Постанова 4824 № 369/9284/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 369/9284/23 № апеляційного провадження: 22-ц/824/5491/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Фінагеєва І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Мазурик О.Ф., Желепи О.В., секретар - Черняк Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Сенс-Банк», приватний виконавець виконавчого округу Київської області Крегул Іван Іванович, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року, встановив: у червні 2023 року скаржник звернулась до суду зі скаргою, у якій просила визнати протиправними рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. та скасувати прийняті ним у виконавчому провадженні №71967403 постанови про відкриття виконавчого провадження, про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника, а також постанови про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні, про розмір мінімальних витрат у виконавчому провадженні та про визначення розміру додаткових витрат у виконавчому провадженні. В обґрунтування скарги посилалась на те, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10609/13-ц боржника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , було замінено на його правонаступників - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в межах вартості майна, прийнятого у спадщину. Вказувала, що спадкове майно нею не отримувалось, а тому виконавчі дії вчинені незаконно. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року у задоволенні скарги було відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, скаржник подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача АТ «Сенс Банк» - Тавлуй О.М. просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду зі скаргою на дії приватного виконавця, ОСОБА_1 посилалась на те, що 10 червня 2023 року їй стало відомо про те, що 06 червня 2023 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з неї, як правонаступника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь АТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс-Банк», заборгованості в розмірі 8 317 730 грн. 64 коп. Вказувала, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду м.Києва від 27 грудня 2022 року було замінено боржника ОСОБА_2 на його правонаступників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в межах вартості майна, прийнятого у спадщину. Зазначала, що спадщина нею отримана не була, а тому вона не може бути боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з чим просила визнати рішення та дії приватного виконавця неправомірними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на належне їй майно та стягнення основної винагороди та витрат виконавчого провадження. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року у задоволенні скарги було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що скаржником не доведено, що дії приватного виконавця в межах здійснення виконавчого провадження були вчинені з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження». Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по кредиту в розмірі 8 317 730 грн. 64 коп. та судовий збір у розмірі 3441 грн. 07 серпня 2014 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було видано виконавчий лист на виконання вищевказаного рішення. 20 травня 2015 року держаним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Київській області Венгель Ю.Ю. було відкрито виконавче провадження №47616420 на підставі виконавчого листа №2/369/4284/13 від 07 серпня 2014 року. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 27 грудня 2022 року, яка була залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 березня 2023 року, боржника ОСОБА_2 у справі №369/10609/13 за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було замінено на його правонаступників ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Судом встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент смерті разом з ним проживали його дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_3 , які є спадкоємцями першої черги та фактично прийняли спадщину, оскільки про відмову від неї не заявляли. Постановою Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Охріменко Н.М. від 05 червня 2023 року (на підставі заяви АТ «Сенс Банк» від 31 травня 2023 вих. №21934-74/2023 про повернення виконавчого документа стягувачу та п.1 частини першої ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження»), виконавчий документ повернуто стягувачу. За даними автоматизованої системи виконавчого провадження 06 червня 2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області від 06 червня 2023 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа Банк», яке змінило назву на АТ «Сенс Банк», заборгованості за кредитним договором(ВП №71967403). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 06 червня 2023 року визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 100 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 06 червня 2023 року стягнуто з боржника основну винагороду приватного виконавця в розмірі 832117 грн. 16 коп. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 06 червня 2023 року визначено розмір додаткових витрат виконавчого провадження в розмірі 894 грн. 61 коп. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 06 червня 2023 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 9154283,41 грн. Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Крегула І.І. від 06 червня 2023 року накладено арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунку (вкладах) чи на зберіганні у банківських установах та належать боржнику у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 9 154 283 грн. 41 коп. При зверненні до суду зі скаргою скаржник вказувала, що відкриття виконавчого провадження та вчинення виконавчих дій передчасним, оскільки майно після смерті ОСОБА_2 нею не успадковане. Фактично скаржник не погоджується з тим, що вона має бути правонаступником боржника в його зобов`язанні, тоді як посилань на порушення приватним виконавцем норм Закону України «Про виконавче провадження» скарга не містить. Доводи апеляційної скарги про те, що приватним виконавцем не було вчинено дій з виявлення та встановлення факту отримання в натурі спадкового майна ОСОБА_1 , що свідчить про порушення ним норм чинного законодавства, не можуть бути підставою для задоволення скарги. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. За змістом ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок/електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Положеннями ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. В даному випадку матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що приватним виконавцем було порушено порядок вчинення ним виконавчих дій. При зверненні до суду зі скаргою скаржником не було надано доказів на підтвердження того, що нею було заявлено про відмову від прийняття спадщини. Також скаржником не надано доказів на підтвердження того, що в ході здійснення виконавчих дій було арештовано майно, яке є власністю ОСОБА_1 та не входить до переліку спадкового майна, в межах обсягу якого вона є правонаступником боржника. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що скаржник ОСОБА_1 не позбавлена права звернутись до приватного виконавця для з`ясування обставин та встановлення обсягу спадкового майна, на яке може бути звернуто стягнення. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що скаржник фактично не погоджується з тим, що вона є такою, що прийняла спадщину, тоді як вказані обставини вже були встановлені судом в ході розгляду заяви стягувача про заміну боржника його правонаступниками. У ч. 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00, § 23). Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу суду слід залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 жовтня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 19 лютого 2024 року. Головуючий Судді