Постанова Одеський апеляційний суд № 521/17892/23

Номер провадження: 22-ц/813/3651/24 Справа № 521/17892/23 Головуючий у першій інстанції Сегеда О.М. Доповідач Лозко Ю. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.08.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Лозко Ю.П., суддів: Назарової М.В., Стахової Н.В. за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , про стягнення аліментів на утримання матері, встановив: У липні 2023 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на її користь аліменти у розмірі 5000 грн, щомісяця. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 є матір`ю відповідача у справі, інших дітей у неї не має. Позивачка не працює, оскільки є пенсіонеркою за віком, єдиним джерелом доходу якої є пенсія в розмірі 3 724,01 грн., який не є достатнім для існування, забезпечення необхідного лікування та придбання ліків, а також сплату комунальних платежів, придбання їжі та одягу. Так, на комунальні послуги на протязі року позивачка витрачає в середньому 3000 грн. Крім того, позивачка зазначає, що вона за станом здоров`я та віком потребує періодичного лікування, однак за браком коштів не має змоги придбати необхідні ліки, вартість яких за останнім призначенням лікаря складає близько 3000 грн. Відповідач не надає позивачці матеріальну допомогу, хоча має таку можливість, оскільки є працездатною особою, до вторгнення російської федерації на територію України на постійній основі працював моряком та здійснював закордонні рейси, тобто матеріально забезпечений. При цьому позивачка зазначає, що у відповідача є неповнолітній син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на її утримання, у розмірі 3000 грн щомісяця, починаючи з 11 липня 2023 року і довічно. В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як незаконне та необґрунтоване, і ухвалити нове судове рішення яким відмовити в задоволенні вказаного позову, оскільки вважає, що позивачкою не доведено підстав її позову, тому висновок суду про часткове задоволення позову ОСОБА_2 з підстав наведених у тексті оскаржуваного рішення є помилковим, при цьому судом не враховано актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами. У судове засідання учасники справи та третя особа ОСОБА_1 не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає. Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що встановлений державою розмір прожиткового мінімуму і сума пенсії, яку отримує позивачка не може вважатися достатніми для нормальної життєдіяльності особи, оскільки в результаті інфляції ці суми знецінені, доказів того, що на час винесення рішення відповідач не працює і не має можливості надавати позивачці матеріальну допомогу суду не надано. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (ч. 8 ст. 7 СК України). Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Згідно із ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", непрацездатні громадяни особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. В силу положень ст. 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є матір`ю відповідача ОСОБА_3 . Отже між сторонами наявні юридично значущі зв`язки ( ст. 202 СК України). Позивачка ОСОБА_2 є пенсіонеркою за віком, зареєстрована та проживає у належній їй квартирі АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в Суворовському об`єднаному управлінні пенсійного фонду України в м. Одесі і отримує пенсію за віком у розмірі 3 721,01 грн. Відповідач ОСОБА_3 працездатний, до січня 2022 року працював моряком на закордонних судах, однак інформації щодо офіційного працевлаштування та розмір його доходу матеріали справи не містять. На утриманні відповідача знаходиться неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання якого рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 13 липня 2023 року по справі №521/9595/23 стягуються аліменти в твердий грошовій сумі в розмірі 5000 грн щомісячно (стягувач - ОСОБА_1 ). Сторони проживають окремо. Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог, зважаючи на таке. Відповідно до статті 51 Конституції України, батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є особою з інвалідністю I, II чи III групи. Потреба у матеріальній допомозі визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального стану батьків. До уваги береться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. Відповідно до статті 203 СК України дочка, син, крім сплати аліментів, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю. За змістом статті 202 СК України необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків і потреба у матеріальній допомозі. Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі N 212/1055/18-ц дійшов висновку, що тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей з утримання своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька у матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей з утримання батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц. Дійсно, зважаючи на те, що позивачка ОСОБА_2 досягла загального пенсійного віку вважається непрацездатною, водночас, з огляду на ст. 202 СК України та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, потрібно зробити висновок, що позивачка ОСОБА_2 посилаючись обставини щодо потребування нею матеріальної допомоги від відповідача мала довести суду ці обставини належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, водночас жодних доказів на підтвердження таких обставин не надала. Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність становив 2 589 грн. Дійсно, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги, такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 212/1055/18-ц (провадження N 61-2386сво19). Положення статей 202, 203 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як обов`язкової умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів із дітей на утримання непрацездатних батьків. При встановленні того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. Так, обґрунтовуючи пред`явлений позов ОСОБА_2 посилалася, зокрема, на те, що на комунальні послуги на протязі року нею витрачається в середньому 3000 грн, проте жодного доказу на підтвердження цих обставин, у порушення ст. 12, 76-81 ЦПК України, суду не надала. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження підстав позову щодо потребування позивачкою періодичного лікування, та неможливості придбання необхідних для цього ліків. Так, з Копії картки хворого, долученої ОСОБА_2 до позову, неможливо встановити медичну установу, особу лікаря чи лікарів, якими проводився огляд пацієнта, дату встановлення відповідних діагнозів та призначеного лікування, термінів останнього та того чи було таке фактично проведено. Отже, зважаючи на те, що позивачка хоча і є непрацездатною особою, проте отримує пенсію у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, має у власності нерухоме майно, у якому проживає та, у порушення ст. 12, 76-81 ЦПК України, не довела суду жодного доказу потребування нею матеріальної допомоги від відповідача на утриманні якого знаходиться неповнолітній син, колегія суддів виснує про безпідставність та помилковість висновку першої інстанції про те, що на час звернення до суду позивачка потребує матеріальної допомоги, так як положення статей 202, 203 СК України, які регулюють спірні правовідносини, не передбачають врахування лише прожиткового мінімуму, встановленого законом, як безум овної умови для стягнення чи відмови у стягненні аліментів. З огляду на встановлені у справі обставини, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 з вказаних вище підстав, оскільки останньою не доведено суду належними доказами підстави її позову. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 п.п.1,3,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 . Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , про стягнення аліментів на утримання матері. Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту. Повний текст постанови складено 09 серпня 2024 року. Головуючий Ю.П. Лозко Судді: М.В. Назарова Н.В.Стахова