Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/14721/23

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/14721/23Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/817/644/24 Доповідач - Гірський Б.О. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 серпня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Гірський Б.О. суддів - Хома М. В., Храпак Н. М., за участю секретаря - Сович Н.А. позивача та його представника розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/14721/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Онищук Мар`яна Борисівна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року (ухвалене суддею Братасюком В.М., дату складення повного рішення не зазначено) в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки та піклування Великогаївська сільська рада Тернопільського району про розірвання шлюбу, залишення дитини на виховання та проживання разом з батьком, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що 26 жовтня 2000 року між сторонами було укладено шлюб. За час перебування у шлюбі у них народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказував на те, що з перших днів війни рф проти України відповідачка разом з дітьми виїхала за кордон та оселилася у Федеративній Республіці Німеччина (далі - ФРН). Зазначав, що за час перебування відповідачки за кордоном їхні подружні відносини погіршились, між ними зникло взаєморозуміння щодо спільного бачення подальшого життя сім`ї, повністю втрачено взаємні права та обов`язки, тому подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим. Стверджував, що їх спільний неповнолітній син ОСОБА_6 не зміг адаптуватися до умов проживання за кордоном та повернувся додому за їх спільною згодою і на даний час проживає разом із ним. Відтак просив розірвати укладений між сторонами шлюб та залишити сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати разом з ним, як батьком дитини. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 жовтня 2000 року ВРАГС Тернопільської міської ради, актовий запис 1272. В задоволенні решти вимог відмовлено. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_5 з батьком та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення та без надання належної оцінки доказам. Вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про відсутність відсутність підстав для визначення місця проживання малолітньої дитини. Вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції за наявних фактичних обставин справи, зокрема, за відсутності згоди батьків про визначення місця проживання дитини, ухилився від вирішення цього питання. Звертає увагу на те, що хоча мати висловила свою думку, що проживання дитини із батьком буде відповідати інтересам їхнього малолітнього сина, проте вона не вчиняє активних дій щодо передачі його батькові, тоді як батько не може виїхати за межі України для того, щоб забрати дитину, що своєю чергою вказує на наявність спору між сторонами. Посилається на висновки, що містяться в постанові Верховного Суду у постанові від 24.11.2023 року в справі №757/555/22, в яких зазначається про необхідність вирішення судом питання проживання малолітньої дитини за наявності спору між батьками, при цьому, звернення до суду одного із батьків з позовом про визначення місця проживання дитини, свідчить про наявність такого спору. Звертає увагу на те, що висновком органу опіки та піклування Великогаївської сільської ради, затвердженим виконавчим комітетом №220 від 10.11.2023 року, встановлено доцільність проживання малолітнього сина - ОСОБА_5 з батьком в Україні. Вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що малолітній син ОСОБА_5 є прихильним до батька, у них зберігаються теплі сімейні відносини та взаєморозуміння, а повернення дитини додому, зокрема, у будинок, де для нього створені комфортні умови для проживання, виховання і розвитку, та де він зростав, буде свідчити про повернення його у звичне соціальне і сімейне середовище. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 апеляційну скаргу в її межах підтримали, посилаючись на доводи викладені в ній. Рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про залишення ОСОБА_5 проживати разом з батьком, тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що 26 жовтня 2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. У даному шлюбі народилося троє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 (є власником квартири). Згідно довідки № 389 від 01 травня 2023 року виданої Великогаївською сільською радою, склад сім`ї ОСОБА_1 наступний: ОСОБА_2 та їхні діти. 27.06.2023 року начальником служби у справах дітей Великогаївської сільської ради Тернопільського району складено Акт обстеження умов проживання дитини ОСОБА_5 , 2015 р.н. в квартирі за адресою АДРЕСА_1 , із змісту якого вбачається, що для дитини відведено окрему кімнату, забезпечену повністю необхідними меблями, всіма засобами для навчання і виховання. Висновком органу опіки та піклування Великогаївської сільської ради, затвердженим виконавчим комітетом №220 від 10.11.2023 року встановлено, що на час візиту працівників (20.10.2023 року) дитина сторін ОСОБА_5 , 2015 року народження, перебуває за межами України з матір`ю, там навчається в школі та паралельно дистанційно в Тернопільській ЗОШ №7. Працівником служби проведено бесіду з відповідачкою за допомогою застосунку Вайбер під час якої ОСОБА_2 зазначила, що син перебуває з нею за кордоном, ходить до початкової школи, котра є пріоритетною для особливих освітніх потреб розумового розвитку та фізично моторного розвитку, дитина також навчається у Тернопільській ЗОШ №7 дистанційно. Мати запевнила, що дуже б хотіла, що б син залишався з нею й надалі, однак, оскільки вони на соціальному забезпеченні, вона не працює і не в змозі забезпечити належні потреби малолітньої дитини. Тому не заперечує, щоб син проживав з батьком. Зі слів матері, вона не може повернутися до України. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про залишення дитини проживати разом за батьком після розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту проживання сина ОСОБА_6 разом з ним, що давало б суду підстави залишити проживати дитину після розірвання шлюбу з батьком, не змінюючи при цьому її місце проживання. Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18). ЄСПЛ зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. У статті 160 СК України зазначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Відповідно до ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18, за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 339/143/20, враховуючи, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу та залишення дитини проживати з матір`ю, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків проживала разом з матір`ю, залишив проживати дитину з нею, чим лише констатував місце проживання дитини, не визначаючи його. Так, судом було встановлено та сторонами не заперечувалось, що ОСОБА_8 проживає разом із матір`ю в ФРН від початку повномасштабного вторгнення рф на територію України і продовжував проживати з нею до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків. Із висновку органу опіки та піклування Великогаївської сільської ради, затвердженого виконавчим комітетом №220 від 10.11.2023 року вбачається, що ОСОБА_2 при спілкуванні з працівником служби за допомогою застосунку Viber не заперечувала, щоб син повернувся в Україну та проживав з батьком. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до суду із позовною вимогою про залишення дитини проживати з ним, як батьком, посилаючись на те, що дитина проживає разом з ним. Однак, судами встановлено, що до і після припинення фактичних шлюбних відносин батьків та розірвання між ними шлюбу малолітній син ОСОБА_6 , 2015 р.н. постійно проживає разом з матір`ю за кордоном і відповідно залишення дитини проживати разом із батьком змінить постійне місце проживання дитини. Враховуючи, що сторони не зверталися до суду при розгляді цієї справи із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд, враховуючи принцип змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обґрунтовано в межах доводів та вимог позову про розірвання шлюбу і залишення дитини проживати разом з батьком, встановивши, що дитина до розірвання шлюбу після припинення фактичних шлюбних відносин батьків постійно проживає разом із матір`ю за кордоном, відмовив у залишенні дитини проживати разом з батьком в Україні, оскільки це призведе до зміни існуючого та визначення нового місця її проживання. Виходячи з вищенаведеного, ОСОБА_1 необґрунтовано просить в апеляційній скарзі задовольнити його позовну вимогу про визначення місця проживання дитини, оскільки з такою вимогою він не звертався. Апеляційний суд наголошує на тому, що залишення проживання дитини з одним із батьків є лише констатацією її місця проживання, а не його визначенням. Посилання позивача в апеляційній скарзі на висновки, що містяться в постанові Верховного Суду у постанові від 24.11.2023 року в справі №757/555/22, колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Так, у справі № 757/555/22 предмет позову - визначення місця проживання дитини, а у справі, яка переглядається - залишення дитини проживати разом із батьком. Таким чином, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухилився від вирішення питання визначення місця проживання малолітньої дитини, оскільки, як вже зазначалось вище, такої вимоги позивачем не заявлялось. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні. Щодо судових витрат. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Повний текст постанови складено 09 серпня 2024 року. Головуючий Гірський Б.О. Судді: Хома М.В. Храпак Н.М.