Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 161/8242/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 161/8242/24 пров. № А/857/18142/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий-суддя Довга О.І., суддя Глушко І.В., суддя Запотічний І.І. секретар судового засідання Слободян І.М. за участю представників сторін: від позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2024 року про залишення позову без розгляду (головуючий суддя Кихтюк Р.М., м. Луцьк) у справі № 161/8242/24 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, - В С Т А Н О В И В: 30.04.2024 позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення залишено без розгляду. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, зазначив, що відповідач належним чином не переконався про сповіщення позивача про час і місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, чим порушив право позивача на всебічний, повний і об`єктивний розгляд справи. У зв`язку із чим, останній прийняв незаконну Постанову № 171, яку також не надіслав її позивачу, чим вчинив дії, виходячи за межі прав та обов`язків, без дотримання встановленої законом процедури, ігноруючи встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Апелянт вважає, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки дізнався про притягнення його до відповідальності лише у квітні 2024 року. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник позивача в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на наступні підстави. Судом встановлені наступні обставини. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Разом з тим, ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення залишено без розгляду. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу про порушення його права було відомо 04.11.2022 року при отриманні оскаржуваної постанови, однак з позовом до суду останній звернувся 30.04.2024 року, тобто з пропуском десятиденного строку на їх оскарження. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з не правильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Аналіз зазначених положень дозволяє дійти висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови). З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Поряд з цим, поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19). Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду зазначеній у постанові від 04.10.2018, справа № 800/304/17. Мета строку: 1) дотримання принципу правової визначеності; 2) дисциплінування учасників судочинства; 3) досягнення юридичної визначеності у публічних відносинах; 4) стимулювання учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків; 5) обмеження часу, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними. Згідно з частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною другою вказаної статті визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Отже, особі гарантується право на звернення до суду. Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду ..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим ... Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані...». Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»). Отже, законодавцем встановленими строками обмежено звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Такі строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, вони покликані забезпечити юридичну визначеність у публічно-правових відносинах. Після завершення зазначених строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Суд зазначає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. Встановлення наявності або відсутності факту порушеного права здійснюється під час розгляду справи судом по суті лише у випадку своєчасного звернення до суду або у випадку пропуску строку з поважних причин, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду зазначеній у постанові від 12.09.2019 № 826/3318/17. Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Зважаючи на факт неявки до ІНФОРМАЦІЯ_2 у передбачений у повістці строк, відповідачем прийняте рішення щодо оповіщення громадянина ОСОБА_2 , шляхом надсилання рекомендованого листа із повідомленням про вручення. Вміст рекомендованого відправлення - повістка на ім`я ОСОБА_2 , з датою видачі 04.10.2022 року (копія квитанції з Укрпошти). Відповідач зазначає, що станом на 14.10.2022 року достовірно відомо, що ОСОБА_2 був обізнаний про наявність рекомендованого листа на його адресу та його вмісту. Однак, зважаючи на факт неявки останнього до ІНФОРМАЦІЯ_2 , 14.10.2022 року складено протокол про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 КУпАП, який теж, ніби-то направлено ОСОБА_2 . В подальшому, зважаючи на факт неявки гр. ОСОБА_2 на підставі протоколу №171, 28.10.2022 було прийнято Постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності, яку було направлено рекомендованим листом, що підтверджується квитанцією із Укрпошти №2. Як вказує позивач, підставою його звернення до суду стало те, що у квітні 2024 року, позивачу у застосунок Monobank надійшло сповіщення про блокування його банківських рахунків. Згодом, останньому стало відомо, що відділом державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на підставі постанови №171 від 28.10.2022 року, прийнятої ІНФОРМАЦІЯ_3 , відкрито виконавче провадження №72106724 про стягнення з ОСОБА_2 в користь держави 5100 грн. штрафу. У відповідь на адвокатський запит, що надійшов з ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу представника позивача, адвоката Кінах Я.В. 16.04.2024 року, відповідачем повідомлено, що згідно інформації, котра наявна в ІНФОРМАЦІЯ_4 гр. ОСОБА_2 , 1987 року народження, відповідно до постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №171 від 28.10.2022 року, був притягнутий до адміністративної відповідальності, як такий, що скоїв адміністративне правопорушення, яке передбачене ч.2 ст. 210-1 КупАП. До вказаної відповіді відповідачем долучено: копію протоколу №171; копію постанови №171; копію розписки; копії повідомлень ОСОБА_3 ; копію супровідного листа про направлення постанови для виконання до відділу ДВС. Як вбачається із матеріалів справи, протокол та постанова у справі про адміністративне правопорушення складалися за відсутності позивача. Разом з тим, на долучених документах міститься рукописний запис наступного змісту: «Відправлено рекомендованим листом із повідомленням про вручення». Колегія суддів зауважує, відповідач визнає, що документи у справі про адміністративне правопорушення надсилалися позивачу рекомендованим листом із повідомленням про вручення. Однак, матеріали справи не містять в собі жодного документу під назвою «ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВРУЧЕННЯ». Відтак, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 не надано належних та допустимих доказів того, що ними вжито всіх можливих заходів для повідомлення позивача про прийняття відносно нього постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Таким чином, на думку апеляційного суду, позивач дізнався про прийняте відносно нього рішення з відповіді на адвокатський запит, що надійшов з ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу представника позивача, адвоката Кінах Я.В. 16.04.2024 року, а звернувся в суд першої інстанції 24.04.2024 року, що підтверджується штампом на конверті, який долучений до позовної заяви, а отже, не пропустив десятиденний строк звернення до суду. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції. Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому її слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд- П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 червня 2024 року у справі № 161/8242/24 скасувати та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. І. Довга судді І. В. Глушко І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 21.08.24