Постанова Львівський апеляційний суд № 466/10437/22

Справа № 466/10437/22 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І. Провадження № 22-ц/811/237/24 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., без участі сторін,розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справуза апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» на рішення Шевченківського районного суд м. Львова від 22 грудня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 21 травня 2021 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено Договір №210521-40304-2, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану в АТ КБ «Приватбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9% від суми кредиту за кожен день прострочення та 4% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. Договір оформлено за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. 17 червня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» укладено Договір відступлення права вимоги №17/06/2021-Р/М-3, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто». Відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання, а тому, станом на 14 грудня 2022 року заборгованість за Договором №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року становить 17850,00 грн та складається з 5000 грн заборгованості за кредитом, 2850 грн заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 1,9% за кожен день користування кредитом за період з 21 травня 2021 року по 20 червня 2021 року, 10000 грн заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 21 червня 2021 року по 09 серпня 2021 року. У зв`язку із чим звернулися до суду. Просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за Договором № 210521-40304-2 від 21 травня 2021р. станом на 14 грудня 2022 року у розмірі 17 850,00 грн, яка складається з 5000 грн заборгованості за кредитом, 2850 грн заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 1,9% за кожен день користування кредитом за період з 21 травня 2021 року по 20 червня 2021 року, 10000 грн заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 21 червня 2021 року по 09 серпня 2021 року, а також судові витрати у розмірі 2481,00 грн та 9000 грн витрат на правову допомогу. Рішенням Шевченківського районного суд м. Львова від 22 грудня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованість за Договором №210521-40304-2 від 21.05.2021 року в розмірі 5000 грн (п`ять тисяч гривень). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» суму сплаченого судового збору у розмірі 694,68 грн (шістсот дев`яносто чотири гривні шістдесят вісім копійок). В решті вимог відмовлено. Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила оскаржило Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто». В апеляційній скарзі покликається на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні заборгованості по відсоткам, які нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,9% за кожен день користування кредитом за період з 21.05.2021 року по 20.06.2021 року (включно) у розмірі 2850,00 грн., оскільки відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, Первісний кредитор нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 1,9 % від суми кредиту за кожен день користування. Окрім цього, вважають, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні суми заборгованості по відсоткам, які нараховані відповідно до п. 3.3. Договором № 210521-40304-2 від 21.05.2021р. відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 10 000,00 грн.Так як, згідно п. 3.3. Кредитного договору, у разі порушення строків повернення кредиту встановленим п. 1.3. Кредитного договору, позичальник сплачує Товариству плату за користування кредитом за підвищеною процентною ставкою у розмірі 4,0 % від суми несвоєчасно повернутого Кредиту за кожний день користування Кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3. цього Договору. Сторони домовились, що процента ставка визначена в ньому пункті Договору, нараховується відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Також вважають, що суд неправомірно відмовив у стягненні суми понесених витрат на професійну правничу допомогу з Відповідача в суді першої інстанції з 9000,00 гри. Наголошують на тому, що відповідачем в суді першої інстанції не було заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, тому відсутні підстави для зменшення витрат ТОВ «ФК «Ріальто» на професійну правничу допомогу. Просять рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2023р. скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за нарахованими процентами та ухвалити у відповідній частині нове, яким задовільнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» про стягнення з ОСОБА_1 : - заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,9% за кожен день користування кредитом за період з 21 травня 2021 року по 20 червня 2021 року (включно) у розмірі 2850,00 грн.; - заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. Кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 21 червня 2021 року по 09 серпня 2021 року (включно) відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України у розмірі 10 000,00 грн.; - витрат на професійну правничу допомогу з 9000,00 грн., понесених у суді першої інстанції; - судового збору у розмірі 2481,00 грн.; Окрім цього, просять стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн., та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3721,50 грн. за подання апеляційної скарги. 21 лютого 2024 року до Львівського апеляційного суду на апеляційну скаргу ОСОБА_2 надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_3 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 27 червня 2024 року, є дата складення повного судового рішення - 31 липня 2024 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Судом та матеріалами справи встановлено, що 21 травня 2021 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено Договір №210521-40304-2, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5000 грн строком на 30 днів, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану в АТ КБ «Приватбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,9% від суми кредиту за кожен день прострочення та 4% від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту. Договір оформлено за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєструвався на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua, для чого пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням ПІБ, даних паспорту, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту) підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування Кредитного договору, шляхом надсилання електронного повідомлення підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором. 21 травня 2021 року о 16:52:22 год. ОСОБА_1 на мобільний номер НОМЕР_2 було надіслано одноразовий ідентифікатор НОМЕР_3 . Повідомлення на номер телефону НОМЕР_2 ОСОБА_1 було надіслане та доставлене за допомогою сервісу ТОВ «Мобізон» 21 травня 2021 року о 16:52:22 год, що стверджується Довідкою №77037 від 21 листопада 2022 року, складеною ТзОВ «ДЕВЕЛОПМЕНТ ІННОВЕЙШИНС». З інформації, наданої АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що фінансовим номером телефону ОСОБА_1 в період з 21 травня 2021 року по 26 травня 2021 року був НОМЕР_2 . 21 травня 2021 року о 16:53:40 год. шляхом введення одноразового ідентифікатора 554149 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.com.ua та/або https://monetka.ua/ Кредитний договір був підписаний. Кредитні кошти в розмірі 5000 грн були відправлені ОСОБА_1 21 травня 2021 року на платіжну картку № НОМЕР_4 емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», що підтверджується чеком №409791351 від 21 травня 2021 року. З виписки по рахунку клієнта від 23 березня 2023 року вбачається, що 21 травня 2021 року на картку ОСОБА_1 надійшли кошти в сумі 5000 грн, де в графі «деталі операції» вбачається, що такі надійшли з «Monetka.UA,Kyiv,UA». Окрім того, факт укладення Договору №210521-40304-2 підтверджується Витягом з інформаційно-телекомунікаційної системи https://monetka.ua, в якому зазначено хронологію дій щодо укладення кредитного договору N210521-40304-2 від 21 травня 2021 року. Так, для укладення електронного кредитного договору, сторони вчинили наступні дії в інформаційно телекомунікаційній системі ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ФІНАНС ІННОВАЦІЯ» та поза нею: 21 травня 2021 року о 16:25:11 год. Введення позичальником даних по заяві 21 травня 2021 року о 16:25:11 год. Автоматичні перевірки по заяві 21 травня 2021 року о 16:25:11 год. Перевірка позичальника за даними БКI 21 травня 2021 року о 16:25:11 год. Скорингова оцінка позичальника 21 травня 2021 року о 16:52:22 год. Створено пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) в особистому кабінеті Позичальника 21 травня 2021 року о 16:52:22 год. Позичальнику відправлено SMS повідомлення про погодження кредиту з ідентифікатором (кодом) для підписання акцепту та укладення договору 21 травня 2021 року о 16:53:40 год. Позичальником підписано одноразовим ідентифікатором та відправлено Товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (акцепт). 21 травня 2021 року о 16:53:53 год. Друкована форма укладеного кредитного договору розміщена в особистому кабінеті Позичальника 21 травня 2021 року о 16:53:53 год. Кредитні кошти перераховано на картку Позичальника. Таким чином, в ході судового розгляду встановлено, що 21 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» укладено Договір №210521-40304-2, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 5000 грн. 17 червня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс інновація» та ТОВ «ФК «Ріальто» укладено Договір відступлення права вимоги №17/06/2021-Р/М-3, відповідно до умов якого право вимоги за Договором №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто». Ухвалюючи оскаржуване рішення про задоволення позовних вимог частково, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованість за Договором №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року в розмірі 5000 грн., суд прийшов до висновку, що укладений 21 травня 2021 року між ТзОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 . Договір №210521-40304-2 належить до споживчих кредитів, на час дії карантину, запровадженого Кабінетом міністрів України позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення. Однак, з таким висновком колегія суддів не може погодитися повністю, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті https://monetka.com.ua та https://monetka.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. З огляду на викладене вище, встановлено, що відповідач підписав електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а тому, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що факт укладення договору №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року підтверджується матеріалами справи та узгоджується із ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Вочевидь, що між сторонами (з урахуванням правонаступництва позивача ТзОВ «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» на підставі договору про відступлення права вимоги № №17/06/2021-Р/М-3 від 17 червня 2021 року) було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року, такий правочин, в силу відсутності доказів на підтвердження його нікчемності чи визнання його недійсним у встановленому порядку, створює презумпцію його правомірності, у зв`язку з чим цей кредитний договір є обов`язковим для виконання його сторонами, а зобов`язання за ним, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та його умов, натомість відповідач ОСОБА_1 не виконав зобов`язань за цим кредитним договором, допущену заборгованість ним у встановленому порядку не погашено. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами. За змістом ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору. Згідно статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору. За змістом частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Суд першої інстанції дійшов висновку що позовні вимоги ТзОВ «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають до задоволення позовних вимог частково. Відтак, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» підлягає до стягнення заборгованість за тілом кредиту за Договором №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року в розмірі 5000 грн. Згідно з пунктами 1.1-1.4 умов договору, товариство надало позичальникові грошові кошти (кредит) в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору. Процентна ставка за користування кредитом - 1,9% від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору. Строк надання кредиту та строк дії договору становить 30 днів, але в будь-якому випадку строк користування грошовими коштами, наданими у кредит не може становити менше 3 (трьох) календарних днів. Строк надання кредиту може бути продовжений в порядку та на умовах, визначених цим договором. Невід`ємною частиною цього договору є Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, через мережу Інтернет ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі-Правила), які розміщені на сайті monetka.ua. Відповідно пункту 2.4.1. договору позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк повернути Кредит та сплатити проценти за його користування. Пунктом 3.3. договору передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3. договору (з урахуванням пролонгації строку дії договору), позичальник сплачує плату за користування кредитом за підвищеною ставкою 4 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору. У п.п. 5.2-5.2.2, позичальник, підписуючи даний договір, засвідчив, що ознайомлений, повністю розуміє та погоджується з усіма умовами та змістом договору, додатків до нього та Правил і зобов`язується їх дотримуватись; інформація, надана товариством, забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги за цим договором без нав`язування її придбання. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження №12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. За період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Як убачається з абзацу 2 пункту 3.3 Кредитного договору, сторони домовились, що процентна ставка, визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. Виходячи з вищенаведеного, висновки районного суду в частині відмови у задоволені позову про стягнення заборгованості за нарахованими процентами відповідно до Кредитного договору є помилковими, оскільки п. 1.2 сторони погодили процентну ставку за користування кредитом - 1,9% від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного в пункті 1.3 цього договору, а п. 3.3 Договору № 210214-33081-8 від 14.02.2021 передбачено, що сторони домовились, що процента ставка визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України. З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 14 грудня 2022 року заборгованість ОСОБА_1 за Договором №210521-40304-2 від 21 травня 2021 року становить 17 850 грн та складається з 5000 грн заборгованості за кредитом, 2850 грн заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 1,9% за кожен день користування кредитом за період з 21 травня 2021 року по 20 червня 2021 року, 10 000 грн заборгованості за нарахованими процентами за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 21 червня 2021 року по 09 серпня 2021 року. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за кредитом, нарахованих унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, є обґрунтованими. Разом з тим, у пункті 8.38 постанови від 18.03.2020 № 902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Колегія суддів вважає, що встановлений у п. 3.3 Кредитного договору розмір процентів (695,50 %), що нараховані за частиною другою статті 625 ЦК України, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, а тому вважає за необхідне зменшити заборгованість за процентами з 10 000 грн до розміру заборгованості за тілом кредиту 5000,00 грн. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи розмір задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1786,32 грн (2481 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 72%). Щодо вимог позивача про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 9000 грн колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, п.п. 1, 4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач просив стягнути понесені витрати на професійну правничу допомогу. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в матеріалах електронної справи містяться: договір про надання юридичних послуг № 02/06/2022 від 02 червня 2022 року, яким ТзОВ «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» та ФОП ОСОБА_4 , з-поміж іншого, відповідно до предмету договору, домовились про надання ФОП ОСОБА_4 юридичних послуг ТзОВ «Фінансова компанія «РІАЛЬТО», долучено акт приймання-передачі наданих послуг № 11 до названого договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2022 року, в якому за підготовку позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 сплачено - 8 000 грн., та за складання адвокатського запиту про витребовування доказів - 1 000 грн., долучено платіжне доручення № 365 від 11 листопада 2022 року на підтвердження оплати наданих послуг, а також в матеріалах електронної справи міститься копія свідоцтва ОСОБА_4 про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2412 від 23 жовтня 2018 року. Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги-це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону). Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12876/19, зауважила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. При цьому, колегія суддів, звертає увагу на ту обставину, що чинне процесуальне законодавство визначає критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Одночасно, колегія суддів зазначає, що відповідно до висновків у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. З матеріалів справи вбачається, що ціна позову складає 17 850 грн., послуги адвоката складають 9 000 грн., колегія суддів, вважає, що витрати на правничу допомогу є не співмірними. З урахуванням чого, колегія суддів приходить висновку зменшення судових витрат за правничу допомогу до 2000 грн. В апеляційній скарзі представник ТОВ «ФК «Ріальто» просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 12 000 грн, на підтвердження судових витрат надав: - акт приймання-передачі наданих послуг № 198 від 09 січня 2024 року до договору № 02/06/2022 про надання юридичних послуг від 02 червня 2022 року, згідно якого вартість наданої адвокатом професійної правничої допомоги за складання та подання апеляційної скарги складає 12 000 грн. Згідно зі ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» підлягають стягненню витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. При цьому з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, а також на подані до суду апеляційної інстанції документи, врахувавши характер виконаної роботи, принципи співмірності та критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» витрат на надання професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 грн., що відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони. Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» необхідно стягнути 2270,10 грн. судових витрат (3721,50 грн сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги х 61%). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суд м. Львова від 22 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 850 гривень (дванадцять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок), з яких: -5 000 грн заборгованість за кредитом; -2 850 грн- заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.1.2. Кредитного договору за ставкою 1,9% за кожен день користування кредитом за період з 21 травня 2021 року по 20 червня 2021 року (включно); -5 000 гривень заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.3.3.Кредитного договору. В решті вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» судовий збір у розмірі 1 786,32 гривень та 2000 гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 2 000 гривень. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 31 липня 2024 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.