Постанова 4818 № 643/16285/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 11 січня 2022 року м. Харків справа № 643/16285/20 провадження № 22-ц/818/1369/22 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю., за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини, зобов`язання не чинити перешкоди проживанню дитини разом з матір`ю та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року, постановлене під головуванням судді Майстренко О.М., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , зобов`язання не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 разом з матір`ю. У грудні 2020 року ОСОБА_1 також звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини. Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року вищевказані позови ОСОБА_1 об`єднані в одне провадження. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі ј частки від доходу, з урахуванням індексу інфляції, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення ОСОБА_3 повноліття. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, стягнути з позивачки на його користь витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 783,63 грн. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; відповідач зазначає, що незаконним є об`єднання позовів ОСОБА_1 (про визначення місця проживання малолітньої дитини та про стягнення аліментів на утримання дитини) в одне провадження після початку підготовчого засідання у справі. При цьому незаконність ухвали Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2021 року тягне за собою і незаконність рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року. ОСОБА_2 вказує, що справа розглянута за відсутності відповідача та його представника, що позбавило їх права на участь у розгляді своєї справи. Відповідач зазначає, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Крім того, при вирішенні питання про стягнення аліментів, судом не враховано усіх обставин справи. Представник ОСОБА_1 - адвокат Репетя Володимир Олегович надав відзив на апеляційну скаргу, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року - залишити без змін. Представник Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, просив прийняти рішення з урахуванням висновку, долученого до матеріалів справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з її матір`ю - ОСОБА_1 ; при цьому враховано вік дитини (4 роки), стать дитини і те, що між донькою та матір`ю в ранньому віці існує тісний зв`язок, розірвання якого може призвести до негативного впливу на розвиток дитини. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю може зашкодити інтересам малолітньої ОСОБА_3 , в ході розгляду справи не виявлено. Суд вважав, що наявні підстави для зобов`язання відповідача не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 . Крім того, наявні підстави для стягнення на користь позивача аліментів на утримання ОСОБА_3 з її батька - ОСОБА_2 у розмірі ј частки з усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 з урахуванням індексу інфляції щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення дитиною повноліття. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15 т.1). Місце проживання дитини з 22 вересня 2017 року було зареєстровано за адресою зареєстрованого місця проживання батька ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 (а.с.16 т.1). Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 ; у квартирі яка належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між нею та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н.В. (а.с.51-52,58 т.1). Сторони не заперечують, що після погіршення відносин між ними, вони не досягли домовленості щодо того, з ким із них залишиться проживати їх спільна дитина. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 працює у Товаристві з обмеженою відповідальністю "НАДЕЖДА" на посаді начальника відділу. За змістом характеристики з місця роботи від 22.09.2020 року - характеризується позитивно. Відповідно до довідки ТОВ "НАДЕЖДА" № 6 від 22.09.2020 року, з 08 травня 2020 року ОСОБА_1 працює за гнучким графіком, а саме: має можливість знаходитися на робочому місці до 6 годин у будь-який час з 9:15 до 17:15 з понеділка по п`ятницю, а також, за потребою, має можливість працювати дистанційно (а.с. 60 т.1). Відповідно до довідки ТОВ "НАДЕЖДА" від 18.09.2020 року, позивачка отримує дохід за місцем роботи (а.с.59 т.1). Крім того ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем (види діяльності: 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна) (а.с.53 т.1). Згідно договорів оренди нерухомості та актів прийому-передачі від 01.06.2020 року позивачка передала в строкове платне користування дві квартири, що належать їй на праві приватної власності (а.с.54-57 т.1). Як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2016 року по березень 2020 року вона та відповідач - ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася донька - ОСОБА_3 . Народження доньки відбувалося в США. Після повернення в Україну доньку було зареєстровано за місцем реєстрації відповідача та його родичів, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично вони разом з дитиною завжди проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Згодом, особисті стосунки між ними погіршилися. Позивачка вказує, що після припинення їх спільного проживання відповідач застосовує до неї психічне насильство, забирає доньку та чинить перешкоди у спілкуванні дитини разом з матір`ю. ОСОБА_1 вважає, що інтересам дитини відповідатиме постійне її місце проживання разом із матір`ю. Крім того відповідач спроможний надавати матеріальну допомогу в утриманні дитини, тому позивачка вважає, що наявні підстави для стягнення з нього аліментів на утримання доньки. У зв`язку з цим, позивачка просила суд визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю; зобов`язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю; та стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі ј частки від доходу, з урахуванням індексу інфляції, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення ОСОБА_3 повноліття. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Статтею 141 СК України передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини. Частина 2, 3 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 надала до суду "Висновки" Первинного психологічного висновку психолога ОСОБА_5 за результатами первинного психологічного обстеження 14.11.2020 року дитини - ОСОБА_3 (а.с.99-101 т.1). У пункті 6 вказаного зазначено, що у дівчинки спостерігається підвищена тривожність і страхи, а також почуття провини з приводу ситуації розлучення. До матері дівчинка відчуває безумовне почуття довіри та любові про що також свідчить модель "друзів" у відносинах "Мати-донька". Проте іноді з`являється страх у дитини, що мати її покине. Причиною виникнення такого страху, вірогідно за все, є маніпулятивні розмови батька з донькою про матір. До батька виявлено амбівалентне ставлення - дівчинка відчуває до нього і любов і страх, що імовірно пов`язано з психічним тиском на дитину. Страхи і тривога дитини пов`язані як з ситуацією розлучення, коли батьки демонструють агресію один до одного, втягуючи в конфлікт дитину, так і з почуттям непотрібності. Світ дівчинки під загрозою, а її почуття ніхто не називає і не може розділити, і без допомоги дорослих їй важко адаптуватися до поточної ситуації. Причиною зазначених складнощів є не тільки поточний сімейний конфлікт, а також недостатньо розвинена здатність з боку батька встановлювати і витримувати міжособистісні кордони, і організовувати діалог. Згідно з висновками протоколу психодіагностичного обстеження ОСОБА_1 від 26.01.2021 року практичного психолога ОСОБА_5 , убачається, що з урахуванням анамнестичних даних таких, як виховання у неповній сім`ї та відсутності базової материнської любові і турботи у дитинстві, що по всій вірогідності, зіграло важливу роль в реактивності ОСОБА_1 до конфліктних взаємовідносин в моделі "сім`ї", стає зрозуміло, що поточна конфліктна ситуація з колишнім співмешканцем призвела до психосоматичного розладу ОСОБА_1. На підставі результату за методом "Рестімуляції" можна говорити, що сенсибілізуючою подією в прояві симптомів є ситуація систематичного застосування колишнім співмешканцем ОСОБА_1 психологічного насилля щодо неї, спрямованого на обмеження волевиявлення останньої щодо її активної та безпосередньої участі у вихованні трирічної дитини (спілкуванні, проводженні дозвілля наодинці тощо) (а.с.3-4 т.2). Відповідно до змісту висновку спеціаліста психіатра ОСОБА_7 за даними психологічного обстеження ОСОБА_1 , що була присутня під час обстеження разом зі своєю донькою ОСОБА_6 , у відповідь на питання № 4 спеціалістом зазначено, що конфліктна ситуація між батьками закладає основи негативного ставлення дитини до дійсності, зумовлює появу емоції страху замість емоції любові та, як наслідок, формує у ОСОБА_3 передумови невротичного розладу особистості, який обов`язково проявляється в більш зрілому віці у вигляді неврозів, соматоформних розладів, соціопатії та інших психічних розладів. У відповідь на питання № 5 спеціалістом зазначено, що проживання ОСОБА_3 окремо від матері не тільки не допустимо, але і вкрай негативно впливає на психологічний, емоційний та інтелектуальний розвиток дитини, формування її особистості в соціумі (а.с.71-72 т.2). Згідно із ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України). З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 12.02.2021 року N 107 убачається доцільність визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.223-224 т.1). Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції). У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. При цьому під забороною розлучення дитини з своєю матір`ю в контексті Декларація прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією. 01 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини (ЄСПЛ) було ухвалено рішення у справі «М.С. проти України», яке набуде статусу остаточного відповідно до порядку, передбаченого пунктом 2 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, в якому ЄСПЛ констатував порушення Україною права заявника, гарантованого статтею 8 «Право на повагу до приватного і сімейного життя» Конвенції, у зв`язку з рішеннями національних судів про визначення місця проживання дитини заявника та зазначив, що під час вирішення такої категорії справ судам слід керуватись статтею 51 Конституції України, яка гарантує кожному із подружжя рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Схожа норма міститься також у частині шостій статті 7 Сімейного кодексу України, відповідно до якої рівність прав і обов`язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин, що в свою чергу узгоджується з практикою ЄСПЛ, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги. Колегія суддів вважає, що, враховуючи передусім інтереси дитини, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що комфортне проживання та належне виховання дитини буде забезпечено у разі її проживання разом із матір`ю. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини, - не спростовують висновків суду першої інстанції. Висновок суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Разом з тим колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 , з огляду на таке. Згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач чинить перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 . З огляду на те, що місце проживання дитини визначено з матір`ю лише оскаржуваним рішенням суду, такі вимоги є передчасними. З урахуванням вказаного, рішення суду в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 , - слід скасувати і в задоволенні позову в цій частині - відмовити. Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , в тому числі, просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі ј частки від доходу, з урахуванням індексу інфляції, щомісяця, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення ОСОБА_3 повноліття. Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" N 3 від 15 травня 2006 року за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутись до суду з відповідним позовом. Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з вимогами ч.2 ст. 182 СК України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 183 СК України встановлено, що розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Відповідно до статті 184СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону. При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статті 183, 184 СК України. Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Матеріали справи свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 отримує стабільний та регулярний дохід, є засновником та одноосібним власником ТОВ «Інформаційне агентство Гречка», є засновником та керівником Громадської організації «Антикорупційний блок учасників АТО» (а.с. 18,21 т.3). При цьому доказів того, що відповідач має інші фінансові зобов`язання або зобов`язання з утримання інших осіб, - матеріали справи не містять. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від доходу щомісячно, - відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Проте необхідність індексації аліментів прямо витікає із змісту ч. 2 ст. 184 СК України, відповідно до якої розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. Таким чином індексації підлягають лише аліменти, визначені у твердій грошовій сумі, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Натомість позивачка просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі ј частки від доходу відповідача, тому посилання суду першої інстанції на те, що аліменти слід стягнути у частці від доходу відповідача, з урахуванням індексу інфляції, - не відповідає вимогам закону. Колегія суддів вважає, що рішення суду в частині стягнення аліментів слід змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення дитиною повноліття». Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 , - слід скасувати і в задоволенні позову в цій частині відмовити. Рішення суду в частині стягнення аліментів - змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення дитиною повноліття». Рішення суду в частині визначення місця проживання дитини - залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 29 липня 2021 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди проживанню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю, ОСОБА_1 , - скасувати і в задоволенні позову в цій частині відмовити. Рішення суду в частині стягнення аліментів - змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі ј частки від доходу щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, до досягнення дитиною повноліття». Рішення суду в частині визначення місця проживання дитини - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 19.01.2022 року.