Постанова Тернопільський апеляційний суд № 599/669/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 599/669/24Головуючий у 1-й інстанції Іваницький О.Р. Провадження № 22-ц/817/667/24 Доповідач - Храпак Н.М. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 серпня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Храпак Н.М. суддів - Гірський Б. О., Хома М. В., за участі секретаря - Сович Н.А. та - представника Тернопільської обласної прокуратури - Осядач Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 599/699/24 за апеляційною скаргою Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року, ухваленого суддею Іваницьким О.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Зборівської міської ради про визнання права власності, В С Т А Н О В И В: у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Зборівської міської ради про визнання права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що зареєстрований та проживає в житловій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Дане житло передано йому у власність згідно наказу начальника комунального підприємства «Зборів» № 1 від 24 травня 2018 року. Проте наявність наказу начальника комунального підприємства «Зборів» не дає можливості зареєструвати право в установленому законом порядку, а також вважає, що набув право власності в зв`язку з набувальною давністю враховуючи, що він безперешкодно користується майном більше 5 років, в зв`язку з чим виникла необхідність звернутись до суду. Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 . В апеляційній скарзі Бережанська окружна прокуратура Тернопільської області просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги заявник зазначив, що суд першої інстанції розглянув дану справу без належного з`ясування та дослідження обставин, які мають значення для прийняття законного рішення, за одне судове засідання та за відсутності сторін. Водночас в матеріалах справи відсутні докази безперервного користування ОСОБА_1 упродовж 10 років спірним нерухомим майном - житловою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Із копії паспорта позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що він у період з 29.11.1988 по 12.07.2000 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Жодних доказів на підтвердження реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_3 матеріали справи не містять. Натомість до позовної заяви позивачем надано копію паспорту із відміткою про реєстрацію його місця проживання з 12.07.2000 за адресою: АДРЕСА_4 . Також в оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідач - Зборівська міська рада позов визнала, про що свідчить подана ними заява. Однак, вивченням матеріалів цивільної справи № 599/669/24 встановлено, що така заява у справі відсутня. Відповідно до ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України). Зборівська міська рада є уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені питання захисту майнових інтересів Зборівської територіальної громади. Відтак, саме на Зборівську міську раду покладається обов`язок вжити заходи з метою запобігання протиправному вибуттю із комунальної власності квартири АДРЕСА_5 . Однак, Зборівська міська рада, попри встановлені порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення у справі № 599/669/24, в порушення ст. 19 Конституції України, заходів, спрямованих на відновлення порушених майнових інтересів держави та прав територіальної громади, шляхом його оскарження не вжила та продовжує бездіяльність за вказаним фактом У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 суд дійшов висновку, що сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду. Зазначена позиція знайшла своє підтвердження у висновках Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, які викладені в ухвалі від 27.02.2020 у справі № 203/45 5 7/18 та ухвалі від 10.03.2020 у справі № 465/956/17. Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувальне порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке містився в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10.04.2024 у справі № 599/669/24 виявлено Бережанською окружною прокуратурою шляхом моніторингу Єдиного реєстру судових рішень. Водночас на офіційному сайті «Судова влада України» була відсутня інформація про його оскарження Зборівською міською радою до Тернопільського апеляційного суду. Зборівська міська рада мала об`єктивну можливість також шляхом моніторингу Єдиного реєстру судових рішень виявити вказане рішення, яким вирішено питання про майнові права та інтереси Зборівської територіальної громади, оскільки воно є відкритим у доступі. У тексті судового рішення, яке розміщено у Реєстрі, відкрито зазначено відповідача у вказаній справі - Зборівську міську раду та предмет спору. Однак, як встановлено прокуратурою, рада, як власник спірного майна у справі № 599/669/24, допустила повну бездіяльність щодо захисту майнових інтересів територіальної громади, оскільки не вчинила жодних дій для виявлення судового рішення, яке суттєво зачіпає такі інтереси, а так само дій щодо його оскарження після повідомлення прокуратурою про таке рішення. Бережанською окружною прокуратурою 17.05.2024 направлено лист до Зборівської міської ради, в тому числі з вимогою про надання документів які слугували підставою для задоволення позову. У листі від 23.05.2024 за вих. № 475/02-21 Зборівською міською радою повідомлено прокуратуру, що міською радою апеляційна скарга на рішення Зборівського районного суду подаватися не буде, у зв`язку із відсутністю коштів на сплату судового збору. Таким чином, встановлено, що Зборівська міська рада не скористалася та немає наміру скористатися процесуальним правом, наданим ст. ст. 49, 352 ЦПК України, на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, яке суттєво порушує її права, та тим самим допустила неналежний захист майнових інтересів територіальної громади. Також безперспективним є очікування її внесення радою у більш пізні строки, оскільки радою однозначно вказано, що апеляційна скарга нею вноситися не буде. Водночас, негайне оскарження прокурором рішення Зборівського районного суду від 10.04.2024 у справі № 599/669/24 зумовлено необхідністю невідкладного захисту інтересів держави, оскільки проведення державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на квартиру, яка незаконно вибула із власності територіальної громади та після цього її відчуження ним, значно ускладнить процедуру її повернення у комунальну власність. Відзив на апеляційну скаргу Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області до суду апеляційної інстанції не поступав. У судовому засіданні представник Тернопільської обласної прокуратури Осядач Н.А. апеляційну скаргу підтримала з мотивів, викладених в них. В апеляційну інстанцію ОСОБА_1 не з`явився і не повідомив причин неявки, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600937524444. Зборівська міська рада повідомлялась про розгляд справи шляхом направлення судової повістки до електронного кабінету, про що в матеріалах справи наявна довідка про доставку електронного документа. Відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розгляд справи проводити у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про дату, час і місце слухання справи. Розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи, що наказом № 1 від 24.05.2018 року ОСОБА_1 дозволено безкоштовно приватизувати кв. АДРЕСА_3 (а.с. 7). За замовленням ОСОБА_1 17 травня 2023 року КП «Зборівське бюро технічної інвентаризації» було виготовлено технічний паспорт на спірну квартиру (а.с. 9-10). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 правомірно набув право власності на житло за адресою: АДРЕСА_1 , яке йому передане у власність, згідно наказу начальника комунального підприємства "Зборів" № 1 від 24 травня 2018 року, і користується ним більше 5 років. З таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Отже, згідно зі ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. Аналогічна позиція викладена в постановах Верхового Суду України від 18.11.2015 № 6-1858цс15, від 16.12.2015 № 6-688цс15, від 10.02.2016 № 6- 2124цс15. За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 встановлено, що: - можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності; - відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. Отже, враховуючи зміст ст. 344 ЦК України, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено обставини, які мають суттєве значення для розгляду справи, а саме: факт існування такого нерухомого майна, безтитульність, відкритість та безперервність заволодіння майном, факт володіння спірним нерухомим майном протягом строку, який складає не менше 10 років. Як роз`яснено в п. 9 постанови Пленуму від 07.02.2014 № 5, при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Але не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17. У постановах Верховного суду від 06.09.2018 у справі № 205/1178/16-ц, від 25.09.2020 у справі № 442/7094/15-ц викладено висновки, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного, без відповідної правової підстави володіння чужим майном. Наявність у володільця певної правової підстави, наприклад, договору найму, оренди, зберігання тощо, виключає можливість застосування положень частини першої статті 344 ЦК України. Як вбачається із поданого до позовної заяви копії паспорта позивача ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , що у період з 29.11.1988 по 12.07.2000 рік ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . З 12.07.2000 змінив місце реєстрації на АДРЕСА_6 (а.с. 5-6). Жодного доказу про те, що ОСОБА_1 проживав за адресою АДРЕСА_1 у матеріалах справи не має. Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що в матеріалах справи відсутні докази користування ОСОБА_1 упродовж 10 років спірним нерухомим майном - житловою квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , тому колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що в позовних вимог слід відмовити. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імперативом зазначеного конституційного положення встановлено обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме оскарження судових рішень, якими порушені права держави в особі відповідного органу або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У справі, яка переглядається, прокурор, звертаючись з апеляційною скаргою в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Зборівською міською радою, повідомив суд про порушення інтересів держави, які полягають у тому, що задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1 за відсутності для цього правових підстав, суд позбавив орган місцевого самоврядування нерухомого майна, яке незаконно вибуло із власності територіальної громади. До апеляційної скарги було подано лист керівника Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області № 52/1-2040ВИХ-24 від 17 травня 2024 року направлений Зборівській міській раді лист, в якому він просив останню надати інформацію: чи подавалася Зборівською міською радою апеляційна скарга на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року, якщо так, то надати відповідні підтверджуючі документи, якщо ні, то просили повідомити, чи такі заходи вживатимуться (а.с. 32). У відповідь на цей лист Зборівська міська рада повідомила, що нею не подавалася апеляційна скарга на рішення Зборівського районного суду від 10 квітня 2024 року у справі № 599/669/24, а також не вживатимуться заходи у зв`язку з відсутністю коштів на сплату судового збору (а.с. 33). 29 травня 2024 року керівник Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області повідомив Зборівську міську раду про намір здійснення прокурором представництва в суді законних інтересів держави в особі Зборівської міської ради до ОСОБА_1 шляхом подання апеляційної скарги на рішення Зборівського районного суду від 10.04.2024 по справі № 599/669/24 (а.с. 35). Колегія суддів вважає, що Бережанська окружна прокуратура Тернопільської області має право на звернення до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою в інтересах держави в особі Зборівської міської ради, яка неналежним чином не здійснює захист прав територіальної громади. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене в сукупності, апеляційна скарга Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області підлягає задоволенню, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Статтею 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі відмови в позові - на позивача. Оскільки апеляційна скарга Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області задоволена, сплачений за її подання судовий збір підлягає стягненню з позивача. Керуючись ст. ст. 35, 259, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Бережанської окружної прокуратури Тернопільської області задовольнити. Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 10 квітня 2024 року скасувати і ухвалити нове, яким у позові ОСОБА_1 до Зборівської міської ради про визнання права власності - відмовити. Стягнути із ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в користь Тернопільської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1818 грн, сплачений за подачу апеляційної скарги, який перерахувати на р/р UA 498201720343190002000004091 в ДКСУ в м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код одержувача 02910098 (Тернопільська обласна прокуратура м. Тернопіль вул. Листопадова, 4), код економічної класифікації видатків бюджету - 2800. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення буде виготовлений до 09 серпня 2024 року. Головуюча Н.М. Храпак Судді: Б.О. Гірський М.В. Хома