Постанова 4824 № 758/5776/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М. № 22-ц/824/10962/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 758/5776/23 15 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Кирилюк Г.М. при секретарі - Уляницькій М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Музики Юлії Геннадіївни на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Будзан Л.Д., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович,- в с т а н о в и в: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який був власником квартири АДРЕСА_1 . 06 квітня 2017 року він звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. Нотаріусом було заведено спадкову справу та під час оформлення спадщини було отримано інформацію від БТІ, а також від ЖЕКу про те, що згідно з даними реєстрових книг квартира за адресою: АДРЕСА_2 була зареєстрована на праві власності за батьком. Натомість, пізніше він дізнався, що новим власником квартири є ОСОБА_4 . Після з`ясування всіх обставин встановлено, що квартира, яка раніше належала батькові, була зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 22 лютого 2017 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сенюк М.В. за №

357. Такий договір укладався від імені батька його представником ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, виданої 31 січня 2017 року та посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. за №

259. Позивач зазначав, що рішенням Подільського районного суду від 26 вересня 2022 року у справі № 758/14653/17, що набрало законної сили, задоволено його позов та визнано недійними: довіреність, видану 31 січня 2017 року від імені батька позивача - ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_5 та посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. за № 259, та договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сенюк М.В. 22 лютого 2017 року за №

357. Отримавши рішення суду у справі № 758/14653/17 він 07 квітня 2023 року звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з метою реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Однак, постановою державного нотаріуса П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Щербенко О.Ввід 07 квітня 2023 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 , з тих підстав, що згідно даних Державного реєстру речових прав, зазначена квартира згідно договору купівлі - продажу, посвідченого Ковальчук С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24 жовтня 2017 року за реєстровим №11151, зареєстрована за іншою особою- ОСОБА_2 (відповідач у справі). Посилаючись на те, що вінв установленому законом порядку прийняв спадщину після свого батька, тобто, набув речові права на успадковану квартиру, проте не встиг зареєструвати квартиру, оскільки вона вже була зареєстрована за відповідачем, позивач вважав, що ефективним способом захисту порушеного його права є віндикація, пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння у відповідача, який незаконно володіє квартирою, оскільки набув її у ОСОБА_6 , право власності якого було зареєстровано по документах, що були визнані судовим рішенням Подільського районного суду міста Києва недійсними. З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив суд витребувати з незаконного чужого володіння ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на його, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), користь квартиру АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, залишено без задоволення. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Музика Юлія Геннадіївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторона позивача посилалалась в обгрунтування своїх вимог. Судом першої інстанції не враховано, що обставини вибуття у позивача (як єдиного спадкоємця) спірної квартири поза його волею та в незаконний спосіб підтверджуються рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року у справі №7514653/17. В свою чергу, на користь залученого до участі у справі відповідача ОСОБА_2 відбулосьповторне незаконне відчуження квартири. Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувачацього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Враховуючи норми чинного законодавства та актуальну судову практику, сторона позивача вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в матеріалах справи відсутні належні докази незаконного вибуття майна у позивача, а також незаконно зазначив про необхідність окремого визнання недійним договору - купівлі - продажу, за яким відповідач набув право власності на спірну квартиру. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що відповідач жодним чином не заперечував щодо позовної заяви, не подавав відзиву на позовну заяву, не подавав жодних доказів на спростування вимог позивача, не брав участьіу справі, тощо, а тому, на переконання сторони позивача, суд першої інстанції, в порушення принципу змагальності та, враховуючи достатність доказів, що підтверджують позицію позивача, незаконно та протиправно відмовив в задоволенні позовної заяви. Відзив на апеляційну скаргу від іних учасників справи до суду не надходив. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Музика Юлія Геннадіївна в судовому засіданні повністю підтримсалим доводи апеляційної скарни та просили її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович в судове засідання повторно не з`явились, про день та час слуханння справи апеляційним судом повідомлені у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення позивача та його представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , що підтверджується відомостями з копії паспорта позивача серії НОМЕР_3 , виданого Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, та копії свідоцтва про його народження серії НОМЕР_4 , виданого Міжрайонного управління реєстрації новонароджених м. Києва. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , виданого Відділом державної реєстрації смерті Головного територіального управління юстиції у м. Києві 07 березня 2017 року. За життя, ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1 , власником якої він був на підставі договору дарування, посвідченого Четвертою київською державною нотаріальною конторою 25.03.2010 року за реєстровим №2-544, право власності на яку було зареєстровано в Комунальному підприємстві Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкті нерухомого майна 08.04.2010 року за реєстровим № 2262 в реєстровій книзі №д.2011-7. 06.04.2017 ролку позивач звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори та на підставі його заяви нотаріусом було заведено спадкову справу до майна померлого ОСОБА_3 № 434/2017 (номер у Спадковому реєстрі 60493289). 22.02.2017 року між ОСОБА_3 , як продавцем, від імені якого на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В., 31 січня 2017 року за реєстровим № 259, діяв ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , як покупцем, з другої сторони, було укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сенюк М.В. та зареєстрований в реєстрі за №

357. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 вересня 2022 року по справі № 758/14653/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсною довіреність, яка була видана 31 січня 2017 року від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_5 та посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. за №

259. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сенюк М.В. 22 лютого 2017 року за №

357. Вказане рішення суду набрало законної сили 03.11.2022року. Отримавши вищевказане судове рішення, 07.04.2023 року позивач звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини з метою реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 . 07.04.2023 року постановою державного нотаріуса Щербенко О.В. П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Підставою для такої відмови було те, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначена квартира згідно договору купівлі - продажу, посвідченого Ковальчук С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24 жовтня 2017 року за реєстровим № 11151, зареєстрована за ОСОБА_2 згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37730195 від 24.10.2017 14:38:15, приватний нотаріус Ковальчук Сергій Павлович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції посилався на не надання позивачем доказів того, що на момент укладання відповідачем договору купівлі-продажуіснували будь-які правові обмеження в контексті укладання договору, або обтяження нерухомого майна, що стало предметом договору. При цьому, позивачем не долучено належних та допустимих доказів відсутності у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння оспорюваним майном (квартирою), адже договір купівлі - продажу вказаної квартири ніким не оспорювався, не визнавася недійсним або нікчемним. Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення Баришівського районного суду Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року не відповідає. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Згідно з частиною 1 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відповідно до частини 1 статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України). Частинами другою - четвертою статті 1273 ЦК України встановлено, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Відповідно до частини 1 статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (частина 1 статті 1261 ЦК України). ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складалася з квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , як син померлого ОСОБА_3 , в межах строків, визначених законом, звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом. Таким чином, ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 . Слід звернути увагу і на те, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена, тому отримання свідоцтва про право на спадщину є правом спадкоємця, яке він може використати у будь-який час. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, адже, прийнявши спадщину в порядку, передбаченому ст.ст. 1268, 1270 України, він забезпечив своє право на отримання свідоцтва в майбутньому. 07.04.2023 року постановою державного нотаріуса П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Щербенко О.В. позивачеві було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, що складається з квартири АДРЕСА_1 . Підставою для такої відмови було те, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначена квартира згідно договору купівлі - продажу, посвідченого Ковальчуком С.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24 жовтня 2017 року, за реєстровим № 11151, зареєстрована на праві власноті за ОСОБА_2 згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37730195 від 24.10.2017 14:38:15, приватний нотаріус Ковальчук Сергій Павлович, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ. Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті. Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України). Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , яку у власність отримав в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 . Проте, вказане майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею, внаслідок неправомірних дій третьої особи, яка після смерті спадкодавця ОСОБА_3 20.02.2017, на підставі довіреності уклав 22.02.2017 року договір купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сенюк М.В. за №

357. А саме, договір укладався від імені ОСОБА_3 його представником ОСОБА_5 , який діяв на підставі довіреності, виданої 31 січня 2017 року посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. за №

259. Рішенням Подільського районного суду від 26 вересня 2022 року у справі № 758/14653/17, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_1 та визнано недійними: довіреність, видану 31 січня 2017 року від імені батька позивача - ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_5 та посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г.В. за № 259, та договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сенюк М.В. 22 лютого 2017 року за №

357. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 (провадження № 14-21цс22) вказано, що: «належна позивачці 1/2 частки нерухомого майна, а саме житлового будинку та земельної ділянки, є майном, яке може бути витребувано від особи, яка заволоділа ним. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.[...] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц (провадження № 61-14437св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц (провадження № 61-22402св18) та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 (провадження № 61-5464св20) про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі». В спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає у нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12)). Тобто, спадкоємець який прийняв спадщину може пред`являти віндикаційний позов. Враховуючи, що ОСОБА_1 прийняв спадщину після смерті свого батька, проте спадкове майно- квартира АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_1 поза його волею, шляхом її продажу третіми особами без згоди позивача, то колегія суддів вважає що, незважаючи на добросовісність та відплатність набуття ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 позивач правомірно звернувся до суду з позовом про витребування вказаного майна з чужого незаконного володіння. Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних про витребування з чужого володіння ОСОБА_7 а на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Щодо належності способу захисту порушених прав ОСОБА_1 шляхом пред`явлення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів вважає, за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)). У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених главою 29 розділу І книги ІІІ ЦК України, в тому числі шляхом витребування спадкового майна у порядку статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі№ 463/6829/21-ц (провадження № 61-12264св22)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (пункт 9.21) та інших. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19. В справі, яка переглядається, майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза його волею. За таких підстав колегія суддів вважає, що належним способом захисту в цій справі є саме вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння. У разі вибуття майна з володіння власника не з його волі законодавець надає переваги у захисті власнику, а не добросовісному набувачеві. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»). Колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, не надав належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, не встановив обставин, що мають значення для вирішення спору, дійшов до передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про витребування майна з чужого незаконного володіння. Відтак, формальний підхід суду першої інстанції до вирішення справи не сприяє здійсненню ефективного правосуддя, спрямованого на прийняття законного та справедливого рішень, а також захист прав та інтересів учасників судового розгляду. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 адвоката Музики Юлії Геннадіївни підлягає задоволенню, рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог та витребування з чужового незаконного володіння ОСОБА_7 а на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. З урахуванням того, що за результатами апеляційного перегляду даної справи апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Музики Юлії Геннадіївни було задоволено, рішення суду першої інстанції було скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позовних вимог, то колегія суддів приходить до висновку щодо стягнення з ОСОБА_7 а на користь ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в сумі 27 087,50 грн. Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 190, 316, 317, 319, 321, 387, 388, 1216, 1218, 1220, 1258, 1261, 1268, 1270, 1273 ЦК України, ст.ст. 2, 5, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Музики Юлії Геннадіївни задовольнити. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович, задовольнити. Витребувати з чужового незаконного володіння ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) квартиру АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_7 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір, сплаченого за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в сумі 27 087,50 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Судді: