Постанова Житомирський апеляційний суд № 278/2357/22

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/2357/22 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Григорусь Н.Й., Трояновської Г.С., з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 278/2357/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договорами позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Дмитра Леонідовича на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. у місті Житомирі, в с т а н о в и в : У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути із відповідача борг за договорами позики в сумі 145727,13 доларів США, з яких 104200 доларів США - основного боргу, 8379,25 доларів США - розмір відповідальності за порушення грошового зобов`язання, 33147,88 доларів США - відсотки за користування коштами. Позов мотивував тим, що між ним та ОСОБА_2 було укладено ряд договорів позики на загальну суму 104 200 доларів США зокрема: від 30.03.2021 на суму 31 200,00 доларів США зі строком повернення до 15.12.2021 від 13.05.2021 на суму 10 000,00 доларів США зі строком повернення до 13.01.2022 від 17.04.2021 на суму 20 000,00 доларів США зі строком повернення до 17.01.2022 від 22.05.2021 на суму 23 000,00 доларів США зі строком повернення до 22.10.2021 від 11.06.2021 на суму 20 000,00 доларів США зі строком повернення до 11.11.2021. На підтвердження отримання коштів по вищевказаним договорам ОСОБА_2 власноручно написав розписки. Відповідач зобов`язався повернути кошти у строки, зазначені у договорах позики, та сплатити відсотки за їх користування, однак кошти останній йому не повернув, відсотки не сплатив, чим порушив свої зобов`язання. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 73 520,00 доларів США, з яких: 64 200,00 доларів США - сума основного боргу, 9 320,00 доларів США - проценти за користування коштами. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У поданій апеляційній скарзі, представник позивача просить в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення боргу та відсотків за користування коштами за договорами №17/04 та №11/06 скасувати рішення суду першої інстанції і в цій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а в іншій частині - залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення боргу та відсотків за користування коштами за договорами №17/04 та №11/06 є необґрунтованими, оскільки розбіжності між вказаними договорами та розписками до них є суто технічними описками та не спростовують наявність правовідносин між сторонами. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Позивач надав суду докази (договори та розписки) і довів обставини, які мають значення для справи і на які він посилався, як на підставу своїх вимог, а відповідач у свою чергу не заперечив вимог позивача та не надав жодного доказу. Вказує, що рішення в частині відмови у стягненні 8 379,25 доларів США за порушення грошового зобов`язання є також необґрунтованим, оскільки позивач заявляв саме вимогу про стягнення 10 відсотків річних - 8 379,25 доларів США на підставі положень договорів та частини 2 статті 625 ЦК України, а суд у рішенні посилається на підстави для відмови у стягненні інфляційних втрат. Позивач також не погоджується з рішенням суду в частині відмови у стягненні процентів за користування коштами після закінчення строків дії договорів через те, що у пунктах 7 договорів позики №30/03, №22/05, №13/05, №17/04, №11/06 вказано, що проценти відповідно до п.3 цього договору нараховуються до повернення грошових коштів позичальником у повному обсязі. Суд мотивував своє рішення тим, що проценти за користування коштами були чіткими сумами обумовленими у договорах, проте вказані суми були розраховані на строк дії договору позики, а відповідач порушив свої зобов`язання, продовжував користуватися грошовими коштами, а тому проценти мають нараховуватися до подання позовної заяви. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Постановою Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року, апеляційну скаргу адвоката Кузьміна Д.Л. в інтересах ОСОБА_1 , - задоволено частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статтею 625 ЦК України за договорами позики №30/03 від 30.03.2021, №13/05 від 13.05.2021, №22/05 від 22.05.2021 скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення цих вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України за договорами позики №30/03 від 30.03.2021, №13/05 від 13.05.2021, №22/05 від 22.05.2021 в розмірі 4780,54 доларів США. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики №17/04 від 17.04.2022, №11/06 від 11.06.2021, відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України за договорами позики №17/04 від 17.04.2022, №11/06 від 11.06.2021, а також процентів за користування коштами в розмірі 23827,88 доларів США залишено без змін. Вирішено питання судових витрат. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кузьмін Дмитро Леонідович, задоволено частково. Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з заборгованості за договорами позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 та 11 червня 2021 року № 11/06 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанову Житомирського апеляційного суду від 27 березня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування грошовими коштами за договорами позики від 30 березня 2021 року № 30/03, від 13 травня 2021 року № 13/05 та від 22 травня 2021 року № 22/05 залишено без змін. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Кузьмін Д.Л. підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити і надав пояснення, які відповідають доводам скарги. Належним чином повідомлені у відповідності до вимог ЦПК України про дату, час і місце розгляду справи інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як убачається із матеріалів справи, судовими інстанціями установлено, що 30 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 30/03, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 31 200,00 доларів США, строком повернення до 15 грудня 2021 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку. Згідно з пунктом 3 договору позики від 30 березня 2021 року № 30/03, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються при поверненні суми позики не пізніше 15 грудня 2021 року у сумі 5 620,00 доларів США. Відповідно до пункту 9 договору позики від 30 березня 2021 року № 30/03 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. 13 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 13/05, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові у сумі 10 000,00 доларів США, строком повернення до 13 січня 2022 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку. Згідно з пунктом 3 договору позики від 13 травня 2021 року № 13/05, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються позивальником при поверненні суми позики не пізніше 13 січня 2022 року у сумі 1 400,00 доларів США. Відповідно до пункту 9 договору позики від 13 травня 2021 року № 13/05 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. 22 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики № 22/05, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 у позику грошові кошти у сумі 23 000,00 доларів США, строком повернення до 22 жовтня 2021 року, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку. Згідно з пунктом 3 договору позики від 22 травня 2021 року № 22/05, за користування грошовими коштами позичальник сплачує позикодавцю 24 % річних. Відсотки сплачуються позичальником при поверненні суми позики не пізніше 22 жовтня 2021 року у сумі 2 300,00 доларів США, на підтвердження чого позичальник склав відповідну розписку. Відповідно до пункту 9 договору позики від 22 травня 2021 року № 22/05 за прострочення повернення грошових коштів та сплати процентів позичальник сплачує позикодавцю 10 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції у частині відмови щодо стягнення 20 000 доларів США заборгованості за договором позики №11/06 від 11 червня 2021 року, 20 000 доларів США заборгованості за договором позики №17/04 від 17 квітня 2022 року та відповідно 1594,52 доларів США і 1227,40 доларів США відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України мотивував його неналежністю та недостатністю наданих позивачем доказів та відсутністю правових підстав, оскільки надані договори позики та боргові розписки від 17 квітня 2021 року та 11 червня 2021 року містять суттєві розбіжності. Колегія суддів не погоджується із таким висновком місцевого суду у цій частині з огляду на таке. За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За правилами частини 3 статті 545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини 1, 4 статті 545 ЦК України). Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За приписами частин 1, 2 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини 1 статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина 2 статті 1047 ЦК України). Згідно частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). А згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 вказано, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. А у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 зазначено, що наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань. У постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 472/693/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 752/11541/16-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 310/6826/16-ц, від 21 грудня 2021 року у справі № 361/7897/19, від 19 травня 2020 року у справі № 212/2099/16/ц міститься правовий висновок, що наявність у позивача боргового документа та відсутність у відповідача розписки про одержання позикодавцем суми позики частково або в повному обсязі свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань. У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 461/9270/18 зазначено, що з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг (постанова Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 206/6401/18). В апеляційній скарзі позивач зазначає, що договір позики від 17 квітня 2022 року № 17/04 містить описку у даті його підписання, зокрема у договорі помилково зазначено дату складення «17 квітня 2022 року» замість «17 квітня 2021 року», а у розписці від 11 червня 2021 року помилково вказано номер договору «4/06» замість «11/06». На підтвердження факту укладення саме 17 квітня 2021 року договору позики та, відповідно, передачі грошових коштів відповідачу, позивач надав оригінал боргової розписки від 17 квітня 2021 року, у якій ОСОБА_2 зазначив, що взяв у борг у ОСОБА_1 кошти у сумі 20 000,00 доларів США та зобов`язався їх повернути до 30 грудня 2021 року. Також, на підтвердження факту укладення 11 червня 2021 року договору позики та, відповідно, передачі грошових коштів відповідачу, позивач надав боргову розписку від 11 червня 2021 року, у якій ОСОБА_2 зазначив, що отримав грошові кошти у сумі 20 000,00 доларів США згідно з договором позики від 4/06 та зобов`язався їх повернути до 11 листопада 2021 року включно. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором (пункт 141). Отже, після закінчення строку дії вище вказаних договорів позики підлягають стягненню відсотки за прострочення виконання грошового зобов`язання у порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 10 % річних відповідно до умов укладених сторонами договорів позики. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що у частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за договорами позики від №11/06 від 11 червня 2021 року та №17/04 від 17 квітня 2022 року, а також відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання у порядку, передбаченому частиною другою статті 625 ЦК України, суд першої інстанції ухвалив помилкове рішення, яке у відповідності до пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення - про задоволення позову у цій частині. Відповідно до положень частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Приймаючи до уваги, що апеляційна скарга задоволена частково, ізОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені витрати на сплату судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузьміна Дмитра Леонідовича задовольнити частково. Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договорами позики №11/06 від 11 червня 2021 року та №17/04 від 17 квітня 2022 року і відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 : - 20 000 доларів США заборгованості за договором позики №11/06 від 11 червня 2021 року та 1594,52 доларів США відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України. - 20 000 доларів США заборгованості за договором позики №17/04 від 17 квітня 2022 року та 1227,40 доларів США відсотків за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України. У решті рішення суду залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 12405 грн судового збору за подання позовної заяви, 18607,50 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 19850 грн судового збору за подання касаційної скарги, а всього 50862,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді Повний текст постанови складений: 02 серпня 2024 року.