Постанова 4857 № 380/8802/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/8802/24 пров. № А/857/14023/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Судової-Хомюк Н.М., суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П., розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/8802/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 , час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач ) та просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вснарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з липня 2023 року по квітень 2024 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з липня 2023 року по квітень 2024 року; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за період з 10.01.2023 по 31.12.2023, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за період з 10.01.2023 по 31.12.2023, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за період з 06.07.2023 по 20.07.2023 в сумі 100000 грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022, на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні; - зобов`язати військову частину військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період 06.07.2023 року по 20.07.2023 в сумі 100000 грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022, на місяць пропорційно часу перебування на лікуванні. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, із зазначенням підстав для поновлення строку (з доказами поважності пропуску строку звернення до суду), та також надати докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. На виконання вказаної ухвали позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду. В обґрунтування заяви зазначив, що строк звернення до суду був пропущений у зв`язку із введенням воєнного стану на території України. Зазначає, що під час виконання обов`язків військової служби отримав порання, і відповідно з 06.07.2023 по 20.07.2023 перебував на лікуванні у КНП «Барвінківська центральна мілька лікарня». Щодо долучення доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги вказав, що іншими доказами, окрім тих, що додавались до позовної заяви позивач не володіє. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - повернуто позивачу. Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив позивач. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що ухвала суду першої інстанції не містить висновків про неповажність вказаних позивачем підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Разом з тим зазначає, що проходження позивачем військової служби та участь у бойових діях, а також проходження лікування є поважними причинами пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач не мав можливості захистити свої права. Зазначає, що ненадання позивачем доказів, які ним не може бути подано з об`єктивних причин, не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху чи повернення позовної заяви. На думку апелянта ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою, винесена не на підставі повного і всебічного з`ясування обставин на які позивач покликався в позовних вимогах та заяві про поновлення строку звернення до суду всупереч доказам які позивач надав до суду та які судом не було дослідженні. З цих та інших наведених у апеляційній скарзі підстав, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Апеляційний розгляд справи здійснено згідно ч.2 ст.312 КАС України в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвалу суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України та вказано, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції зазначає, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Як зазначалося вище, частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Аналіз наведеної норми КАС свідчить, що у разі якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо його прийнято за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Якщо цей день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому сполуку «повинна була дізнатися» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод, щоб дізнатися, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Отже, реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою у межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізувати своє право на звернення до суду в межах строків такого звернення, адже відсутність реалізації цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Велика Палата Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справа № 990/139/23. Як вбачається із змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції взяв до уваги покликання позивача на те, що він перебував у зоні бойових дій, протягом липня 2023 року перебував на лікуванні та надалі проходить військову службу, однак зазначає, що після направлення від 09.08.2023 на проходження військово-лікарської комісії та отримання в серпні 2023 року посвідчення учасника бойових дій позивач не вчиняв жодних дій для відновлення його порушеного права. Зокрема, доказів перебування в зоні бойових дій або на стаціонарному лікуванні також суду не надано. Крім цього, суд першої інстанції звернув увагу, що в позовній заяві позивач зазначив, що неодноразово звертався до відповідача в усній та письмовій формах, однак не долучив копії таких звернень. Позивач не долучив до позовної заяви ні копії рапортів чи заяв, ні доказів надіслання таких відповідачу. Викладені обставини позивача щодо нездійснення відповідачем виплати грошового забезпечення з липня 2023 року по квітень 2024 року (станом на момент звернення) не підтверджені жодним доказом. Суд зауважує, що такими доказами, зокрема, може бути виписка з банку по картковому рахунку, на який позивач отримував виплати. Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач у встановлений в ухвалі суду від 26.04.2024 строк не усунув в повному обсязі недоліки позовної заяви, а саме: у клопотанні про поновлення строку на звернення до суду не довів поважність причин пропуску процесуального строку, та зокрема, позивачем в клопотанні не викладено об`єктивних підстав, що унеможливлювали надати до суду необхідні докази. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. В доводах до апеляційної скарги скаржник зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який надалі продовжено. Тому, введення воєнного стану є поважною причиною для поновлення процесуальних строків. Додатково вказав, що проходить службу під час дії воєнного стану та брав безпосередню участь в бойових діях, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій. Також, під час проходження служби позивач перебував на лікуванні в період з 06.07.2023 по 22.07.2023. Таким чином, позивач несвоєчасно звернувся до суду з приводу порушених своїх прав у зв`язку із наведеними вище обставинами. Однак, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції вірно підкреслив, що покликання позивача, що він перебував у зоні бойових дій, протягом липня 2023 року перебував на лікуванні та надалі проходить військову службу не можуть визнаватися безумовними підставами для поновлення строків звернення до суду, оскільки мали місце до липня 2023 включно. Щодо посилань скаржника на поважність причин пропуску строку на звернення до суду, у зв`язку із введенням воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне. Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася та діє і дотепер. Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на апеляційне оскарження судових рішень, та їх обчислення до Кодексу адміністративного судочинства України не вносилось. Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. У постанові від 28.11.2022 у справі № 140/11951/21 Верховний Суд вказав, що при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об`єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об`єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску), та інші доречні обставини. Тож, колегія суддів зауважує, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження. Обґрунтовуючи клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку скаржник покликався на введення в Україні воєнного стану, виконання завдань для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Між тим, колегія суддів зауважує, що неможливість здійснення процесуальних прав учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Вказані ж доводи скаржника є необґрунтованими, адже не містять жодного підтвердження доказами. Більше того, саме по собі покликання на воєнний стан не може свідчити про неможливість виконувати процесуальні права та обов`язки вчасно. Зважаючи на це, доводи скаржника на неможливість своєчасного подання позовної заяви до суду першої інстанції в контексті описаних обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими і погоджується із висновком суду першої інстанції щодо не доведення скаржником поважності причин пропуску строку на звернення до суду. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Водночас, як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції»(Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45). Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов поданий з пропуском строків на звернення, визначених ст. 122 КАС України. Таким чином, апеляційна скарга не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, КАС суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року про повернення позовної заяви у справі № 380/8802/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник