Постанова Харківський апеляційний суд № 621/1531/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 06 серпня 2024 року м.Харків справа № 621/1531/23 провадження № 22-ц/818/1629/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В., суддів: Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,, за участю секретаря: Смелянець К.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , Страхова група ТАС АТ "СТ "ТАС" (приватне), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Страхової групи ТАС АТ "СТ "ТАС" (приватне) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 лютого 2024 року, постановлене під головуванням судді Бібіка О.В.,- в с т а н о в и в: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Страхової групи ТАС АТ "СТ "ТАС" (приватне) про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди. З урахуванням уточненої позовної заяви просила стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо- транспортної пригоди в розмірі 21378 грн 50 коп. та 499695 грн 12 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнути з АТ «СГ «ТАС» (приватне) на її користь матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 6097,58 грн та 304,88 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 08 лютого 2024 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо - транспортної пригоди у розмірі 21378 (двадцять одну тисячу триста сімдесят вісім) грн 50 коп., моральну шкоду у розмірі 70000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо - транспортної пригоди у розмірі 6097,58 грн, моральну шкоду у розмірі 304,88 грн. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2147,20 грн. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2147,20 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимоги в повному обсязі та вирішити питання щодо судових витрат. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції неповно з`ясовано ряд обставин, оскільки позивачем не належно обґрунтовано позовні вимоги, а також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження її вимог щодо відшкодування шкоди спричиненої ДТП. Посилається на безпідставне стягнення моральної шкоди у розмірі визначеному судом першої інстанції. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду в частині позовних вимог до Страхової групи ТАС АТ "СТ "ТАС" (приватне) не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до порядку відшкодування страховиком моральної шкоди, заподіяної здоров`ю потерпілого забезпеченим транспортним засобом внаслідок ДТП, регламентується саме Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року М1961-ІV, оскільки саме Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року M1961-IV підлягає застосуванню як спеціальний закон, який регулює правовідносини з відшкодування моральної шкоди, заподіяної забезпеченим транспортним засобом потерпілому-фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо - транспортної пригоди. Позивачем не надано до суду належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів в обґрунтування позовних вимог про солідарне стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню. Крім того спричинені ОСОБА_1 тілесні ушкодження у зв`язку з ДТП, яка сталася з вини відповідача, потребували тривалого інтенсивного лікування, що спричинило їй фізичні та моральні страждання; позивачем було втрачено заробіток за час перебування на лікуванні. З урахуванням зазначених вище обставин, засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судовим розглядом встановлено, що постановою Зміївського районного суду Харківської області від 03.04.2023 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с. 15-17). 28.02.2023 року ОСОБА_4 повідомив АТ "Страхова група "ТАС" (приватне) про настання страхового випадку за участю транспортних засобів автомобіля Renault Duster, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Nissan Leaf, реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_4 . Потерпілою зазначено ОСОБА_1 (а.с. 10-11). 17.04.2023 року ОСОБА_1 звернулася до АТ "СГ "ТАС" (приватне) з заявою про страхове відшкодування (а.с. 18-19). З виписки із медичної карти хворого № 222 вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП "Слобожанська лікарня" Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області у період з 28.02.2023 року по 10.03.2023 року, діагноз: струс головного мозку (від 27.02.2023 року), лікворна гіпертензія (а.с. 20). Згідно висновку фахівця № 12-14/41-Зм/23 від 21.03.2023 року у потерпілої ОСОБА_1 мали місце: ділянки травматичного набряку м`яких тканин в лобно - тім`яній області праворуч та ліворуч, гостра закрита черепно - мозкова травма у формі струсу головного мозку (від 27.02.2023 року), що ускладнилася у своєї течії розвитком ліквороної гіпертензії. Вказані вище тілесні ушкодження утворилося від дії тупих предметів, з необмеженою травмуючою поверхнею по механізму удару, або по механізму удару об такі, індивідуальні особливості яких своїй травмуючий поверхні не відобразилися, і могли бути утворені в умовах дорожньо - транспортної події (автотравма в середині автомобіля), в строк та при обставинах, вказаних потерпілою. По ступеню тяжкості ділянки травматичного набряку м`яких тканин в лобно - тім`яній області праворуч та ліворчу, як в сукупності так і кожне окремо, відносяться до легких тілесних ушкоджень (згідно п. 2.3.5 Правил судово - медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року). По ступеню тяжкості гостра черепно - мозкова травма, у формі струсу головного мозку (від 27.02.2023 року), що ускладнилася у своїй течії розвитком лікворної гіпертензії відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я (згідно п. 2.3.3 Правил судово - медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 року). Тривалість перебування на стаціонарному лікуванні в Слобожанській лікарні з 28.02.2023 року по 10.03.2023 року (а.с. 23 - 25). З довідки про доходи № 801 від 26.04.2023 року вбачається, що ОСОБА_1 працює на посаді інспектора в Департаменті патрульної поліції, нараховано заробітну плату за лютий 2023 року у розмірі 23858,00 грн, за березень 2023 року у розмірі 23858,00 грн (а.с. 48). В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 27 лютого 2023 року о 06:50 годині на мосту, розташованому по автомобільній дорозі Р-78 між м. Зміїв та с. Задонецьке у Чугуївському районі Харківської області ОСОБА_2 під час керування власним автомобілем «Renault Duster», реєстраційний номер НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_5 , який стояв на смузі зустрічного руху. В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. ОСОБА_1 в якості пасажира знаходилася в автомобілі «Nissan Leaf», реєстраційний номер НОМЕР_3 . Після ДТП звернулася за медичною допомогою та 27.02.2023 року була доставлена бригадою швидкої допомоги до КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова» Харківської міської ради, а 28.02.2023 року госпіталізована до КНП «Слобожанська лікарня» Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, з діагнозом закрита черепно - мозкова травма. Струс головного мозку (від 27.02.2023 року). Лікворна гіпертензія. Згідно висновку фахівця - лікаря судово-медичного експерта Яременка В.М. від 21.03.2023 року № 12-14/41-3м/23 у ОСОБА_1 малися легкі тілесні ушкодження, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров`я. Також, у відповідності до медичного висновку № Х8Т2-ТС28-НА23-ЕЕ89 від 28.02.2023 року про тимчасову непрацездатність від 28.02.2023 року знаходилася на лікуванні в КНП «Слобожанська лікарня» Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області, період непрацездатності з 28.02.2023 року по 09.03.2023 року, категорія: захворювання або травма загального характеру. Відповідно до медичного висновку №ВА84-3845-В84А-2Р97 про тимчасову непрацездатність від 09.03.2023 року, тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 було продовжено до 10.03.2023 року. В зв`язку з тривалим терміном тимчасової непрацездатності позивач ОСОБА_1 недоотримала грошові кошти у якості додаткової винагороди у розмірі 18096,75 грн. Відповідно до довідки про доходи № 801 від 26.04.2023 року Департаменту патрульної поліції стосовно додаткової винагороди у відповідності до розрахунку за одну добу - 49354, 78/30 діб=1645,16 грн/добу, за одинадцять діб лікування позивач не отримала додаткову винагороду на загальну суму 18096,75 грн. Загальна сума відшкодування матеріальної шкоди складає - 27476,08 грн. Зазначена шкода відшкодована не була. Вказує, що зверталася до AT «СГ «ТАС» (приватне) про страхове відшкодування від 17.04.2023 року, однак до цього часу не отримала відшкодування. Зазначає, що їй була спричинена моральна шкода, яка виразилася у втраті працездатності в результаті протиправних дій, душевних хвилюваннь. Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. В частині 2 статті 78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Як зазначено у частині 1 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21). Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що: джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди. Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У відповідності до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19) зроблено висновок про те, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2022 року у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок про те, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом. Щодо стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судова колегія зазначає наступне. За частиною 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Як зазначено у частині 1 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21). Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що: джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди. Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини. При цьому витрати, пов`язані із лікуванням потерпілого мають відшкодовуватися лише, якщо необхідність їх здійснення підтверджена документально відповідним закладом охорони здоров`я. Тобто, необхідність таких витрат має бути визначена у письмових рецептах, призначеннях, направленнях, інших медичних документах, складених лікарським персоналом відповідного закладу охорони здоров`я. В даному випадку жоден медичний документ про стягнення витрат у розмірі 3 271,75 грн на придбання ліків позивачкою у зв`язку з ДТП за участю відповідача ОСОБА_2 не містить документального підтвердження, що саме ці лікарські препарати та засоби гігієни були призначені їй відповідно до медичної документації відповідного лікувального закладу, або за призначенням лікаря. Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що заявлені позивачкою вимоги про стягнення з ОСОБА_2 витрат на лікування в розмірі 3 271,75 грн є необґрунтованими. Стосовно вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивачки майнової шкоди, пов`язаної із тимчасовою втратою працездатності, грошової суми в розмірі 18 096,75 грн, судова колегія зазначає наступне. Частиною першою статті 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах: для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) - неотримана середня заробітна плата, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю; для особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, - не отримані доходи, які обчислюються як різниця між доходом за попередній (до дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік та доходом, отриманим у тому календарному році, коли особа була тимчасово непрацездатною; для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством (стаття 25 Закону). Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням», якою затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке компенсує втрату заробітної плати (доходу). З матеріалів справи вбачається, що позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні у період з 28 лютого 2023 року до 10 березня 2023 року, тобто протягом 11 днів. У Департаменті патрульної поліції зберігаються листки непрацездатності, видані ОСОБА_1 , за період тимчасової непрацездатності з 28.02.2023 року по 10.03.2023 року, за якими Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вже здійснено виплату коштів у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності позивачки ОСОБА_1 . Відповідно до ст. 1 Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV) загальнообов`язкове державне соціальне страхування - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - кошти соціального страхування), коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством. Уповноваженим органом правління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у в`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України (ст.4 Закону №1105-XIV). Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №1105-XIV підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності є сформований на основі медичного засновку про тимчасову непрацездатність листок непрацездатності. Саме у листку непрацездатності зазначається призначена застрахованій особі допомога по тимчасовій непрацездатності в процентах (%) за відповідну кількість робочих календарних) днів. Жодних листків непрацездатності (завірених копій або оригіналів) позивачем, ОСОБА_1 , до суду першої чи апеляційної інстанції надано не було. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону №1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинний законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, і установи, організації (п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995р. №100). Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що Департаментом патрульної поліції, ОСОБА_1 , вже була виплачена середня заробітна плата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на підставі Закону №1105-XIV та листків непрацездатності. Доказів на спростування зазначених обставин матеріали справи не містять. Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача ОСОБА_2 , відшкодування неотриманої додаткової винагороди, завданої тимчасовою втратою працездатності, в розмірі 18096,75 грн, є безпідставними. Виходячи з вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми матеріальних збитків підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову в цій частині. Щодо вимог позовної заяви про відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 , судова колегія зазначає наступне. Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна (пункти 1-3). Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України). Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Установивши, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, позивачці заподіяно тілесні ушкодження, у зв`язку з цим вона знаходилась на лікуванні, внаслідок чого вона зазнала фізичних страждань і душевних переживань, пов`язаних з протиправною поведінкою відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоди. Разом тим, враховуючи характер, обсяг та глибину завданих позивачці моральних страждань, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 70 000 грн 00 коп. до 50 000 грн 00 коп. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної та моральної шкоди з ОСОБА_2 підлягає скасування, із ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, з наведених вище підстав. Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Статтею 5 Закону встановлено пільги щодо сплати судового збору, зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 даної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду з апеляційною скаргою на судове рішення, сплатив 1 820,00 грн судового збору. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а саме: на 90,52 %, тому ОСОБА_2 належить компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1 647,46 грн (90,52% від 1 820,00 грн). Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 08 лютого 2024 року в частині стягнення матеріальної шкоди з ОСОБА_2 скасувати та у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_2 рішення суду змінити в частині розміру відшкодування. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 1 647,46 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований Н.П. Пилипчук Повний текст судового рішення складено 07.08.2024 року.