Постанова 4818 № 643/2173/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «06» серпня 2024 року м. Харків справа № 643/2173/16 провадження № 22ц/818/2095/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Мальованого Ю. М., Маміної О.В., за участю секретаря - Волобуєва О.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачка (особа, яка звернулась із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами) - ОСОБА_2 , представниця відповідачки - ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року в складі судді Новіченко Н.В. в с т а н о в и в: У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Позовна заява мотивована тим, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця до досягнення дитиною повноліття з ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначив, що їхній син на теперішній час мешкає з ним та знаходиться на його утриманні. В свою чергу відповідач матеріальної допомоги у вихованні та утриманні дитини не надає. Просив з урахуванням уточнень стягнути аліменти з відповідачки на свою користь на утримання дитини у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця до досягнення дитиною повноліття з дня пред`явлення позову, а також припинити стягнення з нього аліментів на користь відповідачки на утримання дитини за виконавчим листом, виданим 29 січня 2015 року Московським районним судом м. Харкова. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з дня подачі заяви (26 лютого 2016 року) до досягнення повноліття дитиною; з 26 лютого 2016 року припинено стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виконавчим листом № 2/643/4755/14, виданого 29 січня 2015 року Московським районним судом м. Харкова; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 551,20 грн. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року - залишено без змін. У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Заява мотивована тим, що 10 травня 2017 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ винесена ухвала про її вселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Копія вказаної ухвали була отримана її представником 03 липня 2017 року. Зазначила, що ОСОБА_1 сам не дає їй можливості бачити дитину, спілкуватися з нею та надавати допомогу. При цьому, неодноразово наносив тілесні ушкодження, внаслідок чого було відкрито кримінальне провадження № 1207220470001989 від 26 березня 2017 року. Посилалася на те, що Московським районним судом м. Харкова розглядається справа № 643/856/15-ц про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав. При цьому, 04 липня 2017 року слідчим суддею Московського районного суду м. Харкова винесена ухвала у справі № 643/8393/17, якою зобов`язано Московський відділ поліції Головного управління Національної поліції України в Харківській області внести відомості Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням ОСОБА_6 від 29 червня 2017 року про кримінальне правопорушення, а саме про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого статтею 166 КК України. Просила рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року скасувати за нововиявленими обставинами та призначити справу до нового розгляду. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року у справі № 643/2173/16-ц відмовлено. Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково, ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 11 березня 2021 року скасовано, справу направлено до Московського районного суду м. Харкова для продовження розгляду. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення - відмовлено. На вказану ухвалу суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та ухвалити нове рішення про скасування рішення від 07 лютого 2017 року. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстації порушив норми процесуального права. Так, її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, а з її представниками у неї не було зв`язку. Вказала, що у судовому рішенні немає суджень про обставини, встановлені рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року про її вселення до квартири. Зазначила, що рішення суду від 04 липня 2016 року про її вселення виконано лише 11 квітня 2018 року. Державні виконавці намагалися 6 разів вселити її у квартиру, а ОСОБА_1 та його батько цьому всіляко перешкоджали. Вважала, що якби позивач не перешкоджав їй у проживанні в квартирі, де знаходиться її син, то вона б його сама і утримувала. Посилалася на те, що з моменту її вселення до квартири вона там проживає разом із дитиною. Зазначила, що ОСОБА_1 не витрачає грошові кошти для розвитку їхнього сина, а витрачає їх тільки в своїх інтересах. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 та її представниця підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Зокрема, пояснили, що нововиявленою обставиною є те, що ОСОБА_1 забороняє ОСОБА_2 проживати в квартирі, в яку її вселили за судовим рішенням, в якій проживають ОСОБА_1 та їх син та виконувати тим самим її батьківські обов`язки щодо виховання дитини. Вважала, що допустимим доказом щодо цього є допит свідка ОСОБА_7 , яка знає всі обставини справи, була за довіреністю представницею ОСОБА_2 , у зв`язку з чим було заявлено клопотання про допит свідка в суді апеляційної інстанції, яке залишено без задоволення на підставі частин 2, 3 статті 367 ЦПК України. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що підстави для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відсутні, оскільки вказані заявником обставини, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4 том 1). Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22 липня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 листопада 2014 року, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с.9-10,11 том 1). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2014 року у справі № 643/12973/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 17 липня 2014 року і до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття; в іншій частині позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 243,60 грн; допущено негайне виконання рішення щодо стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць (а.с.12 том 1). Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року - залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження. Ухвалою Верховного Суду України від 15 серпня 2017 року у допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року - відмовлено (а.с.130-131 том 2). Як вбачається з довідок з місця проживання про склад сім`ї та прописку № 2679 від жовтня 2015 року, № 2603 від 25 жовтня 2016 року та № 1561 від 21 липня 2017 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (а.с.15,188 том 1, а.с.127 том 2). Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року у справі № 643/11071/15-ц за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа: Відділ опіки та піклування у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням (квартирою) та вселення в житлове приміщення та зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та виселення, позов задоволено частково, усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення її, ОСОБА_2 , в квартиру АДРЕСА_1 ; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено; вирішено питання щодо судових витрат; в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 - відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року - залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_8 , ОСОБА_8 - відхилено, рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року - залишено без змін (а.с.96-97 том 1). 11 квітня 2018 року вказані судові рішення виконані та ОСОБА_2 вселено до квартири АДРЕСА_1 , про що свідчать акт державного виконавця від 11 квітня 2018 року та постанова про закінчення виконавчого провадження від 11 квітня 2018 року(а.с.8,68 том 3). Із довідок про реєстрацію місця проживання особи від 13 червня 2019 року вбачається, що ОСОБА_2 з 03 травня 2018 року по теперішній час зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.9,10 том 3). Звертаючись до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року ОСОБА_2 посилалася на те, що, ухвалюючи вказане вище судове рішення про стягнення із неї аліменти на утримання дитини, суд виходив з того, що дитина проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , а вона, як мати, не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. При цьому вважала, що рішення суду від 04 липня 2016 року, яке залишено без змін як судом апеляційної, так і судом касаційної інстанцій, є нововиявленою обставиною, оскільки за цим рішенням її було вселено до квартири, де проживав її син. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Частиною першою статті 423 ЦПК України передбачено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті у зв`язку з нововиявленими обставинами. Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 919/11027/18). Нововиявленими є обставини, які: входять до предмета доказування у відповідній справі; обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17). Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі. У постанові Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 334/6285/23 викладено висновок про те, що «тлумачення пункту 1 частини другої статті 423 глави 3 розділу V ЦПК України з метою перегляду за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів дає підстави для висновку, що такими нововиявленими обставинами є юридичні факти, які існували на час видачі судового наказу, є істотними для розгляду заяви про його видачу, тобто могли вплинути на висновки суду про права та обов`язки заявника і боржника. Нововиявлені обставини є також обставини, які виникли після набрання судовим наказом законної сили, але віднесені законом до нововиявлених обставин». Необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу resjudicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03). Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Праведная проти росії», заява № 69529/01). Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною п`ятою статті 183 СК України визначено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. У постанові Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 359/10050/19 викладено висновок про те, що «обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти». Як вбачається з матеріалів справи у серпні 2015 року ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа: Відділ опіки та піклування у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення у квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року, у справі № 643/11071/15-ц позов ОСОБА_2 задоволено частково, а саме усунуто ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом її вселення у вказану квартиру. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 10 травня 2017 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 вересня 2016 року залишено без змін. Матеріали справи свідчать про те, що фактично вказане вище судове рішення виконано 11 квітня 2018 року, про що свідчить Акт державного виконавця від 11 квітня 2018 року та з 03 травня 2018 року ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, правильно виходив із того, що ухвалення 04 липня 2016 року рішення, яке залишено без змін, про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у справі № 643/11071/15-ц та її вселення до вказаної квартирі 11 квітня 2018 року не є нововиявленою обставиною, а тому на висновки суду при ухваленні судового рішення вплинути не могли. Вказана обставина не є нововиявленою в розумінні частини 2 статті 423 ЦПК України, оскільки вона жодним чином не спростовує висновок суду про те, що дитина проживала разом з батьком і перебувала на його утриманні, а лише підтверджує підстави, внаслідок яких заявниця не проживала у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 на момент ухвалення рішення суду про стягнення із заявниці аліментів. Отже, ОСОБА_2 не довела наявність нововиявленої обставини факту проживання сина разом з нею на час ухвалення рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2017 року. Схожий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01 березня 2024 року у справі № 334/6285/23 (провадження № 61-18435св23), від 17 квітня 2024 року у справі № 694/1425/22 (провадження № 61-12724св23). Встановивши, що ОСОБА_2 не довела наявність нововиявлених обставин (факту проживання дитини разом із матір`ю на момент ухвалення рішення від 07 лютого 2017 року) суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Доводи ОСОБА_2 про те, що її не було належним чином повідомлено про розгляд справи, а з її представниками у неї не було зв`язку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судова кореспонденція надсилалася відповідачці на вказані нею адреси, а саме на АДРЕСА_1 та до суду першої інстанції повернулися конверти з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.12,15,23,24 том 4). Згідно з пунктом 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. Зазначене дає підстави для висновку про належне виконання судом першої інстанції вимог статті 128 ЦПК України. Таким чином, ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Отже, суд першої інстанції розглянув справу, належним чином повідомивши ОСОБА_2 , що свідчить про виконання судом обов`язку із належного повідомлення указаного учасника справи про розгляд справи. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, та зводяться до власного тлумачення заявницею положень процесуального закону. З огляду на наведені вище правові норми та фактичні обставини справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відсутні, оскільки вказані заявником обставини, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини другої статті 423 ЦПК України. Процедури перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами повинні відповідати вимогам статті 6 Конвенції, положенням законодавства України та мають бути збалансовані з ефективністю правового захисту і обов`язковістю остаточних рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права. Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І. В. Бурлака Судді Ю. М. Мальований О. В. Маміна Повний текст постанови складено 07 серпня 2024 року.