Ухвала КАС ВС № 440/3946/23

УХВАЛА про відмову у відкритті касаційного провадження 14 серпня 2024 року м. Київ справа №440/3946/23 адміністративне провадження № К/990/31181/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Стародуба О.П. та Стеценка С.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №440/3946/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської райдержадміністрації про стягнення моральної та майнової шкоди, УСТАНОВИВ: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Управління соціальної політики Коростенської райдержадміністрації, в якому просила: - стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з відповідного казначейського рахунку, відкритого в Державній казначейській службі України на її користь в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої відповідачем, в сумі 412187,20 грн з подальшим коригуванням на індекси цін на будівельно-монтажні роботи до моменту припинення права власності на домоволодіння; - стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 120000,00 грн. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року, позов повернуто заявнику. Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 (далі - скаржник) 30 липня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду. Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження у справі, Суд виходить з наступного. Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Право на касаційне оскарження регламентовано положеннями частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, у зв`язку з несплатою судового збору та встановлено десятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання документа про сплату судового збору. 16 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України "Про судовий збір" від 08 липня 2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI), оскільки предметом спору є стягнення з Державного бюджету України збитків, завданих протиправною поведінкою суб`єкта владних повноважень, а саме ненарахування компенсації за здане домоволодіння у повному розмірі вартості нерухомого майна, що виплачується за цінами, встановленими на момент припинення права власності. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення, а строк для усунення недоліків продовжено на 5 днів з моменту отримання копії ухвали. При цьому, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, виходив з того, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI, на заявника у даному випадку не поширюється, оскільки предмет позову стосується вимог щодо здійснення перерахунку компенсації за втрачене нерухоме майно та стягнення спричиненої моральної шкоди, а не відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями суб`єкта владних повноважень, як вважає заявниця. 02 лютого 2024 року позивач звернувся із заявою про уточнення позовних вимог позовної заяви та клопотанням про звільнення від сплати судового збору. У клопотанні ОСОБА_1 знову просила суд звільнити її від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI, з урахуванням уточнених вимог. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року суд розглянув клопотання про звільнення від сплати судового збору та роз`яснив, що за відсутності нових підстав для звільнення від сплати судового збору відсутні і підстави для переоцінки висновку суду, сформульованого в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року при розгляді аналогічного клопотання; суд здійснив перерахунок розміру судового збору у зв`язку зі збільшенням позовних вимог та встановив п`ятиденний термін з моменту отримання копії ухвали для надання документа про сплату судового збору. 21 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про зміну (уточнення) підстав позову, в якій стверджує, що внаслідок застосування відповідачем Порядку виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забрудненої території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2009 року №1243, при визначенні розміру компенсації їй спричинена шкода (реальні збитки) у вигляді недоотриманого доходу. Отже предметом цього позову є захист порушених прав шляхом стягнення коштів на відшкодування шкоди внаслідок протиправності дій чи бездіяльності. Вважає, що розмір недоотриманої суми коштів слід визначати як різницю між визначеною боржником сумою компенсації та відшкодовуваною вартістю згідно з положеннями цього Порядку станом на 01 липня 2023 року зданого домоволодіння. При цьому просила суд стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України, на її користь відшкодування шкоди у розмірі 518277,90 грн, завданої протиправними діями Управління соціальної політики Коростенської райдержадміністрації Житомирської області при визначенні суми компенсації за втрачене нерухоме майно внаслідок Чорнобильській катастрофи, а також стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала. Так повертаючи позовну заяву на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що станом на 26 лютого 2024 року недоліки позовної заяви, зазначені, зокрема, в ухвалі Полтавського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року про залишення позовної заяви без руху, не усунуті, так як доказів сплати судового збору у розмірі 5056,38 грн до суду надано не було. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою до Другого апеляційного адміністративного суду. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що предметом спору у цій справі є виключно стягнення шкоди (збитків), завданої протиправними діями органу владних повноважень, протиправність яких встановлена у справі №554/6088/16-а та матеріальна компенсація моральної шкоди за заподіяну шкоду, що відшкодовується за рахунок держави через бюджетну програму КПКВК 3500030. Разом з тим позивачка зазначила, що в межах справи №440/3946/23 ставиться питання застосування положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI, відповідно до якої судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями органу влади, органу місцевого самоврядування. Другий апеляційний адміністративний суд, перевіривши мотиви та доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , у постанові від 03 липня 2024 року дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та залишення ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року без змін. Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги та залишаючи ухвалу суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги ОСОБА_1 фактично стосуються стягнення компенсації, оскільки заявлений позов обґрунтований посиланнями на приписи Порядку виплати компенсації громадянам за втрачене нерухоме майно у разі відселення або самостійного переселення з радіоактивно забрудненої території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2009 року №1243, зокрема на пункт 3 цього Порядку, яким передбачено, що розмір компенсації визначається на момент припинення права власності шляхом проведення суб`єктом оціночної діяльності незалежної оцінки у порядку встановленому Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду. Як на підставу касаційного оскарження позивач покликається на те, що у цій справі ним заявлено лише вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями суб`єкта владних повноважень, протиправність яких встановлена у адміністративній справі №554/6088/16-а, та матеріальна компенсація моральної шкоди за заподіяну шкоду, що підлягає відшкодуванню, на його думку, за рахунок держави та за бюджетною програмою КПКВК 3500030. При цьому ОСОБА_2 продовжує відстоювати позицію про звільнення від сплати судового збору на підставі положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI. Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішують судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Тобто, положення пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI поширюються на конкретні правовідносини, які виникають при відшкодуванні шкоди органом державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронним органом, прокуратурою чи судом у зв`язку незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та лише у поєднанні з вимогами про вирішення публічно-правового спору (наприклад про визнання протиправним рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень). За такого правового регулювання вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка її зумовлює, такий збір сплачується. Аналогічні висновки щодо застосування зазначених норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року у справі №405/8768/18, від 05 березня 2020 року у справі №597/664/18 та від 14 січня 2021 року у справі №205/10899/19. Водночас колегія проаналізувавши зміст судових рішень, а також мотиви і доводи касаційної скарги дійшла висновку, що позивач помилково ототожнює поняття завданої шкоди протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та поняття шкоди, завданої Чорнобильською катастрофою, яка повинна розраховуватися і відшкодовуватися відповідно до положень Порядку №1243. Тобто предмет позову стосується перерахунку компенсації за втрачене нерухоме майно та стягнення спричиненої моральної шкоди, а не відшкодування шкоди завданої самим рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень (відповідача у цій справі), а тому ОСОБА_1 в розумінні пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI не може вважатися звільненою від сплати судового збору у даній справі. Колегія суддів вважає помилковим посилання позивача на ухвалу Октябрського районного суду міста Полтави від 23 квітня 2021 року №554/6088/16-а, яка наведена на підтвердження обґрунтованості вимоги про звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, оскільки таку ухвалу постановлено щодо заяви про визнання протиправною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Народицької районної Державної адміністрації Житомирської області на виконання постанови Верховного Суду від 14 серпня 2020 року по справі №554/6088/16-а, тобто в порядку статті 383 КАС України. Також, Суд вважає необґрунтованим посилання на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 серпня 2021 року у справі №440/5178/20, оскільки обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу та з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування. Так справа №440/5178/20 відрізняється від справи, рішення у якій переглядаються у касаційному порядку, суб`єктним складом (за позовом фізичної особи до Управління Пенсійного фонду України), а також предметом спору (визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України щодо непризначення пенсії; визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії; зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за віком; стягнення моральної шкоди). Крім того, у справі №440/5178/20 вимозі про стягнення моральної шкоди з суб`єкта владних повноважень передувала вимога про визнання протиправною бездіяльності та протиправним рішення такого суб`єкта владних повноважень. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, залишаючи позовну заяву без руху, дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності сплати позивачем судового збору за вимогу щодо стягнення матеріальної і моральної шкоди та, з огляду на невиконання позивачем такого рішення суду, правомірно повернув позовну заяву. Відповідно до положення частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Колегія суддів звертає ухвалу позивача на положення частини першої статті 139 КАС України, якою передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною першою статті 133 КАС України, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Статтею 8 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон №3674-VI) встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували висновки судів. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо, зокрема, суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. У пункті 2 частини другої цієї статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Суд касаційної інстанції зазначає, що оскаржувані судові рішення є слушними, вмотивованими і такими, що ґрунтуються на положеннях процесуального закону, зокрема положеннях пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI та статті 169 КАС України. Правильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення. Зазначені в касаційній скарзі міркування та судження не применшують правильності висновків судового рішення суду апеляційної інстанції. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження. Аналогічного позиція щодо застосування положень пункту 13 частини другої статті 3 Закону №3674-VI висловлена Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 09 вересня 2020 року у справі №202/507/20, від 19 серпня 2021 року у справі №560/6082/21, від 15 липня 2024 року у справі №560/6214/24. Керуючись статтями 169, 248, 328, 329, 333, 355, 359 КАС України, Суд, - УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №440/3946/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціальної політики Коростенської райдержадміністрації про стягнення моральної та майнової шкоди.

2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді О.П. Стародуб С.Г. Стеценко