Постанова 4811 № 458/642/23

Справа № 458/642/23 Головуючий у 1 інстанції: Ференц Р.І. Провадження № 22-ц/811/395/24 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 липня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , представника АТ «Перший Український міжнародний банк» Анохіної О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року,- ВСТАНОВИВ: у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання недійсними умов кредитного договору. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 20 січня 2021 року між нею та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» укладено кредитний договір № 1001793371801, за умовами якого їй надано споживчий кредит у розмірі 43526,00 грн. строком на 36 місяців з процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 0.010 % річних; 15 червня 2021 року між нею та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» укладено кредитний договір № 1001898450601, за умовами якого їй надано споживчий кредит у розмірі 60001,00 грн. строком на 36 місяців з процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 0.010 % річних; 06 вересня 2021 року між нею та Акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» укладено кредитний договір № 1001961216201, за умовами якого їй надано споживчий кредит у розмірі 40001,00 грн. строком на 24 місяці з процентною ставкою за користування кредитними коштами, що становить 0.010 % річних. Умови договорів передбачають додаткову сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2.99 % річних від суми кредиту, однак відповідач не повідомив її, які саме послуги надаються їй за цю плату, що вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, а відтак, такі умови договору є несправедливими. Зазначає, що банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Вказує, що положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними, а факт обізнаності споживача про такий обов`язок не спростовує протиправність відповідних положень кредитного договору та їх невідповідність вимогам Закону України «Про споживче кредитування». З наведених підстав просить: -визнати недійсними умови у пункті 5 та інших пунктах заяви від 20 січня 2021 року за № 1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 року за № 1001961216201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості та частково недійсними графіки щомісячних платежів за кредитним договором в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, з моменту його укладення; -зобов`язати АТ «ПУМБ» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за кредитним договором на підставі заяви від 20 січня 2021 року за № 1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 року за № 1001961216201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з часу укладення, повернувши ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про визнання недійсними умов кредитного договору відмовлено. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,в апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що банк має надати споживачу за визначеною формою детальний розрахунок усіх складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів, включно з передбаченою у договорі комісією за обслуговування, за кожним платіжним періодом. НА думку апелянта відповідач не наділений правом на стягнення з позичальника плати (комісії) за обслуговування кредитної заборгованості, встановленої в договорі, підписаному сторонами, оскільки такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник, а є наслідком реалізації банком прав та обов`язків за кредитним договором. Вважає, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отримання яких він до кредитодавця фактично не звертався, а нарахована плата за обслуговування кредиту є нікчемною, оскільки такі послуги банку за законом повинні надаватися безоплатно. Вказує, що положеннями Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, в порядку та на умовах, передбачених договором, про споживчий кредит безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості, а також іншу інформацію, надання якої передбачено Законом України «Про споживче кредитування», іншими актами законодавства, а також договорами про споживчий кредит. Суд не врахував, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», є нікчемними. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника АТ «Перший український міжнародний банк» Анохіної О.О. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України). Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини у сфері споживчого кредитування. 20.01.2021 року позивачкою ОСОБА_1 підписано заяву № 1001793371801 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк», згідно якого позивачці надано споживчий кредит у розмірі 43526,00 грн строком на 36 місяців, процентна ставка річних 0,010%, комісія за обслуговування кредитної заборгованості 2,99%. 15.06.2021 року позивачкою ОСОБА_1 підписано заяву № 1001898450601 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк», згідно з якою позивачці надано споживчий кредит у сумі 60001,00 грн строком на 36 місяців з процентною ставкою у розмірі 0,01% річних та комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2,99%. 06.09.2021 року позивачкою ОСОБА_1 підписано заяву №1001961216201 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб акціонерного товариства «Перший Український міжнародний Банк», згідно з якою позивачці надано споживчий кредит у сумі 40001,00 грн строком на 24 місяці, процентна ставка річних 0,010%, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 2,99%. Судом першої інстанції встановлено, що при укладанні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦПК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. З огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У відповідності до Преамбули публічної пропозиції АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб визначено, що АТ «ПУМБ» відповідно до ст. 641 Цивільного кодексу України оголошує публічну пропозицію на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб з метою надання банківських послуг, умови і порядок надання яких визначені у публічній пропозиції. Ця публічна пропозиція розміщена на сайті АТ «ПУМБ», набирає чинності з дати, визначеної на її першій сторінці, та є чинною до дати розміщення (оприлюднення) на Сайті Банку заяви про її відкликання в цілому чи в частині або внесення змін до публічної пропозиції. Публічна пропозиція, в об`єм якої входить інформація і доводиться до відома позичальника стосовно «Умов (параметрів) вкладів», «Умови надання та обслуговування «Автоматичного овердрафту з фіксованою сумою» та «Автоматичного овердрафту», «Умови надання та обслуговування «Кредитної картки з пільговим періодом та сервісом оформлення покупок «Сплачуй частинами», «Умови надання та обслуговування «Кредитної картки з пільговим періодом та сервісом оформлення покупок «Сплачуй частинами», тарифи банку, а також оформлені клієнтами заяви на приєднання до договору складають єдиний документ - договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб». Акцепт публічної пропозиції (приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб) здійснюється фізичними особами у місцях надання банком послуг на підставі ст. 634 Цивільного кодексу України шляхом оформлення заяви на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб за умови подання документів і відомостей, необхідних для з`ясування особи, суті діяльності та фінансового стану. Приєднання фізичних осіб до договору свідчить про повне і безумовне прийняття публічної пропозиції банку на укладення договору. Клієнт не може запропонувати банку свої умови договору. Судом встановлено, що позивачка, з метою отримання банківських послуг, ознайомилася з публічною пропозицією на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, подавши необхідні документи і відомості, необхідні для встановлення особи, внаслідок чого підписала з відповідачем заяву № 1001793371801, заяву № 1001898450601, заяву №1001961216201, які є договором приєднання, і даний документ містить усі умови кредитного договору і підписанням цієї заяви підтвердила, що приймає публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладання договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, ОСОБА_1 згідна з тарифами банку, всі умови зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, підтвердила отримання примірника заяви від 20.01.2021 року, 15.06.2021 року, 06.09.2021 року. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписані між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем заяви є договорами приєднання, і дані документи містять усі умови кредитного договору, і що позивачка ОСОБА_1 отримала повну інформацію стосовно умов кредитування згідно вимог ч.3 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування». Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з позовом про визнання частково недійсними умов договору про споживчий кредит в частині комісії за обслуговування кредитної заборгованості, оскільки вважає нікчемним пункту 5 договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, а тому просить суд зобов`язати АТ «Перший український міжнародний банк» здійснити перерахунок заборгованості, зарахувавши сплачену комісію за обслуговування кредитної заборгованості за весь період в рахунок сплати відсотків за користування кредитом, визнати недійсними умови кредитного договору, визнати недійсними умови у пункті 5 та інших пунктах заяви від 20 січня 2021 року за №1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 за № 1001961216201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості та частково недійсними графіки щомісячних платежів за кредитним договором в частині сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості, як незаконну комісію банку за обслуговування кредитної заборгованості, з моменту його укладення, а також зобов`язати відповідача здійснити перерахунок платежів, здійснених нею за кредитними договорами на підставі заяви від 20 січня 2021 року за № 1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 за № 1001961216201 на приєднання до договорів комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з часу укладення, повернувши їй надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Зі змісту кредитних договорів на підставі заяви від 20 січня 2021 року за №1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 за № 1001961216201 на приєднання до договорів комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, вбачається, що розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості за заявою від 20 січня 2021 року за № 1001793371801 становить 2.99%, за заявою від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 2.99%, що становить 1794.03 грн. щомісячно, за 36 місяців становить 64585.08 грн.; та за заявою від 06 вересня 2021 року № 1001961216201 - розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості становить 4.99 %, що становить 1996.05 грн. щомісячно, за 24 місяці кредитування 47905.2 грн. Умовами згаданих вище договорів також передбачена сплата позичальником процентної ставки, що становить 0.01% річних. Слід зазначити, що умови кредитних договорів на підставі заяви від 20 січня 2021 року за № 1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 за № 1001961216201 на приєднання до договорів комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, передбачають сплату позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості, однак умови договорів не містять інформації, що в себе включає ця комісія, за які конкретно послуги, надані банком, стягується комісія в такому великому розмірі. В суді апеляційної інстанції представник банку не надала суду такої інформації, не пояснила за які послуги банку передбачена комісія за обслуговування кредитної заборгованості, і чи ці послуги є тими послугами, що передбачені законом України «Про захист прав споживачів», як послуги, за які дозволяється встановлювати комісію за обслуговування кредитної заборгованості. Відповідно до пункту 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства. Поняття зобов`язання належить до фундаментальних понять доктрини цивільного права. Розумне тлумачення законодавства можливе лише з врахуванням правової природи зобов`язання. Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення між сторонами кредитного договору), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення між сторонами кредитного договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до частин першої другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення між сторонами кредитного договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168,банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин(укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Також Велика Палата Верховного Суду у названій вище постанові вказала, щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)). Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів, за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) знов наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, ураховуючи наведені вище норми матеріального права, положення укладених між сторонами кредитних договорів в частині обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, колегія суддів вважає нікчемними. Враховуючи те, що судом встановлено нікчемність умов кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості, то відповідно слід зобов`язати ПАТ «ПУМБ» здійснити перерахунок платежів, здійснених ОСОБА_1 за договорами на підставі заяви від 20 січня 2021 року за № 1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 за № 1001961216201 на приєднання до договорів комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з часу їх укладення, повернувши ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості. А відтак, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Колегія суддів звертає увагу на суперечливість висновків суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні суду щодо заявлених позовних вимог, оскільки суд в мотивувальній частині дійшов висновку про підставність позову, а в подальшому в мотивувальній частині дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Крім цього, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, який в діях звернення ОСОБА_1 до суду з позовом вважав суперечливою її поведінку, оскільки позивачка підписала договори приєднання, погодилася з їх умовами, отримувала кошти, частково виконувала умови договорів, а в подальшому звернулася з позовом до суду про визнання частково недійсними окремих умов договорів. На думку колегії суддів, звернення ОСОБА_1 до суду не свідчить про суперечливість її поведінки, оскільки вона звернулася до суду за захистом порушеного, на її думку права, і таке її право на звернення до суду не може бути обмежене, а тому її звернення до суду не свідчить про суперечливість її поведінки. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Турківського районного суду Львівської області від 10 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати АТ «ПУМБ» здійснити перерахунок платежів, сплачених ОСОБА_1 за кредитними договорами на підставі заяви від 20 січня 2021 року за №1001793371801, заяви від 15 червня 2021 року за № 1001898450601 та заяви від 06 вересня 2021 року за № 1001961216201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, з часу укладення, повернувши ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти, що були спрямовані на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 12.08.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк