Постанова Одеський апеляційний суд № 947/4550/24

Номер провадження: 33/813/1420/24 Номер справи місцевого суду: 947/4550/24 Головуючий у першій інстанції Прохоров П. А. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.08.2024 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду: Громік Р.Д. за участю секретаря: Триколіч І.Б., за участі: правопорушника ОСОБА_1 , адвоката Каланжова В.М. розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2024 року, якою визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами; стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок. В С Т А Н О В И В: З протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №733709 від 15.01.2024 вбачається, що 14 січня 2024 року о 23.52 годин в м.Одеса, вул.Фонтанська дорога, 14а водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Toyota, н/з НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився із застосуванням приладу «Drager Alkotest 7510». Результат огляду позитивний 1,55%, в порушення вимог п. 2.9 «а» ПДР, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Постановою судді Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2024 року визнано ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17000 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами; стягнено з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок. На дану постанову ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову судді та прийняти нову постанову, якою провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права. В доводах апеляційної скарги зазначено, що матеріалами справи та відеозаписом не доведений факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом до того, як до автомобілю підійшли поліцейські, які зробили зауваження про те, що автомобіль стоїть неправильно, ОСОБА_1 здійснила передислокацію автомобіля, поліцейські почали перевірку документів, яких у ОСОБА_1 не було та висловлена підозра про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння. В подальшому ОСОБА_1 пройшла огляд за допомогою приладу Драгер, тобто вимога поліцейських про перепаркування автомобілю виглядає як провокація з боку поліцейських. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, вивчивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає за необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №733709 від 15.01.2024 вбачається, що 14 січня 2024 року о 23.52 годин в м.Одеса, вул.Фонтанська дорога, 14а водій ОСОБА_1 керувала транспортним засобом Toyota, н/з НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився із застосуванням приладу «Drager Alkotest 7510». Результат огляду позитивний 1,55%, в порушення вимог п. 2.9 «а» ПДР, тобто вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. У відповідності до положень ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Однак, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції всупереч вимогам ст. ст. 245, 247, 251, 252, 266, 280 КУпАП належним чином не встановив чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, тобто однобічно розглянув справу, без з`ясування фактичних обставин, що мають істотне значення для її розгляду, не звернув уваги на те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що призвело до ухвалення судового рішення, яке підлягає скасуванню. Приймаючи судове рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, однак апеляційний суд вважає, що вищенаведені докази не можна вважати належними, допустимими та такими, що повністю доводять вину ОСОБА_1 , виходячи з наступного. Відповідно до п.2.9 а, 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року за №1306, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. При цьому, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Перевіривши матеріали справи та дослідивши наявний в матеріалах справи відеозапис, апеляційний суд погоджується із доводами ОСОБА_1 , що дії працівників поліції не відповідали вимогам чинного законодавства та є провокацією до вчинення адміністративного правопорушення. Закон України «Про Національну поліцію» надає працівникам поліції повноваження зупинити транспортний засіб у випадках перелік яких є вичерпний та міститься у статті 35 цього Закону. Відповідної вищезазначеної статті: поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту; 11) якщо є наявна інформація, яка свідчить про те, що водій або пасажир транспортного засобу є особою, яка самовільно залишила місце для утримання військовополонених. Закон України «Про національну поліцію» надає працівникам поліції повноваження зупинити транспортний засіб у випадках перелік яких є вичерпний та міститься у статті 35 цього Закону. Відповідно до ч. 3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» встановлений обов`язок для поліцейського поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті. Із долученого до матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб Toyota, н/з НОМЕР_1 перебував на узбіччі дороги, згодом підійшли працівники поліції та попросили перепаркувати транспортний засіб для подальшого спілкування з водієм даного автомобіля ОСОБА_1 , що зафіксовано на 01:19:47-01:20:20 хв. (диск 1, назва файлу «00 ААД 733709 ОСОБА_1 ст. 130.mp4»). В подальшому працівники поліції відходять від транспортного засобу Toyota, н/з НОМЕР_1 та з діалогу між ними вбачається, що один з працівників патрульної поліції вказує іншому як «правильно» стати для фіксації факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, що зафіксовано на 01:20:22-01:20:55 хв. (диск 1, назва файлу «00 ААД 733709 ОСОБА_1 ст. 130.mp4»). Одразу після вищевказаних подій працівники поліції розпочали спілкування з ОСОБА_1 попросили пред`явили реєстраційний талон на транспортний засіб та посвідчення водія, а згодом повідомили, що мають підозри про перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння та запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Drager Alkotest 7510», що зафіксовано на 01:21:28-01:23:40 хв. (диск 1, назва файлу «00 ААД 733709 ОСОБА_1 ст. 130.mp4»). Суд апеляційної інстанції розцінює дії працівника поліції як спонукання до вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, попросивши особу навмисно проїхати на транспортному засобі для фіксування факту керування. Крім того, апеляційний суд зауважує, що на початку відеозапису зафіксовано, що працівники поліції підійшли до припаркованого автомобіля, повідомили лише про порушення правил паркування та свідомо попросили здійснити рух транспортного засобу для подальшого пред`явлення підозри ОСОБА_1 про перебування у стані алкогольного сп`яніння. Відповідно до сформованої позиції Європейського суду з прав людини наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства». (Рішення ЄСПЛ у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Худобін проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, «Ваньян проти Російської Федерації» від 15 грудня 2005 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.) Європейським судом вироблена концепція провокації, яка порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, і є відмінною від застосування законних оперативних методів попереднього розслідування. Ним встановлено, що, тоді як застосування спеціальних методів розслідування, зокрема негласних, не може саме по собі порушувати право на справедливий судовий розгляд, небезпека поліцейської провокації в результаті таких заходів передбачає, що їх застосування повинно бути обмежене зрозумілими рамками (рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви»). ЄСПЛ зазначає, що застосування агентів під прикриттям повинно бути обмежене, співробітники поліції можуть діяти таємно, але не займатись підбурюванням (рішення ЄСПЛ від 9 червня 1998 року у справі «Тейксейра де Кастро проти Португалії»). Під провокацією (поліцейською) ЄСПЛ розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб`єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року). Матеріалами відео фіксації та матеріалами справи підтверджено, що дії направлені на керування транспортним засобом особою, що має ознаки сп`яніння, виявлені поліцейськими, фактично була спровокована самими працівниками поліції, які у подальшому склали протокол про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, мала місце провокація вчинення правопорушення працівниками поліції у розумінні ЄСПЛ, тобто схиляння суб`єкта до певних протиправних дій з метою подальшого їх виявлення та порушення питання адміністративного переслідування. Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. За вказаних обставин судом установлено, що докази вини ОСОБА_1 у вчиненні нею правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не є переконливими і достатніми та не відповідають фактичним обставинам справи. Згідно із ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги і скасування постанови суду першої інстанції, оскільки зібрані у даній справі докази не підтверджують існування обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, винуватість ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, а тому справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2024 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Постанова остаточна та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.Д. Громік