Постанова 4812 № 473/2678/23

15.08.24 22-ц/812/1181/24 Провадження № 22-ц/812/1181/24 П О С Т А Н О В А іменем України 15 серпня 2024 року м. Миколаїв справа № 473/2678/23 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Базовкіної Т.М., Шаманської Н.О., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Підодвірним Тарасом Івановичем, на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 04 червня 2024 року під головуванням судді Рак Л.М. в приміщенні цього ж суду, повний текст судового рішення складений 07 червня 2024 року, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви У травні 2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі ТОВ «Фінансова компанія «Україна», ТОВ «ФК «Україна») звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 04 березня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою ОСОБА_1 був укладений електронний договір №3766262 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 20000 грн із зобов`язанням повернути його зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Згідно з умовами кредитного договору строк кредиту становив 30 днів, який може бути продовжено у порядку та на умовах визначених пунктом 1.4 розділу 4 кредитного договору, дата повернення кредиту 03 квітня 2021 року, процентна ставка становила 1,90 % в день. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачкою за вказаним кредитним договором виконало, надало їй кредит в сумі 20000 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідачки № НОМЕР_1 , однак відповідачка свої зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконала, а також не уклала угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв`язку з чим відповідно до пункту 4.3 кредитного договору його було автопролонговано, а строк користування кредитом був продовжений на 90 календарних днів поспіль. Надалі відповідачка оплати за кредитним договором не здійснювала. 21 червня 2022 року ТОВ «Авентус Україна» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» право грошової вимоги за вказаним кредитним договором, про що відповідачку було повідомлено шляхом направлення повідомлення на її електронну пошту, зазначену нею при укладенні кредитного договору. Через те, що відповідачка своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором не виконала, у неї перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 84702 грн 18 коп., з яких: 20000 грн заборгованість по основному боргу (тілу кредиту), 45600 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 16465 грн 60 коп. інфляційні втрати та 2636 грн 58 коп. 3% річних. Посилаючись на те, що відповідачка ухиляється від добровільного погашення боргу, позивач просив стягнути з неї на його користь вказану суму заборгованості за кредитним договором, інфляційні втрати та 3% річних. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2024 року позов задоволений. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» в рахунок заборгованості за кредитним договором № 3766262 від 04 березня 2021 року 65600 гривень, з яких: 20000 грн заборгованість по основному боргу, 45600 грн заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 16465 грн 60 коп. інфляційних втрат, 2636 (дві тисячі шістсот тридцять шість) грн 58 коп. 3% річних, а всього 84702 гривні 18 копійок. Крім того, суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» 2684 грн судового збору та 8000 грн витрат на правову допомогу. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, оскільки позивач свій процесуальний обов`язок виконав, надав суду докази на підтвердження факту укладення з відповідачкою кредитного договору та розрахунок заборгованості, який умовам цього договору відповідає, надав докази переходу до нього права вимоги у вказаному зобов`язанні, а відповідачка жодним доказом наведеного не спростувала. Витрати на правову допомогу підтверджуються договором про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, ордером на надання правничої (правової) допомоги, звітом про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, рахунком на оплату по замовленню № 19/05 від 19 травня 2023 року, платіжною інструкцією від 19 травня 2023 року № 434 про сплату адвокатських послуг. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник відповідачки адвокат Підодвірний Т.І., посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність рішення суду фактичним обставинам справи, ухвалення рішення без врахування сталої практики Верховного Суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Узагальненні доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодного доказу, що нібито укладення договору від 04 березня 2021 року № 3766262 відбувалось в порядку визначеному чинним законодавством. Позивач мав би надати докази, що саме відповідачка реєструвалась в ЕС «кредиторів». Позивачем не надані докази, як саме проводилась ідентифікація особи та не надано доказів такої ідентифікації. Апелянт зазначає, що доказів укладення договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано. Наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом, оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» та не є належним доказом укладення договору оренди майна з правом викупу між сторонами. Одночасно не можна перевірити підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем. Адже тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису первісного кредитора можуть слугувати доказом таких фактів. Апелянт посилається на те, що належними та допустимими доказами, які могли б підтвердити отримання відповідачкою коштів є первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які встановлюють розмір заборгованості. Відповідно до статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій є такі як платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер. Апелянт вказує, що позивачем не надано жодного належного доказу перерахування коштів та отримання таких коштів відповідачкою, так само як і перерахування відповідачкою на користь ТОВ «Авентус Україна». Належними доказами, які підтверджують перерахування відповідачці певної суми від ТОВ «Авентус Україна» можуть бути виключно первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Матеріали справи містять довідку ТОВ «ФК «Контрактовий дім» та розрахунок заборгованості. Однак, на думку апелянта, вона не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». В цій довідці відсутня інформація щодо особи отримувача коштів, підстави перерахування коштів відповідачці, повного карткового рахунку на який було перераховано кошти, що унеможливлює ідентифікувати особу отримувача. Апелянт зазначає, що розрахунок заборгованості є відображенням міркувань позивача, не визнається відповідачем у повному обсязі та не відповідає вимогам до первинних облікових бухгалтерських документів, а тому не може бути належним та допустимим доказом отримання відповідачкою коштів та наявності будь якої заборгованості. Також апелянт зазначив, що відповідачка не заперечує проти можливості здійснення 04 березня 2021 року переказу на картку № НОМЕР_2 у сумі 20000 грн. Однак без належних та допустимих доказів того, що кошти були перераховані саме ТОВ «Авентус Україна» та саме на виконання умов кредитного договору № 3766262, таке зарахування не може свідчити про отримання відповідачкою кредитних коштів. Узагальненні доводи інших учасників справи На вказану апеляційну скаргу від ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» надійшов відзив, в якому представник позивача заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що доводи апелянта не відповідають дійсності та вимогам чинного законодавства, просить оскаржуване рішення залишити без змін. Представник позивача у відзиві зазначає, що кредитний договір укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 повністю відповідає вимогам чинного законодавства України. Оформлюючи кредитний договір, відповідач заходить на Веб-сайт ТОВ «Авентус Україна», реєструється та створює електронний кабінет (доступ до якого має тільки відповідач), в якому йому надходить текст кредитного договору та де він має змогу ознайомитися з Правилами, Паспортом споживчого кредиту, тощо. А тому 04 березня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих вимог та укладено електронний договір про надання споживчого кредиту. Також вказує, що оскільки ТОВ «Авентус Україна» не є банківською установою, то позбавлене можливості відкривати будь-які рахунки для клієнтів і формувати платіжні доручення та виписки за такими рахунками. А тому наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредитному договору, який сформований як документ товариства, є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості. Зазначає, що переказ коштів по спірному кредитному договору був здійснений шляхом перерахування на банківську картку, яку відповідачкою вказано особисто в заяві на отримання кредиту та підтверджується копією довідки платіжного провайдера, який має відповідну ліцензію НБУ на здійснення переказів коштів у національній валюті без відкриття рахунків та внесений в Державний реєстр фінансових установ. Платіжна банківська картка містить захищені та притаманні лише конкретній особі обов`язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Крім того, за період з 01 квітня по 16 вересня 2021 року відповідачка здійснювала оплату на рахунок кредитора. Оскільки відповідачка свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення креиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв`язку із чим згідно з умовами цього договору, кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом був продовжений на 90 днів поспіль. Нарахування відсотків за користування кредитними коштами здійснювалось в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору. На вказаний відзив від представника відповідачки надійшла відповідь, в якій представник зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, а оскаржуване рішення необґрунтованим. В матеріалах справи немає жодної квитанції, з якої б вбачалась оплата відповідачкою коштів на користь ТОВ «Авентус Україна», чи на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна». А розрахунок заборгованості не може бути доказом ні наявності заборгованості, ні сплати відповідачкою будь якої суми коштів. На вказану відповідь на відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надійшло заперечення, в якому представник зазначав, що підписуючи договір, позичальник погодилася на укладення договору саме такого змісту, що фактично нівелює усі доводи стосовно невідповідності умов договору без достатніх на це доказів. Сторонами погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого сторонами строку. Нараховані відсотки не носять штрафного характеру, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту, розмір яких визначався договором. 2.

Мотивувальна частина Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову, яка є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 15 серпня 2024 року, датою ухвалення рішення є 15 серпня 2024 року. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого. Предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення з відповідачки заборгованість за тілом кредиту по кредитному договору, укладеному в електронній формі. За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі. З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19. За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію". Закон України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII). Згідно із ч. 6 ст.11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилами ч. 8 ст.11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Частиною першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом встановлено, що 04 березня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна», з одного боку, та ОСОБА_1 , з другого боку, за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи був укладений договір про надання споживчого кредиту № 3766262, за умовами якого товариство надало відповідачці кредит у сумі 20000 грн строком на 30 днів під 693,5% річних за стандартною ставкою (1,90 % в день), з можливістю подальшої пролонгації відповідно до пунктів 4.2, 4.3 Договору (а.с. 11-16). Зазначений кредитний договір було укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на їх сайті: https://creditplus.ua/ru/documents. Підписання договору було здійснено одноразовим ідентифікатором «М966546», який був відправлений 04 березня 2021 року позичальниці на номер мобільного телефону НОМЕР_3 , і який був введений/відправлений позичальницею 04 березня 2021 року об 11:22:40 год, що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, у відповідності до вимог ч.ч. 6 та 8 ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 14). Згідно з повідомлення ТОВ "Фінансова компанія "Контрактовий дім" № 2047 від 29 червня 2022 року про успішність операції, згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 08 липня 2020 року, 04 березня 2021 року о 11:23 було перераховано 20000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої надані ОСОБА_1 . первісному кредитору з метою отримання кредиту, що відповідає пункту 2.1. кредитного договору (а.с. 17). На запит суду щодо належності платіжної картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ), а також підтвердження факту зарахування 04 березня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_1 банком-емітентом АТ КБ «ПриватБанк» коштів на суму 20000 грн від ТОВ «Авентус Україна», АТ КБ «ПриватБанк» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_2 , на яку 04 березня 2021 року був здійснений переказ коштів на суму 20000 грн (а.с. 137). Із наданої позивачем картки обліку договору № 3766262 від 04 березня 2021 року вбачається, що за період з 4 березня 2021 року по 20 червня 2022 року ОСОБА_2 неодноразово сплачувала заборгованість по процентам на загальну суму 71554 грн., останній платіж здійснила 16 вересня 2021 року, а розмір загальної заборгованість становить 65600 грн, з яких: 20000 грн заборгованість по основному боргу (тіло кредиту). Отже, матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідачка у передбачений договором строк кредит не повернула. Аналогічні висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20. Тому доводи представника відповідачки про те, що доказів укладення договору, який за формою відповідає вимогам цивільного законодавства, позивачем не надано, а наявна у матеріалах справи копія договору не може вважатись електронним документом, а також те, що ОСОБА_1 не укладала спірний договір та не отримувала кредитних коштів, є необґрунтованими та такими, що суперечать наявним у справі доказам. Щодо періоду нарахування та розміру заборгованості по кредиту. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України). У справі, яка переглядається, сторони домовились, що строк дії договору становить 30 днів, пунктом 4 вказаного договору визначений порядок пролонгації строку кредиту. Сторони домовилися, що у випадку, якщо у Споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до пунктів 4.2.2-4.2.4 договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (п.4.3.1). Споживач дає згоду на автопролонгацію строку кредиту на умовах, передбачених в п.п. 4.3.1 Договору. Споживач вважається таким, що прострочив повернення кредиту, якщо після закінчення періоду автопролонгації у споживача наявна заборгованість за кредитом та не відбулося продовження строку кредиту за ініціативою споживача, у порядку передбаченому п.4.2. Договору (п. 4.3.2). Згідно зі статтею 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Позивачем наданий поденний розрахунок заборгованості (карта обліку договору), який узгоджується з умовами договору споживчого кредиту і є достатнім та допустимим доказом розміру заборгованості відповідачки за цим договором. Так, умовами договору споживчого кредиту передбачено нарахування відсотків після місячного строку дії договору, оскільки умовами договору передбачено його автоматичну пролонгацію. Враховуючи, що відповідачка щомісячно здійснювала погашення заборгованості по процентам, останній платіж погашення боргу по процентам в розмірі 11400 грн. відповідачка здійснила 16 вересня 2021 року, апеляційний суд вважає, що проведення пролонгації строку кредиту, а також нарахування позивачем процентів по 14 січня 2022 року, тобто 30 + 90 днів після останнього платежу, відповідає умовам пункту 4 Договору. Отже апеляційний суд погоджується з нарахованим позивачем загальним розміром заборгованості по тілу кредиту на процентам в сумі 65600 грн. Водночас, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення з 15 січня 2022 року по 19 травня 2023 року, є помилковим. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Відтак, позивач має право вимагати 3% річних лише за період з 15 січня 2022 по 23 лютого 2022 року. Нарахування 3% річних за порушення грошового зобов`язання за цей період розраховується наступним чином: сума заборгованості 65600 грн х 3%=1968 : 365=5,39 грн х 40 днів прострочення (за період з 15 січня 2022 року по 23 лютого 2022 року). Отже розмір 3 % річних становить 215,67 грн. При розрахунку інфляційної складової апеляційний суд враховує методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць, викладених у пунктах 25-26 мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19. Так, враховуючи, що прострочення відповідача у лютому 2022 року тривало з 1-го по 23-е число, тобто 23 дні, що становить більше півмісяця (> 15 днів), та з урахуванням математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, заокруглюється до одного місяця. Відтак, за неповний місяць прострочення відповідача у лютому 2022 року нараховується інфляційна складова боргу, виходячи з індексу інфляції у лютому 2022 року. За розрахунком позивача розміру інфляційних втрат складає 1049,60 грн. Заперечень щодо такого розрахунку відповідачка не надала. Враховуючи викладене, загальний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача, складає 66865,27 грн. (65600+ 1049,60 +215,67) Оскільки суд першої інстанції не звернув на вказане вище належної уваги, рішення суду підлягає зміні на підставі пункту 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, із зменшенням розміру заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача, з 84702,18 грн. до 66865,27 грн. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Також рішення підлягає зміні в частині розподілу судових витрат у вигляді судового збору на підставі частини 13 статті 141 ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з частиною 10 статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином, з урахуванням судових витрат, сплачених позивачем при подачі позовної заяви 2684 грн, та сплачених відповідачкою при подачі апеляційної скарги 3220,80 грн, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги (пропорційність задоволених позовних вимог 79 % та задоволених вимог апеляційної скарги 21 %), з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню різниця суми судового збору, яку покладено на кожну із сторін, у розмірі 1444 грн (2120,36 676,37). Щодо витрат на правову допомогу. Суд стягнув з відповідачки на користь позивача 8000 грн витрат на правову допомогу. Апеляційний суд вважає, що такий розмір є завищеним з огляду на таке. Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним, зокрема, з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Вказаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19). Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження 14-26цс21), а також у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 757/60277/18ц. Із матеріалів справи вбачається, що 07 липня 2022 року між ТОВ "ФК "Фінтранс Україна" в особі директора ОСОБА_3 та адвокатом Крюковою М.В. укладений договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 (а.с.38-39). Згідно з звітом про надання правової допомоги згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, ТОВ "ФК "Фінтранс Україна" в особі директора ОСОБА_4 та адвокат Крюкова М.В. підписали звіт про надання правової допомоги і підтвердження того, що згідно з умовами Договору № 07/07-2022 про надання правової допомоги від 07 липня 2022 року ОСОБА_5 надала, а ТОВ "ФК "Фінтранс Україна" отримало правову допомогу, яка полягає в зборі та аналізі доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, складення та подання до суду позовної заяви в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором (8 год) 8000 грн (а.с. 41) Відповідно до рахунку на оплату по замовленню № 19/05 від 19 травня 2023 року вартість послуг адвоката Крюкової М.В. зі збору та аналізу доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості 2000 грн, складення та подання до суду позовної заяви в справі про стягнення заборгованості за кредитним договором - 5000 грн та подання до суду позовної заяви в інтересах позивача 1000 грн (а.с.42). Як убачається з копії платіжної інструкції № 434 від 19 травня 2023 року, ТОВ "ФК "Фінтранс Україна" проведено оплату послуг адвоката Крюкової М.В. на суму 8000 грн (а.с.43). Заперечуючи щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, представник відповідачки зазначав, що витрати позивача на правову допомогу, які поніс позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції не є співмірними із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Вважає, що судова справа не є дуже складною для представника позивача, оскільки для нього ця справа є типовою. Таким чином, враховуючи приписи частини четвертої статті 137 ЦПК України щодо врахування співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, з огляду на рівень складності справи та ціни позову, а також типовість таких позовних заяв, з урахуванням засад розумності та справедливості у контексті обсягу заперечень, наданих відповідачкою, апеляційний суд вважає, що з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Щодо витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заявив про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді у розмірі 8000 грн. Вказана заява обґрунтована складністю цієї справи, а також тим, що позивачем документально підтверджені та доведені витрати на правову допомогу, а тому, на їх думку, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат. При цьому представник позивача посилалася на позицію Великої Палати Верховного Суду щодо того, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а тому суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Крім того, адвокат Крюкова М.В. надала орієнтований розрахунок витрат на адвокатські послуги при розгляді справи у апеляційному суді, а саме, правова експертиза документів та складання відзиву на апеляційну скаргу та подання до суду відзиву на апеляційну скаргу (4 год) 8000 грн. У відповіді на відзив представник відповідачки заперечував про стягнення витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що витрати, які поніс або понесе позивач під час розгляду справи, не є співмірним із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт. Колегія суддів вважає, що вказану заяву представника позивача необхідно задовольнити частково з таких підстав. Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Частиною 5 статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Заперечуючи проти заявленого розміру витрат на правову допомогу, представник відповідачки зазначав, зокрема, що дана цивільна справа не є дуже складною для представника позивача, оскільки як вбачається із наданого останнім акту виконаних робіт, для представника позивача ця справа є типовою. Як вбачається із матеріалів справи, адвокатом Крюковою М.В. був підготовлений і поданий відзив на апеляційну скаргу обсягом 7 сторінок (а.с. 192-198). Однак, з огляду на те, що такі витрати у сумі 8000 грн є неспівмірними із складністю проведеної адвокатом роботи у суді апеляційної інстанції, наданим адвокатом обсягом послуг у апеляційному суді, затраченим ним часом на надання таких послуг (написання відзиву на апеляційну скаргу не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат була обізнаною про позицію відповідача; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення становить надмірний тягар для відповідачки, що суперечить принципу розподілу таких витрат, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 500 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції. Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Підодвірним Тарасом Івановичем, задовольнити частково. Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 04 червня 2024 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 66865,27 грн, а також судовий збір у розмірі 1444 грн та 4500 грн витрат на правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. ГоловуючийІ.В. Лівінський СуддіТ.М. Базовкіна Н.О. Шаманська Повне судове рішення складене 15 серпня 2024 року.