Ухвала КЦС ВС № 285/4998/21

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2024 року м. Київ справа № 285/4998/21 провадження № 61-10514ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Брониківської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Брониківської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом. Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , після смерті якого лишилось спадкове майно: земельні ділянки, площами 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області. 26 січня 2011 року ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого усе належне йому майно заповів ОСОБА_1 , 1976 року народження, та ОСОБА_3 , 1929 року народження. 27 січня 2021 року ОСОБА_3 відмовилась від спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 . Приватний нотаріус Новоград-Волинського нотаріального округу Люлевич А. І. постановою від 16 вересня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, площами 1,715 га та 1,5056 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, у зв`язку із відсутністю у неї правовстановлюючих документів на вказане майно. Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на земельні ділянки, площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та площею 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, в порядку спадкування за заповітом після смерті діда - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 25 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки, площами 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 вказала, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті діда, а оскільки нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів, позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню. Не погодившись з рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2021 року, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку. Житомирський апеляційний суду ухвалою від 10 липня 2023 рокуапеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2021 року закрив на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. Зняв арешт, накладений ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року, на земельні ділянки, площами 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 власником спірних земельних ділянок, до участі у розгляді справи її залучено не було, а оскаржуваним рішенням порушені її права. На підтвердження своїх доводів ОСОБА_4 додала до апеляційної скарги нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельної ділянки, площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, укладені 04 серпня 2008 року між нею та ОСОБА_2 , а також державні акти на право власності на ці земельні ділянки, видані на її ім`я. Враховуючи те, що вказаними договорами купівлі-продажу земельних ділянок та державними актами про право власності на землю підтверджувалось, що власником спірних земельних ділянок є ОСОБА_4 , апеляційний суд відкрив апеляційне провадження. Житомирський апеляційний суд ухвалою від 03 листопада 2022 року зупинив розгляд справи № 285/4998/21 до розгляду цивільної справи № 285/4831/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Брониківської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинська районна державна адміністрація Житомирської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та державних актів на право власності на земельні ділянки. Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 21 лютого 2023 року у справі № 285/4831/22, яке залишене без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав недійсним державний акт від 01 жовтня 2008 року на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, оформлений від імені Новоград-Волинської районної державної адміністрації на бланку серії ЯД № 557514. Визнав недійсним державний акт від 01 жовтня 2008 року на право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, оформлений від імені Новоград-Волинської районної державної адміністрації на бланку серії ЯД № 557515. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу зазначених земельних ділянок від 04 серпня 2008 року, реєстраційні номери 1028 та 1031, відмовив. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Брониківської сільської ради Новоград-Волинського (Звягельського) району Житомирської області відмовив повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, суд виходив з того, що такі договори є нікчемними, а визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Вказане рішення набрало законної сили та є чинним. З урахуванням того, що спірні земельні ділянки не перебувають у власності ОСОБА_4 , апеляційний суд виходив з того, що оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції її майнові права не порушені, тому апеляційне провадження підлягає закриттю. Оскільки апеляційне провадження у справі закрито, тому підлягають скасуванню заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року. Не погодившись з ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10 липня 2023 року, ОСОБА_4 оскаржила її в касаційному порядку. Верховний Суд постановою від 17 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив частково. Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 липня 2023 року скасував. Справу № 285/4998/21 передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-11934св23). Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції. За таких обставин апеляційний суд помилково послався на судові рішення у справі № 285/4831/22, тому зробив передчасний висновок про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 . Житомирський апеляційний суд постановою від 12 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, враховуючи предмет спору та заявлені позивачкою вимоги, залучення належного співвідповідача до участі у справі має принципове значення, оскільки це пов`язано також і з обранням належних та ефективних способів захисту прав, на захист яких заявлено позовні вимоги. Незалучення належних співвідповідачів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Водночас до касаційної скарги додано клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання мотивоване тим, що на даний час скрутний матеріальний стан не дає можливості ОСОБА_1 сплатити судовий збір у визначеному розмірі за подання касаційної скарги, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 04 липня 2024 року, відповідно до яких сума доходу за період з 1 до 4 кварталу 2023 року становить 14 522,57 грн. Разом з тим, згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Звягельської міської ради від 04 липня 2024 року ОСОБА_1 не перебуває на обліку, жодних видів допомоги не отримує. Також з огляду на зміст довідки Головного управління Пенсійного фону України в Житомирській області, ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фону України в Житомирській області та пенсію не отримує. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 04 липня 2024 року інформація щодо джерел доходу за 1 квартал 2024 року у ОСОБА_1 відсутня. Вирішуючи питання щодо клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору суд виходить з наступного. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Ураховуючи положення статті 6 Конвенції та прецедентну практику ЄСПЛ, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Ураховуючи викладене, наведені заявницею доводи та надані докази свідчать про наявність належних підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку). Касаційна скарга мотивована тим, що передбачене статтею 51 ЦПК України право позивача заявляти клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача або заміну належного відповідача може бути реалізоване лише під час розгляду справи в суді першої інстанції. На стадіях перегляду судових рішень залучення до участі у справі співвідповідача або заміна належного відповідача нормами ЦПК не передбачено. Оскільки заявниця не знала про наявність договорів купівлі-продажу земельних ділянок, вона об`єктивно не мала можливості залучити ОСОБА_4 до участі у справі як співвідповідачку. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 26 січня 2011 року ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого усе належне йому майно заповів ОСОБА_1 , 1976 року народження, та ОСОБА_3 , 1929 року народження. 27 січня 2021 року ОСОБА_3 відмовилась від спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_2 . Приватний нотаріус Новоград-Волинського нотаріального округу Люлевич А. І. постановою від 16 вересня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, площами 1,715 га та 1,5056 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, у зв`язку із відсутністю у неї правовстановлюючих документів на вказане майно. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті діда, а оскільки постановою нотаріуса їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів, вона звернулася до суду та просила задовольнити позовні вимоги. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно зі статтею 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси. Частиною першою статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. У постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зробив висновок: «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків». У постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 0917/443/2012 (провадження № 61-16055св19) Верховний Суд вказав, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках». У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 714/877/15 (провадження № 61-13835св21) Верховний Суд зазначив, що «суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду». Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 , особа, яка не брала участі у справі, зазначала, що вона є власником спірних земельних ділянок, а тому оспорюваним рішенням суду першої інстанції її права порушені. Так, відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 серпня 2008 року ОСОБА_2 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_6 , передав у власність покупцю, а ОСОБА_4 прийняла у власність земельну ділянку, площею 1,17 га, яка розташована на території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЖТ № 072524, виданого Новоград-Волинською районною державною адміністрацією 12 липня 2004 року, зареєстрованого в книзі державних актів на право приватної власності на землю за №01-04-016-00064. Кадастровий номер 1824081701:02:000:0028. Договір зареєстрований в реєстрі за № 1031. На підставі договору від 04 серпня 2008 року, реєстр № 1031, 01 жовтня 2008 року ОСОБА_4 виданий державний акт серії ЯД № 557514 на право власності на земельну ділянку, площею 1,1715 га, яка розташована на території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028. Земельна ділянка була зареєстрована Новоград-Волинською райдержадміністрацією в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010821600162. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04 серпня 2008 року ОСОБА_2 , від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_6 , передав у власність покупцю, а ОСОБА_4 прийняла у власність земельну ділянку, площею 1,51 га, яка розташована на території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства. Земельна ділянка належить продавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії ЖТ № 072539, виданого Новоград-Волинською районною державною адміністрацією 12 липня 2004 року, зареєстрованого в книзі державних актів на право приватної власності на землю за № 01-04-016-00065. Кадастровий номер 1824081701:02:000:0005. Договір зареєстрований в реєстрі за № 1028. На підставі договору від 04 серпня 2008 року, реєстр № 1028, 01 жовтня 2008 року ОСОБА_4 виданий державний акт серії ЯД № 557515 на право власності на земельну ділянку, площею 1,5056 га, яка розташована на території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1824081701:02:000:0005. Земельна ділянка була зареєстрована Новоград-Волинською райдержадміністрацією в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 010821600161. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній на момент відчуження спірних ділянок ОСОБА_2 ) право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20)Велика Палата Верховного Суду вказала, що «особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно». До 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Відповідно до витягів з Державного реєстру правочинів державна реєстрація договорів купівлі-продажу як правочинів відбулася 04 серпня 2008 року. Отже, з 04 серпня 2008 року ОСОБА_4 є власником спірних земельних ділянок, вона не брала участі у справі, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25 листопада 2021 року зачіпає її права та обов`язки, як власника спірних земельних ділянок, а тому відповідно до вимог статті 352 ЦПК України, вона наділена правом на оскарження рішення суду першої інстанції від 25 листопада 2021 року. Предметом заявленого позову є визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 350/1862/19 (провадження № 61-5000св21) Верховний Суд зазначив, що: «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову». Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції послався на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) та в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 303/6418/19 (провадження № 61-16790св20) про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, та виходив з того, що власником спірних земельних ділянок з 04 серпня 2008 року є ОСОБА_4 , яка набула на них право власності на підставі договорів купівлі-продажу, які були укладені між нею та ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_6 , ще до складення ОСОБА_2 заповіту, а тому саме вона як власник спірних земельних ділянок є належним відповідачем у справі. Незалучення належних співвідповідачів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову. Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України визначено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця в касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19)предметом спору є вимоги про визнання договору нікчемним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) предметом спору є вимоги про визнання договору недійсним. Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), згідно з яким на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), є безпідставними, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається не є подібними. Доводи касаційної скарги про те, що оскільки заявниця не знала про наявність договорів купівлі-продажу земельних ділянок, вона об`єктивно не мала можливості залучити ОСОБА_4 до участі у справі як співвідповідачку, колегія суддів відхиляє з огляду на таке. Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Системний аналіз статей 51, 175 ЦПК України свідчить про те, що саме на позивача покладено обов`язок визначити належний склад відповідачів у справі. При цьому суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за пред`явленим позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати відомості про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача або співвідповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин, суд відмовляє у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, зокрема, що апеляційний суд не встановив дійсні фактичні обставини справи щодо набуття ОСОБА_4 у власність спірних земельних ділянок, не заслуговують на увагу, оскільки встановлення дійсних обставин справи можливе за належного складу учасників справи, саме з цих підстав апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції і відмовив у задоволенні позову. Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права. Отже, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим із додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З огляду на зміст касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, скарга є необґрунтованою, Верховний Суд уже викладав у вказаних вище постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною. Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задовольнити. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд її касаційної скарги. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Брониківської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області про визнання права власності на майно в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 12 червня 2024 року. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк