Постанова 4824 № 757/9008/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/9008/23-ц Головуючий у суді І інстанції Матійчук Г.О. Провадження № 22-ц/824/1487/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 серпня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Писаної Т.О., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У лютому 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовну заяву обґрунтувало тим, що 17 травня 2019 року між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому був наданий кредит у розмірі 200 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 37,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Внаслідок несвоєчасної сплати боржником щомісячних платежів за користування кредитними коштами виникла заборгованість, яка станом на 07 грудня 2022 року становить 257 175,36 грн, із яких: 218 498,27 грн - тіло кредиту; 8 084,50 грн - нараховані відсотки; 30 592,59 грн - прострочені відсотки, яку банк просив стягнути з відповідача разом із витратами по сплаті судового збору у розмірі 3 857,63 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 250 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що надані позивачем витяги із Умов та правил надання банківських послуг і Тарифів банку, які містять загальні умови кредитування щодо обслуговування кредитних карт, не підписані відповідачем і не можуть розцінюватись як частина кредитного договору, укладеного між сторонами 17 травня 2019 року шляхом підписання анкети-заяви, в якій процентна ставка не визначена, а відтак підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків немає. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення тіла кредиту, оскільки зі змісту наданих представником відповідачем виписок по рахунку слідує, що позичальник протягом усього часу користування кредитними коштами, поповнював картковий рахунок, проте кошти списувались банком на оплату процентів, комісій та регулярних платежів, а оскільки сума 3 039 258,70 грн - прямі надходження коштів на рахунок відповідача, а 2 975 534,97 грн - прямі витрати «отримані кредитні кошти», то сума заборгованості за тілом кредиту відсутня. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, банк в особі представника за довіреністю - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуальна права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що підписана відповідачем анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг разом Умови і Тарифами, що розташовані на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що не суперечить чинному законодавству України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а останній його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих відповідачем грошових коштів у повному обсязі, заявлений розмір яких підтверджується випискою по картрахунку та розрахунком заборгованості. Зазначене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Банк зазначає, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник використав кредитних коштів на загальну суму 659 103,53 грн (3 стовпчик «Витрати клієнтом кредитних коштів»), тоді як вніс грошові кошти на загальну суму 580 428,57 грн (30 стовпчик «Сума коштів внесених клієнтом на погашення заборгованості»), що стверджується й випискою по картковому рахунку. Тобто, відповідач фактично використав кредитних коштів більше, ніж здійснив погашення на суму 78 674,96 грн. Враховуючи наведене, позивач має право на задоволення своїх вимог щонайменше у розмірі 78 674,96 грн, що складає фактично отримані, але не повернуті кредитні кошти відповідачем. Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 78 674,96 грн у зв`язку з недоведеністю, не врахувавши вищевказані обставини та взагалі звільнивши відповідача від відповідальності за укладеним договором з одних лише формальних міркувань. Крім того, позивач вважає, що відшкодування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 250 грн не відповідає складності справи, витраченому адвокатом часу на підготовку відзиву на позовну заяву та критеріям розумності, співмірності справедливості і підлягає зменшенню. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в особі представника - адвоката Войнова Є.А. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим сторонами доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Обґрунтовуючи свої заперечення, зазначив, що відповідач не підписував Умови та правила надання банківських послуг, а в підписаній ним анкеті-заяві від 17 травня 2019 року розмір процентної ставки за користування кредитом, комісія, неустойка (штраф, пеня) та інші платежі відсутні. Отже, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, прийшов до правильного висновку, що такі вимоги є безпідставні через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу, оскільки Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які розміщені на офіційному сайті банку, не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору. Представник банку не зазначає з яких саме сум, на його думку, утворилася заборгованість у розмірі 78 674,96 грн. Натомість, за результатом аналізу деталізованої виписки про рух коштів по картковому рахунку вбачається, що банк безпідставно здійснював договірне списання комісій, процентів та плати за несвоєчасне погашення кредитного ліміту і зараховував такі списання до тіла кредиту. Так, за період з 2018 по 2022 рік банком списано комісій на суму 60 007,69 грн, процентів на суму 253 227,05 грн, а також плату за несвоєчасне погашення кредитного ліміту на суму 6 134,85 грн. При цьому ОСОБА_3 поповнив свій картковий рахунок на загальну суму 3 039 258,70 грн, хоча фактично отримав в АТ КБ «ПриватБанк» кредитних коштів на загальну суму 2 975 534,97 грн, а відтак відсутнє мінусове сальдо за тілом кредиту. Посилання банку на те, що представником відповідача було складено один процесуальний документ - відзив на позовну заяву, на який витрачено забагато часу, є необґрунтованим, оскільки відповідачу було відшкодовано витрати на правову допомогу у розмірі 14 250 грн за комплекс наданих адвокатом послуг у цій справі, що підтверджується актом приймання- передачі наданих послуг правової (правничої) допомоги № 1 від 23 травня 2023 року. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 17 травня 2019 року між сторонами укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Розмір відсотків за користування кредитними коштами та порядок їх нарахування у договорі не зазначено. До анкети-заяви банк додав витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature; витяг із Умов та правил надання банківських послуг, які містяться у матеріалах справи. Банком додано виписку за договором № б/н за період з 24 жовтня 2018 року до 09 грудня 2021 року, яка містить відомості щодо наступних кредитних карток №: НОМЕР_2; НОМЕР_1 . За розрахунком банку станом на 07 грудня 2022 року за ОСОБА_1 рахуєтьсязаборгованість за договором № б/н від 17 травня 2019 року у загальному розмірі 257 175,36 грн, із яких: 153 790,36 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту; 64 707,91 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 8 084,50 грн- заборгованість за нарахованими відсотками; 30 592,59 грн - заборгованість за простроченими відсотками. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Звертаючись до суду із позовом, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на наявність за відповідачем заборгованості за тілом кредиту у розмірі 200 744,16 грн. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту з огляду на таке. Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Отже, виписки по рахункам, що містяться в матеріалах справи, є належними доказами щодо заборгованості відповідача, які повинні досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами. Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18. Обґрунтовуючи підстави стягнення заборгованості за тілом кредиту, банком, окрім розрахунку заборгованості, надано виписку по картковому рахунку, в якій міститься повна інформація про рух коштів, відображено всі операції за кредитним договором, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей (а. с. 79-102, т. 1). Заперечуючи щодо вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, представник відповідача також надав суду деталізовану виписку по картковому рахунку, за результатом аналізу якої склав і подав контррозрахунок заборгованості за договором № б/н від 17 травня 2019 року (а. с. 132-166, т. 1). Із наданих сторонами виписок по картковому рахунку вбачається, що ОСОБА_1 було отримано кредитні кошти, зокрема, шляхом видачі готівки, оплати товарів і послуг, переказу коштів за період з жовтня 2018 року по грудень 2022 року на загальну суму 2 975 534,97 грн, тоді як прямих надходжень на рахунок за вказаний період здійснено на загальну суму 3 039 258,70 грн. При цьому банком здійснювалося списання комісії на суму 60 007,69 грн, процентів за користування коштами на суму 253 227,05 грн, а також плату за несвоєчасне погашення кредитного ліміту на суму 6 134,85 грн. Суд першої інстанції правильно оцінивши зміст виписок по рахунку позичальника, з яких слідує, що відповідач активно користувався кредитними коштами, всього витративши коштів за отриманими картками на загальну суму 2 975 534,97 грн, однак ним внесено на погашення заборгованості 3 039 258,70 грн, тобто відсутнє мінусове сальдо за тілом кредиту, що виключає підстави його стягнення судом згідно наданого банком розрахунку заборгованості, який не відповідає фактичним умовам договірного зобов`язання між сторонами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2023 року у справі № 619/1384/21 (провадження № 61-8064св23) за подібних правовідносин АТ КБ «ПриватБанк» з позичальником. Посилання апеляційної скарги на те, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник використав кредитних коштів на загальну суму 659 103,53 грн, тоді як вніс грошові кошти на загальну суму 580 428,57 грн, тобто фактично використав кредитних коштів більше, ніж здійснив погашення на суму 78 674,96 грн, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Як вбачається із вказаного розрахунку заборгованості, відображені у ньому кошти у розмірі 580 428,57 грн є тією грошовою сумою, що була зарахована банком на погашення тіла кредиту (поточного і простроченого) за період з 06 травня 2020 року по 07 грудня 2022 року, а інші платежі позичальника за цей період зараховувались банком з власної ініціативи в рахунок погашення боргу за процентами за користування кредитом, комісій, неустойки (штрафів, пені). Однак, банк не довів належними доказами узгодження між сторонами у договорі сплату, розмір та порядок нарахування процентів, комісій та/або неустойки, що свідчить про безпідставне направлення банком сплачених позичальником коштів на погашення вказаних складових заборгованості. При цьому з розрахунку слідує, що він складений лише за період з 06 травня 2020 року по 07 грудня 2022 року уже із наявним початковим розміром заборгованості в сумі 187 719,43 грн, хоча перша кредитна картка № НОМЕР_2 була видана відповідачу і старт карткового рахунку відбувся ще 24 жовтня 2018 року, про що зазначено у наданих сторонами довідках і виписках по рахунку. З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що позивач має право на задоволення своїх вимог щонайменше у розмірі 78 674,96 грн, що складає фактично отримані, але не повернуті кредитні кошти відповідачем. Щодо заявлених банком вимог про стягнення процентів слід зазначити таке. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 17 травня 2019 року процентна ставка не зазначена (а. с. 16, 17, т. 1). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами у розмірі 38 677,09 грн. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 травня 2019 року, банк посилався на витяг із Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature; витяг із Умов та правил надання банківських послуг як невід`ємні частини спірного договору (а.с. 20-62, т. 1). Витягом з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток Platinum, World Black Edition, World Elite, Infinite, VISA Signature та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку та інші умови. Проте, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови розумів ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача про Умови та Тарифи не може бути належним доказом узгодження між сторонами розміру процентів, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції у тому, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 жовтня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (23 лютого 2023 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяги з Тарифів та Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Колегія суддів вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 травня 2019 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами у розмірі 38 677,09 грнє обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства. Посилання банку на те, що місцевий суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 923/760/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 19 вересня 2019 року у справі № 127/7543/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 342/180/17 та інших є помилковими. Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Колегія суддів вважає, що висновки, зроблені судом першої інстанції у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені в наведених вище постановах, оскільки у цих справах банком доведено наявність заборгованості та узгодження між сторонами розміру процентної ставки, тоді як у справі, яка переглядається таких доказів позивач не надав. Водночас деякі із наведених позивачем постанов Верховного Суду, прийняті у справах, в яких були скасовано судові рішення та направлено справи на новий розгляд, оскільки направлення справи на новий розгляд ще не означає остаточного вирішення відповідної справи, а отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у ній. За результатами нового розгляду справи фактично-доказова база в ній може істотно змінитися, адже й сам новий розгляд став наслідком недостатнього дослідження судами доказів у справі та неповного встановлення на їх підставі обставин, а така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки у ній. Крім того, вирішуючи питання розподілу судових витрат у цій справі, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 133, 137, 141 ЦПК України та виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, обґрунтовано стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 250 грн як такі, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема копіями: договору про надання правничої (правової) допомоги № 12/05/23 від 12 травня 2023 року; прайсу Адвокатського бюро «Войнов ПРО»; рахунку № 12/05/23 від 12 травня 2023 року; квитанції № 164615884 від 15 травня 2023 року; платіжної інструкції № 164615884 від 15 травня 2023 року; акту приймання-передачі наданих послуг правової (правничої) допомоги № 1 від 23 травня 2023 року, які свідчать про обсяг наданих послуг, їх вартість та оплату (а. с. 182-201, т. 1). Підстав вважати, що відшкодування відповідачу понесених витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також критеріям розумності та справедливості, тому підлягали зменшенню, немає. Згідно із частиною четвертою статті 137 та частиною третьою статті 141 ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18. Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 22 листопада 2019 року у справі № 910/906/18. Разом з тим, клопотання про зменшення розміру судових витрат від позивача до суду першої інстанції не надходило, тому з огляду на документальну доведеність відповідачем того факту, що ним понесено витрати на правову допомогу, у суду були відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, або зменшення їх розміру. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку щодо неповного з`ясування місцевим судом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка як кожному окремо, так і в сукупності. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України. З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 07 червня 2023 року у даній справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана Д.О. Таргоній