміськгаз" на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з необхідністю відступити від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц (провадження № 61-6095св20). 4.2. Відповідно до частини 3 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 4.3. Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду звернув увагу на те, що у справі № 308/9100/19-ц (провадження № 61-6095св20) ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 27.02.2020 відмовлено у задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Еталон" та ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі про розподіл судових витрат на правову допомогу, з посиланням на те, що відповідно до статті 452 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Проте у цій справі за результатом апеляційного розгляду провадження за скаргою було закрито і судом не ухвалювалось судове рішення про відмову в задоволенні скарги, тому відсутні правові підстави для покладення судових витрат на заявника (боржника). Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у вказаній справі ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 27.02.2020 скасовано, а справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції. У постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив таке: "Загальне правило щодо компенсації судових витрат у разі закриття провадження передбачено частиною п`ятою статті 142 ЦПК України, згідно з якою у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Апеляційний суд керувався положенням статті 452 ЦПК України, проте ця спеціальна норма процесуального права стосується інших правових наслідків, а саме розгляду скарги на дії державного виконавця по суті. У справі, яка переглядається, апеляційним судом закрито провадження з підстав порушення правил юрисдикції. Отже, застосуванню підлягали загальні положення цивільного процесуального законодавства, а саме стаття 142 ЦПК України. Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України). У зв`язку з цим Верховний Суд вважає, що апеляційний суд неналежним чином дослідив зазначене вище, не врахував вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про справедливий судовий розгляд і справедливі судові процедури та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для покладення судових витрат на ФОП Стука В. П., оскільки процесуальний закон передбачає можливість компенсації судових витрат у разі закриття провадження у справі. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати і направити справу до апеляційного суду, оскільки суд не надав оцінки доводам й доказам, наданим ТОВ «Еталон» і Мурином В. Д., а з формальних і невірних процесуальних підстав відмовив у задоволенні їхніх заяв про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на правову допомогу, тому Верховний Суд у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення". 4.4. Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне зазначити таке. Предметом касаційного оскарження є додаткова ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у справі № 921/357/20, згідно з якими частково задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених приватним виконавцем під час розгляду судом скарги на дії приватного виконавця, а саме витрат на професійну правничу допомогу, ухвалені на підставі статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України. Розділом VІ Господарського процесуального кодексу України врегульовано питання судового контролю за виконанням судових рішень та у статті 339 передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (стаття 15 вказаного Закону). За змістом статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. 4.5. Одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Пунктом 2 частини 3 статті 233 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті. При цьому стаття 194 Господарського процесуального кодексу України визначає завданням розгляду справи по суті - розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. Згідно зі статтею 232 вказаного Кодексу розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. Стаття 129 Господарського процесуального кодексу України регламентує правила розподілу судових витрат, але виключно пов`язаних з розглядом справи. Водночас стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, а отже витрати виконавчого провадження не є судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124, 126, 129, 130 Господарського процесуального кодексу України. 4.6. Відповідно до частини 1 статті 344 вказаного Кодексу зазначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. 4.7. У даному випадку правовідносини з розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги є врегульованими спеціальними нормами, які містяться у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень" (статті 343-344 Господарського процесуального кодексу України) з огляду на спеціальну правосуб`єктність приватного (державного) виконавця у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. Покладення судових витрат, пов`язаних з розглядом скарги на заявника є можливим виключно у разі постановлення рішення про відмову в задоволенні його скарги (у разі встановлення судом необґрунтованості скарги згідно з приписами статті 343 Господарського процесуального кодексу України). У свою чергу, стаття 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальні правила, які стосуються окремих конкретно визначених випадків розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Зазначена норма передбачає, що заявити вимогу про компенсації здійснених ним витрат може відповідач внаслідок необґрунтованих дій позивача. У частині 1 статті 45 Господарського процесуального кодексу України визначено осіб, які є сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами. Стаття 41 вказаного Кодексу ("Склад учасників справи") визначає, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Частиною 3 статті 41 Господарського процесуального кодексу України також унормовано, що у справах можуть брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Стаття 62 зазначеного Кодексу встановлює склад інших учасників судового процесу, частиною 1 якої передбачено, що учасниками судового процесу, крім учасників справи та їх представників, є помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, експерт з питань права, перекладач спеціаліст. Отже, приватний виконавець згідно з приписами статей 41, 45 Господарського процесуального кодексу України не є стороною в судовому процесі та не входить до складу як безпосередніх учасників справи позовного провадження, так і інших учасників судового процесу. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах "Півень проти України" від 29.06.2004 заява № 56849/00, "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997). Тобто, виконавче провадження є однією зі стадій судового провадження, яка завершує його. Ця стадія розпочинається з набранням судовим рішенням законної сили або за інших умов, установлених законом. Стадія виконання судового рішення перебуває поза межами розгляду справи по суті, тому витрати виконавчого провадження не є автоматично судовими витратами, пов`язаними з розглядом справи в контексті приписів статей 124, 126, 129, 130 Господарського процесуального кодексу України. 4.8. При цьому відповідно до частин 10, 11 статті 11 Господарського процесуального кодексу України у випадку, коли спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права). Забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Тобто, можливість застосування судом аналогії закону та аналогії права допускається у випадку неврегульованості спірних правовідносин; подібності таких неврегульованих правовідносин до інших правовідносин, які мають законодавче врегулювання; з урахуванням припису щодо не допущення відмови у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. У той же час, правовідносини з розподілу витрат, пов`язаних з розглядом скарги є врегульованими спеціальними нормами, які містяться у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень" (статті 343-344 Господарського процесуального кодексу України) з огляду на спеціальну правосуб`єктність приватного (державного) виконавця у сфері суспільних відносин, пов`язаних із оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності. 4.9. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає наявними підстави для відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.02.2021 у справі № 308/9100/19-ц, стосовно застосування загальних положень процесуального законодавства до правовідносин щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом скарги на дії/бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення. 4.10. З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність передачі справи № 921/357/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд У Х В А Л И В : Передати справу № 921/357/20 за заявою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" до Приватного акціонерного товариства "Тернопільміськгаз", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про стягнення 169 131 649,69 грн, на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Б. Дроботова Судді І. М. Бенедисюк О. Р. Кібенко Т . М. Малашенкова В. Г. Пєсков Л. І. Рогач Ю. Я. Чумак З окремою думкою суддів О. Р. Кібенко, В. Г. Пєскова, Л. І. Рогач.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»