Постанова Харківський апеляційний суд № 642/4154/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «12» серпня 2024 року м. Харків справа № 642/4154/23 провадження № 22ц/818/2506/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Маміної О. В., Тичкової О.Ю., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги», представник позивача - Чайка С. Г., відповідачка - ОСОБА_1 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2024 року в складі судді Ольховського Є.Б. в с т а н о в и в: У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що між товариством та відповідачкою укладено договір про постачання електричної енергії споживачу від 01 січня 2021 року № 117Ха. Зазначив, що на підставі отриманих даних про спожиті відповідачкою обсяги електроенергії товариством сформовано та направлено споживачці рахунки за розрахунковий період з лютого 2022 року по травень 2022 року на загальну суму 40 208,08 грн, зокрема, за лютий 2022 року - 17 353,38 грн; за березень 2022 року - 10 785,59 грн; за квітень 2022 року - 7 938,53 грн; за травень 2022 року - 4 130,58 грн. За розрахунковий період за лютий 2022 року відповідачкою здійснено платіж без чіткого призначення платежу від 17 лютого 2022 року на суму 13 000,00 грн. Частина оплати від 17 лютого 2022 року в сумі 2 742,52 грн погасила залишок заборгованості за попередні розрахункові періоди - січень 2022 року, інша частина з цієї оплати в розмірі 10 257,48 грн зарахована в рахунок погашення нарахувань за розрахунковий період - лютий 2022 року. За розрахунковий період - лютий 2022 року відповідачці нараховано 17 353,38 грн, а сплачено 10 257,48 грн. Таким чином, заборгованість за договором за період з лютого 2022 року по травень 2022 року становить 29 950,60 грн. Вказав, що 3% річних становить 405,30 грн, а інфляційні витрати - 1 771,54 грн. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» суму боргу за спожиту електроенергію в розмірі 29 950,60 грн за період з лютого 2022 року по травень 2022 року, суму 3% річних - 405,30 грн, суму інфляційних втрат - 1 771,54 грн та судовий збір в розмірі 2 147,20 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2024 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» суму боргу за спожиту електроенергію, яка утворилась за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 28 140,44 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» судовий збір у розмірі 1 868,00 грн; в іншій частині позов залишено без задоволення. На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки доказам у справі. Не звернув увагу на те, що приміщення, про яке йдеться у позові, є нежитловим, розміщується на цокольному поверсі житлового будинку, розташованого в будинку АДРЕСА_1 та Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» віднесено до місць укриття населення (бомбосховище) на підставі розподілу житлових будинків за місцями укриття населення Холодногірського району на території обслуговування дільниці № НОМЕР_1 Комунального підприємства «Жилкомсервіс», та, починаючи з 24 лютого 2022 року використовувалося мешканцями даного будинку як місце укриття населення (бомбосховище). Таким чином фактично з 24 лютого 2022 року нежитлове приміщення за вказаною адресою вибуло у неї з користування у примусовому порядку для суспільних потреб, у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Відтак фактичним користувачем електроенергії та інших комунікацій стала Харківська міська рада та Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», а її право користування цим приміщенням та всіма комунікаціями з цієї дати було відповідно припинено. Наслідком цього було припинення її статусу споживача перед позивачем. Отже, саме Харківська міська рада та її структурний підрозділ Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» дільниця № 28 мали б бути належними відповідачами в даній справі. Зазначила, що суд першої інстанції не розглянув її клопотання про залучення до участі у справі вказаних осіб. Вказала, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат з 24 лютого 2022 року є таким, що суперечить Закону. Посилалася на те, що у січні 2022 року нею спожито 3667 кВт, за які позивачем нараховано до сплати 18 577,79 грн. Таким чином, з урахуванням сплачених у січні 2022 року коштів в розмірі 16 477,20 грн залишок неоплаченої суми за січень 2022 року і відповідно сума боргу станом на 01 лютого 2022 року становить 2 100,59 грн. Враховуючи зазначене, частина оплати від 17 лютого 2022 року у сумі 2 100,59 грн погасила залишок заборгованості за попередній розрахунковий період - січень 2022 року, а сума 10 899,41 грн має бути нарахована в рахунок погашення нарахувань за розрахунковий період - лютий 2022 року. Судом першої інстанції враховано, що до подачі позову нею було сплачено 3 987,00 грн. При цьому, суд не звернув увагу на те, що зазначений платіж зроблено із зазначенням, що оплата здійснюється за період по 24 лютого 2022 року.Таким чином із нарахованих позивачем за лютий 2022 року 17 353,38 грн нею здійснено оплату в сумі 14 886,41 грн, що є пропорційною сумою нарахуванню за 23 дні лютого 2022 року, тобто до початку введення воєнного стану. У період з 24 лютого 2022 року по травень 2022 року її нежитлове приміщення використовувалося як бомбосховище та не використовувалося з метою отримання прибутку. 29 червня 2024 року через систему «Електронний суд» до суду апеляційної інстанції від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а судове рішення - залишити без змін. При цьому виклав позовні вимоги та акцентував увагу суду на тому, що позивач надав всі належні та допустимі докази для підтвердження позовних вимог, які досліджені судом першої інстанції та їм надано належну оцінку. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки відповідачка не виконує свого обов`язку по оплаті наданих її послуг, тому наявні підстави для стягнення з неї заборгованості. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» та ОСОБА_1 підписано заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу за адресою АДРЕСА_1 (нежитлові приміщення), початок постачання визначено з 01 січня 2021 року. Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору. У відповідності до пункту 5.1. договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією. Пункт 5.5. договору визначає, що розрахунковим періодом за договором є календарний місяць. Відповідно до пункту 5 Комерційної пропозиції до договору розрахунок (оплата) за фактично спожиту електричну енергію має здійснюватися споживачем у строк не більше 10 робочих днів після закінчення розрахункового періоду, незалежно від отримання рахунку. Рахунок за фактичне споживання формується споживачем самостійно в сервісі «Особистий кабінет». В інших випадках рахунок надається Постачальником Споживачу на підставі отриманих від Споживача/оператора розподілу/адміністратора комерційного обліку даних та може бути отриманий Споживачем у відповідному енергоофісі Постачальника. У разі не отримання Споживачем рахунку, Споживач здійснює оплату за спожиту електричну енергію в установлені даним розділом строки за платіжним документом, самостійно оформленим Споживачем. Для проведення розрахунків товариством відкрито ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_2 Ха. Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» формувалися та видавалися рахунки на оплату фактично спожитої електричної енергії відповідно до даних комерційного обліку, які надавалися оператором системи розподілу - Акціонерним товариством «Харківобленерго» у відповідності до вимог пункту 4.3, 4.12, підпункту 31 пункту 5.1.2 ПРРЕЕ, та глави 9.14 Розділу IХ, глави 12.4 Розділу ХІІ Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року №

311. На підставі отриманих даних про спожиті ОСОБА_1 обсяги електроенергії товариством додатково сформовано та направлено споживачу рахунки за розрахунковий період «лютий 2022 рік» - «травень 2022 рік», на загальну суму 40 208,08 грн: № 117ХА за лютий 2022 від 07 березня 2022 року на суму 17 353,38грн; № 117ХА за березень 2022 року від 09 квітня 2022 року - 10 785,59грн; № 117ХА за квітень 2022 року від 09 травня 2022 року - 7 938,53 грн; №117ХА за травень 2022 року від 09 червня 2022 року - 4 130,58 грн. За розрахунковий період «лютий 2022 рік» ОСОБА_1 здійснено платіж без чіткого призначення платежу від 17 лютого 2022року на суму 13 000,00грн, що не заперечується сторонами. Частина оплати від 17 лютого 2022 року на суму 2 742,52 грн погасила залишок заборгованості за попередні розрахункові періоди «січень 2022 рік», що не увійшли до позовного періоду, інша частина з цієї оплати в розмірі 10 257,48 грн зарахована в рахунок погашення нарахувань за розрахунковий період «лютий 2022 рік». За розрахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» за період з лютого 2022 року по травень 2022 року включно ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 29 950,60 грн, 3% річних становить 405,30 грн, а інфляційні втрати - 1 771,54 грн. ОСОБА_1 до суду першої інстанції надала копію квитанції від 18 квітня 2023 року про сплату нею 3 987,00 грн з призначенням платежу «оплата за спожиту електроенергію за період по 24 лютого 2022 року». Судовим наказом Ленінського районного суду м. Харкова від 17 березня 2023 року вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 29 950,60 грн, інфляційні втрати - 1 771,54 грн, 3% річних - 405,30 грн та судовий збір - 214,72 грн, який ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 11 квітня 2023 року скасований за заявою ОСОБА_1 . Так, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Статтею 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1)житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім, обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. За визначенням, наданим у статті 1 вказаного Закону, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 7 вказаного Закону передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Частиною 1 статті 10 вказаного Закону передбачено, що ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до частини 1статті 9вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки невизначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Пунктом 10 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені. Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов`язання, зокрема, зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань. Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто, у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Згідно з частинами першою, четвертою статті 26 Закону України «Про електроенергетику» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач електроенергії несе відповідальність згідно із законодавством за порушення умов договору та Правил користування електроенергією, затверджених Кабінетом Міністрів України. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою в статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення цокольного поверху, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачкою послуг з електроенергії, які надає Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» на підставі заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії від 24 грудня 2020 року. Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» з лютого 2022 року по травень 2022 року включно надавалась послуга з постачання електричної енергії за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим споживачка повинна оплатити надані послуги. За розрахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» за період з лютого 2022 року по травень 2022 року включно ОСОБА_1 має заборгованість з електроенергії в розмірі 29 950,60 грн. З наданої ОСОБА_1 копії квитанції від 18 квітня2023 року вбачається, що нею здійснено часткове погашення заборгованості на суму 3 987,00 грн з призначенням платежу «оплата за спожиту електроенергію за період по 24 лютого 2022 року». Враховуючи те, що ОСОБА_1 здійснила часткове погашення заборгованості, зокрема, за спірний період нею сплачено в загальному розмірі 3 987,00 грн, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги з електричної енергії в розмірі 25 963,60 грн (29 950,60 грн - 3 987,00 грн). Належних та допустимих доказів, які б свідчили про сплату ОСОБА_1 заборгованості за отримані послуги за спірний період в повному обсязі, матеріали справи не містять, у зв`язку з чим її твердження про те, що нею виконано в повному обсязі зобов`язання щодо оплати послуг, колегія суддів вважає необґрунтованими. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що у січні 2022 року нею спожито 3667 кВт, за які позивачем нараховано до сплати 18 577,79 грн, таким чином, з урахуванням сплачених у січні 2022 року коштів в розмірі 16 477,20 грн залишок неоплаченої суми за січень 2022 року і відповідно сума боргу станом на 01 лютого 2022 року становить 2 100,59 грн, враховуючи зазначене частина оплати від 17 лютого 2022 року у сумі 2 100,59 грн погасила залишок заборгованості за попередній розрахунковий період - січень 2022 року, а сума 10 899,41 грн має бути нарахована в рахунок погашення нарахувань за розрахунковий період - лютий 2022 року колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості за січень 2022 року дійсно відповідачкою спожито 3667 кВт, однак нараховано суму до сплати в розмірі 19 219,72 грн. Посилання ОСОБА_1 на те, що приміщення, про яке йдеться у позові, є є нежитловим, розміщується на цокольному поверсі житлового будинку, розташованого в будинку АДРЕСА_1 та Комунальним підприємством «Жилкомсервіс» віднесено до місць укриття населення (бомбосховище) на підставі розподілу житлових будинків за місцями укриття населення Холодногірського району на території обслуговування дільниці № НОМЕР_1 Комунального підприємства «Жилкомсервіс», та, починаючи з 24 лютого 2022 року використовувалося мешканцями даного будинку як місце укриття населення (бомбосховище). Таким чином фактично з 24 лютого 2022 року нежитлове приміщення за вказаною адресою вибуло у неї з користування у примусовому порядку для суспільних потреб, у зв`язку із запровадженням воєнного стану. Відтак фактичним користувачем електроенергії та інших комунікацій стала Харківська міська рада та Комунальне підприємство «Жилкомсервіс», а її право користування цим приміщенням та всіма комунікаціями з цієї дати було відповідно припинено. Наслідком цього було припинення її статусу споживача перед позивачем. Отже, саме Харківська міська рада та її структурний підрозділ Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» дільниця № 28 мали б бути належними відповідачами в даній справі. Зазначила, що суд першої інстанції не розглянув її клопотання про залучення до участі у справі вказаних осіб колегія суддів до уваги не приймає виходячи з наступного. Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Оскільки ОСОБА_1 є власницею нежитлових приміщень, розташованих в будинку АДРЕСА_1 та вона є споживачкою наданих послуг, тому саме вона зобов`язана нести витрати по оплаті наданих житлово-комунальних послуг та має відповідати за порушення зобов`язань з оплати спожитих послуг з електроенергії. Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» має право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Проте, Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення судового рішення) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Із долученого до позовної заяви розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем неправомірно їх нараховано суму з лютого 2022 року по травень 2022 року, тобто частина нарахування припадає в період дії воєнного стану, відтак, нарахований позивачем розмір 3 % річних та інфляційних втрат за період з 24 лютого 2022 року задоволенню не підлягає. Розмір 3% річних за період з 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року становить 13,41 грн (7 095,90 грн (сума боргу з урахуванням сплати 10 257,48 грн) ? 3% (процентна ставка) / 100% ? 23 (кількість днів) / 365 (днів у році). Розмір інфляційних втрат за період з 01 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року становить 113,53 грн ([сукупний індекс інфляції] = 101,60% = 101,600% (за період - лютий 2022 рік) [інфляційні нарахування] = 7 095,90 грн (сума боргу з урахуванням сплати 10 257,48 грн) ? 101,600% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 7 095,90 грн (сума боргу)). З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних втрат підлягає зміні, а саме зменшенню суми до стягнення 3% річних з 405,30 грн до 13,41 грн, інфляційних втрат з 1 771,54 грн до 113,53 грн, у зв`язку з чим загальна сума до стягнення також підлягає зменшенню з 28 140,44 грн до 26 090,54 грн. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» задоволено на 81,21%, тому сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 1 743,74 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги», що є підставою для зменшення його розміру з 1 868,00 грн до 1 743, 74 грн. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково на 18,79%, тому судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 605,19 грн підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 - 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 квітня 2024 року - змінити, зменшивши суму стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» за спожиту електроенергію, яка утворилась за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням 3 % річних, інфляційних втрат з 28 140,44 грн до 26 090,54 грн та суму судового збору з 1 868,00 грн до 1 743, 74 грн за подання позовної заяви. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» на користь ОСОБА_1 605,19 грн за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О. В. Маміна О.Ю. Тичкова Повний текст постанови складено 12 серпня 2024 року.