Постанова 4803 № 210/5762/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3641/24 Справа № 210/5762/23 Суддя у 1-й інстанції - Літвіненко Н. А. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів Агєєва О.В., Бондар Я.М. за участю секретаря Юрченко Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №210/5762/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, на рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 року, встановив: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном. Позов обґрунтований тим, що 10 липня 2010 року між сторонами у справі було укладено шлюб, про що в Центрально-Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області вчинено актовий запис №

315. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року по справі № 216/5178/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. В період шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на теперішній час проживає разом з позивачем. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2018 року, укладеного між ним та ОСОБА_4 , набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, починаючи з травня 2022 року, по теперішній час, ОСОБА_2 перешкоджає доступу ОСОБА_1 до спірної квартири шляхом зміни дверного замку на вхідних дверях, вселення до квартири невідомих осіб, які з незрозумілих причин перебувають там. На підставі наведеного вище, позивач просила суд усунути перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати ключі від дверних замків квартири та забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_1 до спірної квартири. Судові витрати просила покласти на відповідача. Рішенням Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 року позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 передати ключі від дверних замків квартири та забезпечити безперешкодний доступ ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073, 60 гривень. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Страх В.О., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач по справі не чинить позивачці жодних перешкод в користуванні спірною квартирою, в квартирі наразі ніхто не проживає, позивач має ключі від квартири. Зауважує на тому, що відповідач ніколи не заперечував що спірна квартира є спільним з позивачем майном, в той час як це заперечувала позивач, яка зверталась до суду з позовом про визнання спірної квартири її особистою власністю, однак в задоволення вказаного позову позивачці було відмовлено. Вказує на те, що наразі в суді наявний позов ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 3/4 частки спірної квартири, тому провадження у даній справі було б доцільно зупинити до вирішення спору щодо визначення частки майна позивача у спірній квартирі. Наполягає на тому, що позивачем не доведено порушення її прав, оскільки вона має доступ до спірної квартири. Крім того зауважує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що дана справа не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та бажав викласти власні заперечення, у тому числі за допомогою виклику свідків. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення за наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону. Судом встановлено, що відповідно рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 травня 2023 року, між сторонами у справі 10 липня 2010 року був укладений шлюб, про що в Центрально-Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області вчинено актовий запис №

315. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2021 року по справі № 216/5178/21 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Під час шлюбу ОСОБА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2018 року, придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в реєстрі за № 24320, що вбачається з копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 139619739. Відповідно фотокопії договору оренди житлового приміщення від 27 травня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (орендар), за змістом якого в спірній квартирі будуть проживати крім орендаря, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ??Крім того, вищевказане встановлено з копій відповідей ВП №2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 від 26 липня 2022 року та 16 серпня 2022 року та висновків за матеріалами ЄО № 8761 від 06 липня 2022 року та ЄО № 10862 від 12 серпня 2022 року. ??Відповідно рапорту старшого слідчого СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Денісова Всеволода, 15 вересня 2022 року, останній відвідав адресу: АДРЕСА_1 , з метою допиту користувачів вказаної квартири як свідків. В ході відвідування було встановлено, що в квартирі перебувають невстановлені особи, які вхідні двері не відчинили та відмовились представлятись посилаючись на те, що вони не є власниками оселі. Крім того, відповідно копії протоколу допиту свідка ОСОБА_8 від 16 листопада 2022 року, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , останні кілька місяців у квартирі АДРЕСА_3 проживають невідомі особи, зокрема вказує, що бачив чоловіка з дитиною. Згідно копії протоколу допиту свідка ОСОБА_9 від 16 листопада 2022 року, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , протягом останніх трьох місяців у квартирі АДРЕСА_3 проживають три невідомі їй раніше особи, а саме жінка приблизно 35 років, дитина приблизно 15 років, та чоловік приблизно 20 років. Відповідно копії вимоги ОСОБА_1 від 15 вересня 2023 року, остання просить надати доступ до приміщення квартири за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Також просить усунути перешкод в користуванні спірною квартирою, яка є об`єктом спільної сумісної власності, шляхом передачі їй комплекту ключів від замків даної квартири в строк до 22 вересня 2023 року. Згідно рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 травня 2023 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 серпня 2023 року, встановлено, що квартира АДРЕСА_4 є об`єктом спільного майна колишнього подружжя Драгожилових. А отже, спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності, набутої сторонами за час перебування у шлюбі. Належні співвласниками долі є ідеальними, розділ спірного майна в натурі подружжям не проводився. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач, як на підставу для задоволення позову послалась на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні їх спільною сумісною власністю, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зміни дверного замку на вхідних дверях, вселення до квартири невідомих осіб. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що між сторонам виникли правовідносини щодо усунення перешкод у користуванні майном, набутим за час шлюбу, відповідач чинить позивачці перешкоди у користуванні належним їм майном, зокрема, перешкоджає доступу до спірної кватири, а тому прийшов до висновку про наявність підстав для усунення перешкод в користуванні майном позивачкою та задоволення її позову. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло. Відповідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). У відповідності до ст. 319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, у статті 150 ЖК України, зазначено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Відповідно ч.1 ст. 355 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Згідно ч.1 ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України). Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2019 року у справі № 521/11365/15, від 15.09.2023 року у справі № 759/11403/20. З урахуванням наведеного та за умов не спростування презумпції спільності права власності подружжя на придбану в період шлюбу квартиру, яке зареєстровано за ОСОБА_2 , позивачка має рівне з ним право на володіння, користування і розпоряджання, а оскільки відповідач чинить їй перешкоди у користуванні квартирою, то права останньої підлягають захисту шляхом усунення відповідних перешкод. Суд першої інстанції, встановивши, що сторони у справі є співвласниками спірної квартири, відповідач здійснив заміну замків до вхідних дверей квартири без погодження з позивачкою, а також встановивши, що позивачка позбавлена права вільно користуватися своєю власністю, оскільки відповідач не надає їй ключі від спірної квартири, чим здійснює перешкоди у користуванні такою, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони прийняті з дотриманням як норм матеріального, так і норм процесуального права. Рішення суду в цій частині законне та обґрунтоване. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач по справі не чинить позивачці жодних перешкод в користуванні спірною квартирою, в квартирі наразі ніхто не проживає, позивач має ключі від квартири та позивачем не доведено порушення її прав, оскільки вона має доступ до спірної квартири, спростовуються матеріалами справи, зокрема наявністю в матеріалах справи копії договору оренди житлового приміщення від 27 травня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (орендар), за змістом якого в спірній квартирі будуть проживати крім орендаря, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . ??Рапортом старшого слідчого СВ ВП № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області Денісова Всеволода, 15 вересня 2022 року, відповідно до якого останній відвідав адресу: АДРЕСА_1 , з метою допиту користувачів вказаної квартири як свідків. В ході відвідування було встановлено, що в квартирі перебувають невстановлені особи, які вхідні двері не відчинили та відмовились представлятись посилаючись на те, що вони не є власниками оселі. Та копіями протоколів допиту свідка ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від 16 листопада 2022 року, якими підтверджено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , проживають невідомі свідкам люди, а не позивач. Посилання в апеляційній скарзі на те, що наразі в суді наявний позов ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 3/4 частки спірної квартири, тому провадження у даній справі було б доцільно зупинити до вирішення спору щодо визначення частки майна позивача у спірній квартирі, не мають правового значення для вирішення даного спору про усунення перешкод в користуванні майном. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції протиправно розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження, не ґрунтуються на вимогах процесуального права, з огляду на наступне. Згідно з частиною 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами, зокрема, є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частинами першою - другою статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Відповідно частини 1 статті 277 ЦПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. 06 листопада 2023 року Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області постановив ухвалу про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. 29 листопада 2023 року представником відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_10 було подано до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України). Апелянт не довів, як і не зазначив, яким саме чином суд першої інстанції позбавив його можливості подати всі належні та допустимі докази і пояснення, адже відповідач мав право знайомитися з матеріалами справи, подавати або витребувати документи, які, як він вважав, можуть вплинути на вирішення спору по суті та прийняття законного судового рішення. Крім того, реалізація стороною її процесуальних прав у судовому процесі не пов`язана з порядком розгляду справи та жодним чином не звужує можливості щодо їх використання відповідно до принципів цивільного судочинства, а залежить лише від суб`єктивного бажання сторони щодо реалізації таких прав. Оскільки складність судової справи є суб`єктивною підставою віднесення справи до категорії малозначних, яку суд оцінює під час розгляду відповідної справи, а незгода із рішенням суду першої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для відповідачів внаслідок прийняття оскаржуваного рішення як в порядку спрощеного провадження так і в порядку загального позовного провадження, так як настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь відповідачів є звичайним передбачуваним процесом. Доводи апеляційної скарги про те, що апелянт був позбавлений можливості надати суду докази на спростування позиції позивача є необґрунтованими, з огляду на наступне. Відповідно п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідачем суду апеляційної інстанції не надано належного та допустимого доказу, який би беззаперечно спростовував позицію позивача по даній справі та, як наслідок, свідчив би про незаконність чи необґрунтованість рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 року. Також колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, та вжив необхідних заходів для повного та всебічного встановлення обставин справи, а тому посилання відповідача на порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін та наявності обставин, які викликають сумніви в його об`єктивності, є безпідставними. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції немає. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Страх Вадим Олегович, залишити без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 07 серпня 2024 року. Головуючий О.І. Корчиста