Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/3974/26

Справа № 991/3974/26 Провадження 1-кс/991/3987/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м.Київ Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Києві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви ОСОБА_3 про вчинене кримінальне правопорушення, В С Т А Н О В И В: До Вищого антикорупційного суду надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ), яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) після отримання заяви ОСОБА_3 від 30.03.2026 про вчинене кримінальне правопорушення (далі - Скарга), у якій він просить: - зобов`язати уповноважену особу НАБУ внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 30.03.2026 про кримінальне правопорушення (далі - Заява) та надати йому відповідний витяг з ЄРДР. Скарга мотивована тим, що 30.03.2026 ОСОБА_3 звернувся до Генерального прокурора із Заявою. 03.04.2026 уповноважена особа Офісу Генерального прокурора скерувала вказану Заяву до Київської міської прокуратури за належністю. 09.04.2026 уповноважена особа Київської міської прокуратури направила Заяву за підслідністю до НАБУ. 21.04.2026 листом уповноваженої особи НАБУ повідомлено ОСОБА_3 про відсутність підстав для внесення відомостей за його Заявою до ЄРДР. За такого, оскільки відомості за Заявою ОСОБА_3 у порушення вимог ст. 214 КПК України до ЄРДР не внесено, заявник звернувся до суду із Скаргою. 30.04.2026 до Вищого антикорупційного суду від ОСОБА_3 надійшла заява (Вх № 20451/26 від 30.04.2026) про розгляд Скарги без його участі. Згідно висновків Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, викладених в ухвалі від 13.11.2025 (справа № 991/9456/25), встановлення у ст. 306 КПК України обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, при її розгляді, не є перешкодою для розгляду по суті за відсутності такої особи. Представник особи, бездіяльність якої оскаржується, (НАБУ) про дату, час та місце розгляду Скарги повідомлений належним чином, до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив. Разом з тим, від представника НАБУ ОСОБА_4 надійшли письмові заперечення з додатками (Вх. № 20266/26 від 29.04.2026), згідно яких за результатами розгляду Заяви не встановлено достатніх підстав для внесення відповідних відомостей в ЄРДР та здійснення досудового розслідування саме НАБУ. Представник просила відмовити у задоволенні Скарги та здійснити її розгляд без участі представника НАБУ. Враховуючи положення статті 306 КПК України, та з метою дотримання розумних строків розгляду Скарги, що є одним з пріоритетних завдань кримінального провадження, здійснення якого має забезпечити, зокрема слідчий суддя, з метою дотримання прав, свобод та інтересів учасників провадження та забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду, слідчий суддя вважає можливим здійснити розгляд Скарги за відсутності особи, яка подала Скаргу, та представника особи, бездіяльність якої оскаржується. Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України у зв`язку з неприбуттям в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснюється. Слідчий суддя, дослідивши зміст Скарги та додані до неї матеріали, дійшов до таких висновків. Статтею 303 КПК України встановлено вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржено, зокрема бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. Під час судового розгляду Скарги встановлено, що 30.03.2026 ОСОБА_3 звернувся з Заявою до Генерального прокурора. Згідно з листом начальника першого відділу третього управління Департаменту нагляду за додержання законів органами Державного бюро розслідувань ОСОБА_5 від 03.04.2026 № 31/3/1-41111-22 вказану Заяву за належністю направлено до Київської міської прокуратури. Відповідно до листа начальника першого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_6 від 09.04.2026 № 31/1-69ВИХ-26 Заяву для розгляду в межах компетенції та прийняття рішення відповідно до вимог закону направлено до НАБУ. Згідно з листом керівника Другого підрозділу детективів Першого Головного підрозділу детективів ОСОБА_7 від 21.04.2026 № 512-294/12953 за результатами розгляду Заяви не встановлено достатніх підстав для внесення відповідних відомостей в ЄРДР та здійснення досудового розслідування саме НАБУ. Також із заперечень представника НАБУ вбачається, що відомості за вказаною Заявою до ЄРДР не внесені. Згідно з. ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК України. Кримінальним правопорушенням є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення. Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі (ст. 11 КК України). Положення ст. 214 КПК України перебувають у тісному взаємозв`язку з ч. 1 ст. 2 та ст. 11 КК України, згідно з якими підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою не будь-яких дій, а суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України, і саме тому фактичні дані, які вказують на ознаки конкретного складу кримінального правопорушення, мають бути критерієм внесення відомостей до ЄРДР. Відповідно до п. 2 Глави 3 Розділу ІІ Положення про ЄРДР, порядок його формування та ведення, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 30.06.2020 № 298 (далі - Положення), відомості про кримінальне правопорушення, викладені у заяві, повідомленні чи виявлені з іншого джерела, повинні відповідати вимогам пункту 4 частини п`ятої статті 214 КПК України, зокрема мати короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Відповідно до вимог ч. 1 та п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України підставою для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань є виявлення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Тобто, підставами вважати заяву чи повідомлення саме про кримінальне правопорушення є наявність у таких заявах або повідомленнях об`єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки кримінального правопорушення, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення). Такими даними є посилання у заяві (повідомленні) про кримінальне правопорушення на фактичні обставини, що свідчать про наявність складу відповідного кримінального правопорушення. Системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення, об`єктивні дані, які свідчать про вчинення особою такого кримінального правопорушення. Якщо у заяві чи повідомленні таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, що повинні бути обов`язково внесені до ЄРДР. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 2, п. 10 ч. 1 ст. 3, ч. 1 та п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України можливо зробити висновок, що однією із обов`язкових умов для внесення відомостей до ЄРДР є повідомлення/виявлення діяння/бездіяльності, яке містить ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого особливою частиною КК України. Внесення до ЄРДР короткого викладу обставин, які вказують на наявні в діянні ознаки складу кримінального правопорушення, підтверджує обґрунтованість початку досудового розслідування. Об`єктивна сторона кримінального правопорушення - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону кримінального правопорушення і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його негативні наслідки та причинний зв`язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення кримінального правопорушення. Таким чином, до ЄРДР, крім іншого, вноситься інформація про сукупність ознак, які свідчили б про вчинення того чи іншого кримінального правопорушення, і дали змогу кваліфікувати дії або бездіяльність, про яку йдеться у заяві/повідомленні про кримінальне правопорушення, за відповідними статтями Кримінального кодексу України. Зі змісту Заяви встановлено, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність уповноважених осіб НАБУ щодо невнесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 376-2, ч. 1 ст. 396 КК України. Зокрема, у Заяві ОСОБА_3 вказує про вчинення службовими особами Оболонського районного суду м. Києва кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 376-1 КК України, а саме: незаконне втручання в роботу автоматизованої системи суду під час здійснення розподілу заяви ОСОБА_3 від 18.07.2019 про перегляд вироку Оболонського районного суду м. Києва від 19.09.2011 у справі № 1-50/2011 за нововиявленими обставинами (далі - Заява від 18.07.2019), внаслідок чого було заведено нову кримінальну справу № 756/9617/19 та визначено інший, ніж при ухваленні вироку, склад суду. Також ОСОБА_3 вказує про можливе вчинення суддями Оболонського районного суду м. Києва, а також прокурорами, зокрема Генеральної прокуратури України, кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, а саме: зловживаючи службовим становищем з метою одержання неправомірної вигоди для себе та інших всупереч інтересів служби прийняли до провадження та розглянули Заяву від 18.07.2019, при розгляді вказаної заяви порушили конституційні права ОСОБА_3 на справедливий та законний розгляд Заяви від 18.07.2019, чим спричинили ОСОБА_3 тяжкі наслідки. Разом з тим, у своїй Заяві ОСОБА_3 вказує про можливе вчинення суддями Київського апеляційного суду кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 396 КК України, а саме: під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09.11.2022, якою розглянуто Заяву від 18.07.2019, колегія суддів постановила ухвалу від 13.12.2023, якою залишила вищезазначене рішення без змін, вказавши про неможливість оскарження ухвали. Крім того, протягом трьох місяців ОСОБА_3 на його неодноразові звернення не видавався повний текст ухваи Київського апеляційного суду від 13.12.2023, яку, як стверджує заявник, було підроблено. При цьому, у самій Заяві відсутні будь-які конкретні об`єктивні дані, які б свідчили про наявність в діях будь-яких осіб ознак кримінальних правопорушень, про які йдеться у такій Заяві, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення, не зазначено фактичних обставин, наявність яких може свідчити про достатні підстави вважати щодо вчинення кримінального правопорушення, з чим вищезазначені положення закону безпосередньо пов`язують внесення відомостей до ЄРДР. Так, зміст та суть Заяви фактично має загальний характер, жодних конкретних відомостей щодо існування зазначених у Заяві фактів Заява не містить. У Заяві відсутні відомості щодо конкретних обставин, з яких вбачається вчинення зазначених у ній кримінальних правопорушень та що вищевказані особи причетні до таких протиправних дій, відсутні відомості щодо конкретних дій вищевказаних осіб, які б свідчили про вчинення кримінального правопорушення за наведеними у Заяві статтями КК України та могли б бути перевірені. Так, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 364 КК України є злочином із матеріальним складом, тобто його об`єктивна сторона передбачає обов`язкове настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди. При цьому, кваліфікуючою ознакою ч. 2 ст. 364 КК України є завдання тяжких наслідків, визначення яких міститься у примітці до ст. 364 КК України. У своїй Заяві ОСОБА_3 вказує на спричинення йому «тяжких наслідків», однак не конкретизує, у чому саме такі наслідки полягають та не зазначає їх розмір. Фактично зміст заяви зводиться до викладення заявником обставин розгляду та перегляду його Заяви від 18.07.2019, незгоди з процесуальними рішеннями судів, а також опису порядку їх оскарження. Разом з тим, наведені доводи самі по собі не свідчать про наявність у діях суддів чи інших осіб ознак кримінальних правопорушень, а лише відображають суб`єктивне сприйняття заявником відповідних процесуальних дій та рішень. У цьому контексті необхідно враховувати, що основним складовим елементом об`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення є його суспільна небезпечність. Кримінальне правопорушення, серед інших правопорушень, характеризується найвищим ступенем суспільної небезпечності і саме це дозволяє відмежовувати його від близьких за об`єктивними і суб`єктивними ознаками інших правопорушень (адміністративних, дисциплінарних та інших). Саме по собі припущення щодо протиправності постановлення суддями Оболонського районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду судових рішень не є свідченням вчинення кримінального правопорушення, оскільки суперечить визначальним засадам правового регулювання побудови та діяльності судової влади. Також слід звернути увагу, що частиною 2 ст. 126 Конституції України визначено гарантії незалежності і недоторканності суддів, згідно з якими вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, що означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об`єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов`язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення. Заборона впливу на суддів у будь-який спосіб поширюється на весь час обіймання ними посади судді. Конституційний Суд України у своїх численних рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 р. № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 р. № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 р. № 3-рп/2013 послідовно підтвердив викладені ним правові позиції щодо гарантій незалежності суддів з урахуванням міжнародних стандартів, закріплених у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року та в низці інших міжнародних документів, а саме: Основні принципи незалежності судових органів, схвалені резолюціями 40/32 від 29 листопада 1985 року та 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Процедури ефективного здійснення Основних принципів незалежності судових органів, затверджені 24 травня 1989 року Резолюцією 1989/60 Економічної і Соціальної ради ООН, Європейська хартія «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, Рекомендації № (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 року та інших. Зокрема, у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про офіційне тлумачення положень ч. 1, ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 13 Закону України «Про статус суддів» (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, Конституційний Суд України визначив, що недоторканність суддів - один із елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення - забезпечити здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов`язків не обмежується визначеною у ч. 3 цієї статті гарантією, згідно з якою суддя не може бути без згоди Вищої ради правосуддя затриманий або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом. Разом з тим, відповідно до положення ч. 1 ст. 126 Конституції України, недоторканність суддів як гарантія їхньої незалежності у виконанні професійних обов`язків може не обмежуватися обсягом, визначеним у ч. 3 статті 126 Конституції України. Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. Рекомендація № СМ/Rec (2010) Комітету міністрів Ради Європи від 17.11.2010 року щодо незалежності, ефективності та обов`язків суддів містить положення про те, що виконавча та законодавча влада повинні гарантувати незалежність суддів і утримуватися від дій, які можуть підірвати незалежність судової влади або довіру суспільства до неї. Також відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» та Висновку Судової палати у кримінальних справах Верховного суду України щодо питання про початок кримінального провадження стосовно суддів, яке пов`язане зі здійсненням ними судочинства від 01.07.2013, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у рийнятті позовів та заяв з таким предметом. Таким чином, можливе порушення суддею норм матеріального або процесуального права як результат суддівської помилки не може кваліфікуватися як кримінальне правопорушення та як підстава для притягнення судді до відповідальності. Відповідні порушення (у разі їх наявності) усуваються за наслідками перегляду судового рішення вищестоящими судовими інстанціями в апеляційному та касаційному порядку. Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися, за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання повідомлення про кримінальне правопорушення може вказувати на протиправне втручання у здійснення правосуддя й посягання на процесуальну незалежність судді. Таким чином, власні сумніви заявника щодо законності судових рішень суддів Оболонського районного суду м. Києва та Київського апеляційного суду не є підставою для внесення відомостей до ЄРДР, а припущення ОСОБА_3 про протиправність таких рішень ґрунтуються на суб`єктивній оцінці заявника, оскільки злочинність дій таких осіб не підтверджується ніякими об`єктивними даними, а тому, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається. Крім того, як вбачається з документів, наданих представником НАБУ до своїх заперечень, постановою Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 756/9617/19 ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 09.11.2022 та ухвалу Київського апеляційного суду від 13.12.2023, постановлених за результатами розгляду Заяви від 18.07.2019, скасовано та призначено новий розгляд вказаної заяви в суді першої інстанції. Таким чином, законність та обґрунтованість вказаних судових рішень вже була перевірена судом касаційної інстанції, у результаті чого порушене право ОСОБА_3 на розгляд його Заяви від 18.07.2019 законним складом суду відновлено. За такого, бездіяльність з боку детективів НАБУ щодо невнесення відомостей до ЄРДР за Заявою, яку оскаржує ОСОБА_3 , відсутня. Таким чином, підстав для ініціювання кримінального провадження та проведення досудового розслідування не вбачається. Відповідно до ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора під час досудового розслідування може бути постановлена, зокрема про відмову у задоволенні скарги. Враховуючи викладене, підстави для задоволення Скарги відсутні. На підставі викладеного, керуючись статтями 303, 306-307, 309, 369-372 КПК України, слідчий суддя П О С Т А Н О В И В: У задоволенні скарги відмовити. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. СЛІДЧИЙ СУДДЯ ОСОБА_8