Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/4224/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 07 серпня 2024 року м. Дніпросправа № 160/4224/24 (суддя Сліпець Н.Є., м. Дніпро) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Іванова С.М., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі №160/4224/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 14 лютого 2024 року звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з яким просить: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.12 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позов фактично обґрунтована тим, що ОСОБА_1 постійно доглядає за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка відповідно до висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 18.12.2023 року, потребує постійного стороннього догляду, а тому позивач, як особа, яка зайнята постійним доглядом за особою, яка потребує такого догляду, має пільги передбачені ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, однак, відповідач відмовив позивачу у реалізації такого права. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду мотивовано тим, що обов`язок доведення існування обставин для надання військовозобов`язаній особі відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, зокрема і з підстав, передбачених абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - лежить саме на такій особі, натомість позивачем не доведено, що його мати потребує постійного догляду, а він здійснює такий догляд на постійній основі, з огляду на що, суд доходить висновку, що у позивача відсутнє право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до абз.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на момент звернення до відповідача із відповідною заявою. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що позивач має право на відстрочку від призову за абз.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки за умовами статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 19.11.1973 року (а.с.35). Згідно з висновком від 18.12.2023 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. 23.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про надання відстрочки від призова на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 10 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с.34). Листом від 07.02.2024 за вих.№1609 відповідач повідомив позивача про відмову у задоволенні заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно з абз. 10 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» оскільки, у наданому пакеті документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 знаходиться висновок від 18.12.2023 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі щодо гр. ОСОБА_2 , який надає можливість звернутися за місцем реєстрації до відділу соціального захисту населення, з метою оформлення соціальної послуги по здійсненню постійного догляду за ОСОБА_2 , що і надає право в подальшому бути не призваним на військову службу під час мобілізації. У надісланому пакеті документів до ІНФОРМАЦІЯ_3 достатніх підстав для підтвердження права позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - не вбачається (а.с.31). Правомірність бездіяльності відповідача, яка полягає у не наданні позивачу відстрочки від призову на підставі абз.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. При цьому, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Частиною другою статті 4 Закону № 3543-XII встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. У відповідності до частин п`ятої та шостої 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. Статтею 22 Закону № 3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Частиною п`ятою статті 22 Закону № 3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. За змістом пункту 7 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. У силу пункту 12 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації регулюється нормами статті 23 Закону № 3543-XII, згідно з якої не підлягають призову на військову службу під час мобілізації зокрема військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З аналізу зазначеної норми вбачається, що підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 10 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є висновок МСЕК або висновок ЛКК в якому зазначено про потребу постійного догляду та документи, що підтверджують постійний догляд за такою особою військовозобов`язаним. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем надавався відповідачу висновок за формою №080-4/о від 18.12.2023 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі згідно з яким рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи для ОСОБА_2 (а.с.37). Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством. У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського. У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу. Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я. Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Пунктом 4 цієї Інструкції визначено, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №

859. У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 7 Інструкції). Отже, наданий позивачем висновок за формою №080-4/о від 18.12.2023 року засвідчує факт того, що ОСОБА_2 потребує догляду, а саме соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, однак зазначений висновок не підтверджує того факт, що такий догляд надається саме позивачем. Як вбачається з додатків до заяви позивача про надання відстрочки від 23.01.2024 року позивачем не надавалися відповідачу документи, які б підтверджували той факт, що саме позивач здійснює постійний догляд за ОСОБА_2 (а.с.34), а тому у відповідача не було підстав для надання позивачу відстрочки на підставі абз.10 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При цьому, суд апеляційної інстанції вважає помилковими посилання позивача на положення статті 202 Сімейного кодексу України, якою визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, оскільки зазначена норма визначає обов`язок утримання повнолітньою дочкою, сином, батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, в той час як у спірних відносинах позивачем не доведено того, що він здійснює «постійний догляд», що є відмінним від поняття «утримання батьків, які є непрацездатними». На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року у справі №160/4224/24 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 07 серпня 2024 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов суддя В.А. Шальєва