Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/6490/24

Справа № 991/6490/24 Провадження 1-кс/991/6523/24 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2024 року м.Київ Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , особи, що звернулась із скаргою, - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, викладених у заяві ОСОБА_3 (вх.№ Ю-8263 від 23.06.2023) про вчинення кримінального правопорушення, В С Т А Н О В И В: До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей, викладених у заяві ОСОБА_3 (вх.№ Ю-8263 від 23.06.2023) про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України (далі - Скарга), в якій він просить: - зобов`язати уповноважених осіб НАБУ внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, викладені у заяві ОСОБА_3 вх.№ Ю-8263 від 23.06.2023. Скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 23.06.2023 звернувся до НАБУ із заявою від 23.06.2023 про вчинення суддями Київського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та невстановленими працівниками апарату Київського апеляційного суду кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України. Вказана заява зареєстрована в НАБУ за вх. № Ю-8263 від 23.06.2023. У відповідь на відповідне клопотання ОСОБА_3 від 05.07.2024 листом НАБУ від 07.07.2024 за № 0412-188/20799, який отримано ОСОБА_3 22.07.2024, заявника повідомлено про те, що відомості за його заявою від 23.06.2023 до ЄРДР не внесені. Посилаючись на порушення вимог ст. 214 КПК України, ОСОБА_3 звернувся до суду зі Скаргою. Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 29.07.2024 провадження за вищезазначеною Скаргою відкрито. В судовому засіданні особа, що звернулась із скаргою, - ОСОБА_3 підтримав доводи Скарги, просив задовольнити із викладених у ній підстав. Представник особи, бездіяльність якої оскаржується, (НАБУ) був належним чином викликаний в судове засідання по розгляду Скарги, до суду не з`явився. Від представника НАБУ ОСОБА_7 надійшли письмові заперечення (Вх. № 28847/24-Вх від 30.07.2024), в яких він зазначив, що НАБУ дійсно була отримана зазначена заява, яка зареєстрована за вх. № Ю-8263 від 23.06.2023. За результатами її опрацювання встановлено, що у заяві не викладено об`єктивних даних, що можуть свідчити про вчинення кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності детективів НАБУ, у зв`язку з чим відсутні достатні підстави для внесення відомостей до ЄРДР. Оскільки факт бездіяльності уповноважених осіб НАБУ відсутній, права та інтереси заявника не є порушеними. Представник просив відмовити у задоволенні Скарги та провести її розгляд без участі представника НАБУ. Враховуючи положення статті 306 КПК України, та з метою дотримання розумних строків розгляду скарги, що є одним з пріоритетних завдань кримінального провадження, здійснення якого має забезпечити, зокрема, слідчий суддя на досудовому провадженні, з метою дотримання прав, свобод та інтересів учасників провадження та забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, слідчий суддя вважає можливим провести розгляд Скарги за відсутності представника особи, бездіяльність якої оскаржується. Слідчий суддя, дослідивши зміст Скарги та додані до неї матеріали, заслухавши позицію учасників судового засідання, дійшов до наступних висновків. Статтею 303 КПК України встановлено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні може бути оскаржено бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 33-1 КПК України, Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених в примітці статті 45 Кримінального кодексу України, статтями 206-2, 209, 211, 366-2, 366-3 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пунктами 1-3 частини п`ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України. У примітці до ст. 45 КК України зазначено, що корупційними кримінальними правопорушеннями відповідно до цього Кодексу вважаються: - кримінальні правопорушення, передбачені статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 КК України, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем; - кримінальні правопорушення, передбачені статтями 210, 354, 364, 364-1, 365-2, 368-369-2 КК України. Відповідно до ч. 2 статті 33-1 КПК України, слідчі судді Вищого антикорупційного суду здійснюють судовий контроль за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду відповідно до частини першої цієї статті. Частиною 1 статті 306 КПК України передбачено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави. Аналіз вказаних положень закону дає підстави зробити висновок, що до Вищого антикорупційного суду, окрім іншого, оскаржується бездіяльність уповноважених осіб НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви про кримінальне правопорушення щодо складів злочинів, які віднесені до підсудності Вищого антикорупційного суду. Слідчим суддею встановлено, що заявник оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про можливе вчинення суддями Київського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та невстановленими працівниками апарату Київського апеляційного суду кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, що, відповідно до положень ст. 33-1 КПК України, з урахуванням положень абз. 5 п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України, належать до підсудності Вищого антикорупційного суду, та кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України, що не належать до підсудності Вищого антикорупційного суду. Враховуючи, що заявник оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей за заявою про кримінальні правопорушення, серед яких є й таке, що підсудне Вищому антикорупційному суду, в даному випадку судовий контроль повинен здійснюватися слідчим суддею Вищого антикорупційного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відповідно до п. 2 Глави 1 Розділу ІІІ Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора від 30.06.2020 за № 298, відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Положення ст. 214 КПК України, в свою чергу, перебувають у тісному взаємозв`язку з ч. 1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР. Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення та можуть об`єктивно свідчити про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР. Судовим розглядом встановлено, що у заяві від 23.06.2023 ОСОБА_3 , посилаючись на протиправність дій суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та невстановлених працівників апарату Київського апеляційного суду, стверджує, що 24.05.2023 вказані судді Київського апеляційного суду та невстановлені працівники апарату (секретарі судових засідань) Київського апеляційного суду, зловживаючи владою та використовуючи власне службове становище всупереч інтересам служби підробили протокол судового засідання від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19 та внесли до нього завідомо неправдиві відомості, які надали можливість сфальсифікувати судове рішення - Постанову Київського апеляційного суду від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19, якою ОСОБА_3 (відповідача по справі) незаконно позбавлено належного йому з 2012 року майна (частини будинку та земельної ділянки у м. Київ) оціночною вартістю станом на листопад 2016 року 1 527 809, 6 грн (реальна вартість такого майна на день ухвалення постанови орієнтовно складає 4 000 000 грн). Судді Київського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не дослідили усіх доказів, які містилися у матеріалах справи, чим фактично відмовили відповідачу ОСОБА_3 у доступі до правосуддя, діючи навмисно, створили таку процесуальну ситуацію, коли їх завідомо неправосудне та сфальсифіковане в частині оцінки доказів рішення, не зможе бути переглянуто в цій частині Верховним Судом. Запис в протоколі судового засідання не відповідає фактичним обставинам судового засідання 24.05.2023 та є підробленим, навмисно сфальсифікованим, обставини, зазначені у протоколі, з метою надання видимості законності прийнятій суддями Київського апеляційного суду постанові від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19. 12.06.2023 ОСОБА_3 звернувся до Київського апеляційного суду із заявою-зауваженнями до протоколу судового засідання, однак ухвалою від 15.06.2023 суддею ОСОБА_4 у розгляді вказаної заяви по суті відмовлено. Заява містить не підкріплені жодними фактами твердження про вчинення суддями та працівниками апарату Київського апеляційного суду кримінальних правопорушень внаслідок ухвалення постанови від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19, складання протоколу судового засідання при розгляді вказаної справи та постановленні ухвали від 15.06.2023, якою ОСОБА_3 відмовлено у розгляді заяви (зауважень до протоколу судового засідання від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19) по суті, однак, в ній не наведено конкретних фактичних відомостей та обставин, передбачених ч. 5 ст. 214 КПК України, які свідчили б про існування підстав для кваліфікації дій суддів та працівників апарату Київського апеляційного суду за будь-якою зі статей Кримінального кодексу України, зокрема і за ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України, про які зазначається заявником. З аналізу заяви ОСОБА_3 (вх. № Ю-8263 від 23.06.2023), з урахуванням того, що він звертався до Київського апеляційного суду у порядку ст. 249 Цивільного процесуального кодексу України (Зауваження щодо технічного запису судового засідання, протоколу судового засідання та їх розгляд) із заявою- зауваженнями до протоколу судового засідання від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19 та ОСОБА_3 ухвалою від 15.06.2023 відмовлено у розгляді такої заяви по суті, подана ним заява про злочин від 23.06.2023 фактично зводиться до незгоди заявника із постановою Київського апеляційного суду (судді ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) від 24.05.2023 у справі № 753/4498/19 та ухвалою суду (суддя ОСОБА_4 ) від 15.06.2023. Таким чином, власні сумніви заявника щодо законності судових рішень не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а припущення ОСОБА_3 про постановлення судом незаконних рішень ґрунтуються на суб`єктивній оцінці заявника, оскільки злочинність дій суддів Київського апеляційного суду не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається. В цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення є його суспільна небезпечність. Кримінальне правопорушення, серед інших правопорушень, характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо постановлення суддею незаконного на думку заявника судового рішення не є свідченням вчинення кримінального правопорушення, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади. Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді. Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших. Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. 1, ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом. Разом з тим, відповідно до положення ч.1 ст. 126 Конституції України, недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 року щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права як результат суддівської помилки не може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до відповідальності. Відповідні порушення (у разі їх наявності) усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями в апеляційному та касаційному порядку. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися, за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання повідомлення про кримінальне правопорушення може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність судді. Враховуючи вищевикладене, оскільки заява ОСОБА_3 (вх. № Ю-8263 від 23.06.2023) не містить викладу обставин, які б вказували на наявність у діях суддів Київського апеляційного суду ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та працівників апарату Київського апеляційного суду ознак кримінальних правопорушень, а фактично зводиться до незгоди із прийнятими судом рішеннями, слідчий суддя дійшов до висновку, що уповноваженою особою НАБУ не допущено бездіяльності щодо невнесення відомостей до ЄРДР за вказаною заявою, а тому у задоволенні Скарги слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 214, 303, 307, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя П О С Т А Н О В И В: У задоволенні скарги відмовити. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8