Постанова 4803 № 212/7316/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7948/24 Справа № 212/7316/23 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О.Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 року м.Кривий Ріг справа № 212/7316/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О.. суддів Зубакової В.П., Тимченко О.О. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 31 травня 2024 року, УСТАНОВИВ: У квітні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 11 червня 2013 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Анкета-Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом відповідача у Анкеті-Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, станом на 23 серпня 2023 року, утворилась заборгованість у розмірі 63 534,78 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 51 366,88 грн. та заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитом 12 167,90 грн. На підставі наведеного вище, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 63 534,78 грн. та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року, яка станом на 23 серпня 2023 року становить 63 534 грн. 78 коп., яка складається з наступного: 51 366 грн 88 коп - заборгованість за тілом кредиту, 12 167 грн 90 коп - заборгованість за простроченими відсотками, а також судові витрати в сумі 2 684 грн. В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про відмову задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами, що відповідач при складанні анкети-заяви ознайомився саме із цими Правилами надання банківських послуг, оскільки вони містяться на сайті банку, а також не відомо на яких умовах та з якими відсотками і штрафними санкціями погодився він від час підписання анкети-заяви. Таким чином позивач не надав жодного доказу який би підтверджував, що між банком та відповідачем укладено кредитний договір. Позивачем до суду надано Анкету-заяву, яка була підписана представником позивачема, проте не доведено повноваження особи, якою вона підписана. Розрахунок заборгованості не підписаний ні керівником відділення, ні головним бухгалтером філії. Крім того позивачем зазначено, що йому на кредитній картці був встановлений кредитний ліміт до 50 000 грн, відповідач сплатив на користь банку 499 707,85 грн, тобто повернув банку вказану суму вже в десяти кратному розмірі. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача по справі існує заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 63 534 грн. 78 коп., яка складається з наступного: 51 366 грн 88 коп - заборгованість за тілом кредиту, 12 167 грн 90 коп - заборгованість за простроченими відсотками. Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2013 року відповідач звернулась до позивача із Анкетою-Заявою, відповідно до якої ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору про надання банківських послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка, за розрахунком позивача, станом на 23 серпня 2023 року, становить 63 534 грн 78 коп та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 51 366 грн 88 коп та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 12 167 грн 90 коп. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Анкети-Заяви від 11 червня 2013 року ОСОБА_1 була надана кредитна картка із встановленим кредитним лімітом на платіжну картку, яка неодноразово перевипускалась, та кредитний ліміт на якій змінювався. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30 грудня 1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що надані АТ КБ «ПриватБанк» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 58-59 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, в період з 11 червня 2013 року по 23 серпня 2023 року активно користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «ПриватБанк» за договором б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Проте, відповідно до розрахунку, наданого позивачем, станом на 23 серпня 2023 року, відповідач, з урахуванням виконання зобов`язань за кредитним договором, має заборгованість за тілом кредиту в розмірі 28 263,41 грн, а не в розмірі 51 366,88 грн, як то визначено судом першої інстанції, оскільки, як вбачається з розрахунку, наданого позивачем, який перевірено колегією суддів, та виписки з особового рахунку відповідача, за період з 11 червня 2013 року по 23 серпня 2023 року відповідач по справі активно користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитним договором. У відповідності до виписки за договором № б/н від 11 червня 2013 року, за період з 11 червня 2013 року по 23 серпня 2023 року відповідачем ОСОБА_1 здійснено витрат на загальну суму 612 003,51 грн, при цьому погашено 548 468,73 грн. Отже, заборгованість відповідача за кредитним договором, а саме за тілом кредиту, відповідно до виписки з особового рахунку відповідача, становить 63 534,78 грн. При цьому слід зауважити, що розрахунок заборгованості відповідача за кредитом необхідно здійснювати по виписці з рахунку відповідача та враховувати лише фактичні витрати відповідача, які останній здійснював за допомогою виданої йому позивачем кредитної картки, та в рахунок заборгованості за кредитом не має враховувалось списання відсотків за користування кредитом та списання комісії за обслуговування, оскільки між сторонами не було погоджено як розмір таких відсотків, так і не погоджено те, що вказані відсотки за користування кредитом мають зараховуватися позивачем до заборгованості за тілом кредиту. Як убачається із виписки по рахунку відповідача, позивачем протягом всього часу кредитування, нараховувались відповідачу відсотки за користування кредитом, комісія за обслуговування, та вказані відсотки та комісія, починаючи з 12 травня 2021 року, додавались до основної суми витрат відповідача, що суперечить вимогам чинного законодавства. Так, за період з 12 травня 2021 року по 01 серпня 2023 року позивачем по справі були нараховані відповідачу відсотки за користування кредитом та комісії в загальному розмірі 23 103,47 грн, та вказані відсотки та комісії додавались до основної суми витрат відповідача, однак вказані грошові кошти не є коштами, фактично використаними відповідачем, тому не можуть бути стягнуті з відповідача. На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в розмірі 51 366,88 грн, тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року із зменшенням цього розміру з 51 366,88 грн до 28 263,41 грн. Крім того, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими відсотками, з огляду на наступне. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПриватБанк», у теперішній час АТ КБ «ПриватБанк», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відсотків та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована відсоткова ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої відсоткової ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін відсотки виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. В Анкеті-заяві позичальника від 11 червня 2013 року відсоткова ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема: заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 12 167,90 грн за період з 11 червня 2013 року по 23 серпня 2023 року. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, відсоткова ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або відсотків за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Заяву-Анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин, 11 червня 2013 року, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 25 вересня 2023 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг в ПриватБанку , відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року. При цьому, згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача в цій частині підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками станом на 23 серпня 2023 року в розмірі 12 167,90 грн з ухваленням в цій частині нового рішення по справі про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками станом на 23 серпня 2023 року в розмірі 12 167,90 грн з ухваленням в цій частині нового рішення по справі про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Крім того, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року із зменшенням цього розміру з 51 366,88 грн. до 28 263,41 грн, та як наслідок зменшенням загального розміру заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року з 63 534,78 грн до 28 263,41 грн. Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнутого з відповідача на користь позивача судового збору з 2 684 грн. до 1 193,98 грн, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог позивача. В іншій частині рішення суду має бути залишено без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 235,03 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31 травня 2024 року скасувати в частині задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за простроченими відсотками за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року, розмір яких станом на 23 серпня 2023 року становить 12 167,90 грн, та ухвалити в цій частині нове рішення по про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. Рішення змінити в частині розміру стягнутої з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року, зменшивши цей розмір з 51 366 грн 88 коп до 28 263 (двадцять вісім тисяч двісті шістдесят три) грн 41 коп. Рішення змінити в частині стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» загального розміру заборгованості за кредитним договором № б/н від 11 червня 2013 року, зменшивши цей розмір 63 534 грн 78 коп до 28 263 (двадцять вісім тисяч двісті шістдесят три) грн 41 коп. Рішення змінити в частині розміру стягнутого з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судового збору, зменшивши цей розмір з 2 684 грн до 1 193 (одна тисяча сто дев`яноста три) грн 98 коп. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 235 (дві тисячі двісті тридцять п`ять) грн 03 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 08 серпня 2024 року. Головуючий: Судді: