Постанова 4824 № 372/1555/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи 372/1555/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/12169/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Фінагеєва І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 серпня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф., секретар - Черняк Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Виконавчий комітет Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року, встановив: у квітні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив позбавити відповідачку батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посилаючись на те, що вона ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилалась на те, що він та відповідачка є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначав, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не цікавиться життям дітей, не піклується про стан їх здоров`я, фізичний, моральний та духовний розвиток. Вказував, що з листопада 2019 року відповідачка не бере участі у вихованні та утриманні дітей, а останній раз діти спілкувались з матір`ю у жовтні 2020 року. Звертав увагу на те, що вироком Деснянського районного суду м.Києва від 23 грудня 2023 року ОСОБА_2 визнано винною у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 187 КК України та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі на сім років з конфіскацією майна. За таких обставин просив суд позбавити відповідачку батьківських прав відносно доньок. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що відповідачка тривалий час ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей. Вказує, що відповідачку було засуджено за вчинення злочину, що характеризує її особистість, як таку, що становить загрозу для дітей, для їх здоров`я та психічного розвитку. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»). Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. При зверненні до суду з позовом на підтвердження своїх позовних вимог позивачем було надано: копії свідоцтв про народження дітей; власну характеристику з місця роботи; довідку про виплачену позивачу заробітну плату за 2022 рік; характеристики з місця навчання дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; довідки Хотівського академічного ліцею ім.Левка Лук`яненка про участь батьків у житті дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; довідки, видані медичним закладом ТОВ «Ладістен Клінік» про перебування ОСОБА_4 на лікуванні зі встановленим діагнозом «Ахондроплазія»; розпорядження Києво-Святошинської державної адміністрації Київської області від 09 жовтня 2020 року про визначення місця проживання дітей з батьком; акт про обстеження умов проживання дітей від 18 січня 2023 року; висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , затверджений рішенням Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 23 лютого 2023 року; адміністративного матеріалу та протоколу про адміністративне правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2 ; роздруківку з ЄДРСР вироку Деснянського районного суду м.Києва від 23 грудня 2022 року. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 2007 року, а рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 10 лютого 2022 року шлюб було розірвано. У шлюбі народились ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками яких є позивач та відповідачка. Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 09 жовтня 2020 року №748 місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було визначено разом з батьком, ОСОБА_1 . Рішенням Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області від 23 лютого 2023 року №6 було затверджено висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_8 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . З вказаного висновку вбачається, що 18 січня 2023 року працівниками служби у справах дітей та сім`ї Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області було проведено обстеження умов проживання сім`ї та встановлено, що умови проживання дітей добрі, в будинку облаштовані робочі місця для дистанційного навчання дітей в умовах карантинного та воєнного стану, є окремі ліжка, книги, іграшки, а також створенні гарні умови для комфортного проживання, всебічного розвитку та проведення дозвілля. Згідно характеристик та довідок Хотівського академічного ліцею ім. Левка Лук`яненка від 11 листопада 2022 року № 232, 233, вихованням дітей займається батько. Мати не бере участь у вихованні дітей, не цікавитись їх фізичним духовним та моральним розвитком, не спілкується з вчителями, не відвідує батьківські збори. ОСОБА_4 є дитиною з особливими потребами, інвалід ІІ групи з дитинства. У вересні 2020 року Києво-Святошинським ВП ГУ НП України в Київській області складено протокол та направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (психологічне та фізичне насильство над дітьми). Постановою Києво-Святошинського суду Київської області від 19 січня 2021 року провадження по справі № 369/113378/20 закрито у зв`язку з закінченням терміну притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення. З довідки ДУ «Київський слідчий ізолятор» МЮ України від 24 жовтня 2023 року №08/278-К-278 вбачається, що ОСОБА_2 засуджена Деснняський районним судом м.Києва за ч. 3 ст. 187 КК України до семи років позбавлення волі, взята під варту 02 листопада 2020 року, з 04 листопада 2020 року по теперішній час утримується в ДУ «Київський слідчий ізолятор» МЮ України (а.с.88). Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19). Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача. В даному випадку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні. Надані позивачем до суду докази, зокрема характеристики та довідки зі школи, медична документація, стосуються періоду після взяття відповідачки під варту. Апеляційний суд звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування є таким, що має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей (постанова Верховного Суду від 15 квітня 2021 року (справа № 243/13192/19-ц). В даному випадку висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер, не містить посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав, яка перебуває під вартою та не має можливості брати безпосередню участь у вихованні дітей. Факт взяття відповідачки під варту 02 листопада 2020 року є об`єктивною причиною, що унеможливлює виконання нею своїх батьківських обов`язків з вказаного часу. Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 08 червня 2022 року (справа № 362/4847/20). Особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року, справа № 320/5094/19). Сам по собі факт перебування відповідачки під слідством щодо скоєння кримінального правопорушення, яке не пов`язане з дітьми сторін, не є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав відносно доньок. Доказів на підтвердження ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей до моменту взяття її під варту матеріали справи не містять. Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. Пунктом 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2021 року (справа №459/3411/18). В даному випадку судом першої інстанції, як і судом апеляційної інстанції, не встановлено виключних обставин, які свідчили б про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її доньок ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, перевірено докази, зроблені висновки відповідають обставинам справи, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 14 серпня 2024 року. Головуючий Судді