Постанова 4856 № 240/34522/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/34522/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк М.М. Суддя-доповідач - Курко О. П. 12 серпня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обрахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24.02.2024 по 19.05.2023, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 24.02.2024 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 24.02.2022 по 09.08.2023. Військова частина нараховувала та виплачувала йому у вказаний період грошове забезпечення виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Спірні правовідносини між сторонами по даній справі з приводу державних гарантій військовослужбовцям щодо достатнього матеріального, грошового та інших видів забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон N 2011-XII), в редакції що були чинні на день виникнення спору. За приписами частини 2 статті 9 цього Закону N 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення. Як зазначено в частині 4 статті 9 цього Закону N 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Саме у відповідності до вказаних положень закону була прийнята постанова КМ України від 30 серпня 2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (надалі - постанова N 704), яка передбачала з 01.03.2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. Суть спору між сторонами зведена виключно до правомірності застосування Відповідачем положень постанови N 704 при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальними) званням позивача і, як наслідок, інших складових грошового забезпечення. Суд вважає за необхідне зазначити наступне. В первинній редакції постанови N 704 пункт 4 був викладений в наступній редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14." Однак, вказаний пункт постанови N 704 був змінений і викладений в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. N 103, що набрав чинності з 01.03.2018: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14." Внесеними змінами була виключена вимога що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу повинні бути не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Не відображення таких змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. N 103, в п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 постанови N 704 є виключно технічним недоліком і не може впливати на визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців. З 20.05.2023 діє наступна редакція пункту 4 постанови N 704: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". За змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 6 грудня 2016 року N 1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 N 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. За приписами частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Враховуючи наведене, з урахуванням частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що п. 1 Примітки Додатку 1 та Примітки Додатку 14 постанови N 704 у спірних правовідносинах не належить застосовувати, як такі, що не відповідають вимогам Закону N 1774-VIII та Закону N 2629-VIII. Разом з тим суд враховує, що з набранням чинності постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 про визнання протиправним та скасування п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" відновлено чинність пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. N 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в первинній редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт, в тому числі постанова КМ України, втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Тобто, з 29.01.2020 по 19.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить на 1 січня 2018 року - 1762 гривень, на 1 січня 2020 року - 2102 гривні, на 1 січня 2021 року - 2270 гривень; на 1 січня 2022 року - 2481 гривень, на 01 січня 2023 року - 2684 гривень. Оскільки з 01 січня 2020 року збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п.4 постанови N 704 це призводить до збільшення з 29.01.2020 року розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Зазначене свідчить, що з 29.01.2020 року збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01 січня відповідного року) призводить до збільшення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, що слугує підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за вказаний період, тобто відповідач при обрахуванні позивачу в періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, які обчислювались шляхом множення відповідного тарифного коефіцієнту на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, вчиняв протиправно. Суд зауважує, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є різними видами грошового забезпечення, а тому для визначення посадового окладу повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а для визначення окладу за військовим званням - прожитковий мінімум для працездатних осіб. При цьому суд зазначає, що статтею 7 Закону України "Державний бюджет України на 2021 рік", статтею 7 Закону України "Державний бюджет України на 2022 рік", статтею 7 Закону України "Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2021 році, у 2022 році, у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні. Тобто відповідач повинен був здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023, виходячи з розмірів посадового окладу, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2102 гривні, та розмірів окладу за військовим званням, які повинні обчислюватись шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб 2481 гривень (за період з 24.02.2022 по 31.12.2022), 2684 гривень (за період з 01.01.2023 по 19.05.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови КМ України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Щодо доводів апелянта про порушення позивачем строків звернення до суду з даним позовом, то колегія суддів вказує на наступне. Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці. Відповідно до абз.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. У постанові Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 27.04.2023р. у справі № 420/14777/22 зазначено про те, що положення ст.122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі правовідносини регулюються положеннями ст.233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022р.). Отже, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи ст.233 КЗпП України, які діяли на момент початку перебігу строку звернення до суду із розглядуваним позовом. Відповідно до частин 1 і 2 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент звільнення позивача з військової служби і не проведення з ним повного розрахунку при такому звільненні) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Згідно цієї редакції ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. З матеріалів справи слідує, що лише 21.11.2023 року від ІНФОРМАЦІЯ_4 за вих.№9/3484 відправлено лист з відмовою у проведенні перерахунку грошового забезпечення позивачу. При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано жодних інших доказів письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні та порядок їх обрахунку раніше вказаного строку. Також відповідач не надав суду доказів вручення позивачу під час звільнення або безпосередньо після звільнення наказу про виключення із списків особового складу, грошового атестату, у якому йшлося б про нараховані та виплачені позивачу суми. Із розглядуваним позовом позивач звернувся 09.12.2023р., тобто, в межах тримісячного строку, установленого ч.2 ст.233 КЗпП України, а відтак строк звернення до суду не пропущений. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 червня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Курко О. П. Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.